4 квітня – мучениці Дросиди, дочки царя Траяна

98-го року після Різдва Христового римську державу очолив цезар Траян. Його владарювання – це пік римської могутності, імперія під орудою цього визначного полководця досягла найбільших розмірів: залізні когорти завоювали Вірменію, дійшли до Каспійського моря й Перської затоки, приборкали непокірних даків (предків румун)і загарбали частину слов’янських земель – на Поділлі й досі видніються Траянові вали, якими завойовники намагалися оточити свої володіння. У Римі на відзнаку цих перемог було зведено монумент – колону Траяна, на якій зобразили всі тріумфи римської зброї.

Ім’я Траян по-латині означає «троїчний». Але не в істинного Бога, у Трійці єдиного, вірував Траян, а в безліч богів і божків тогочасної греко-римської релігії. То був час, коли обожествляли вже й самого імператора, в якого нібито втілюється дух самого Юпітера.

І от у такого батька була дочка християнка. Щоправда, в Ісуса вона вірувала таємно і ще не була охрещена. Хоча, здавалося б, чого не вистачало першій панні величезної імперії: служниці, розкішні шати, лестощі придворних... Проте царівна обрала небезпечну долю.

104 року Траян поновив гоніння на християн, причому часто тіла вбитих лишалися непохованими на пострах іншим. П’ять дів-християнок – Аглаїда, Аполлінарія, Дарія, Мамфуса і Таїсія – взяли на себе подвиг хоронити тіла одновірців. Довідавшись про це, Дросида попросилася піти з ними. Але сторожа, виставлена біля небіжчиків, схопила їх і кинула до в’язниці. Довідавшись про це, Траян велів утримувати свою дочку окремо, надіючись, що вона «одумається». Її ж подруг було спалено в мідноплавильній печі.

Проте всі гоніння не зменшували кількості християн, а лише помножували їхнє релігійне стремління: багато хто прагнув мученицького вінця. Імператор повелів вибити на тій печі такі слова: «Ті, що поклоняються Розіп’ятому, позбавте себе великих мук – принесіть жертви богам». Але християни, навіть досі таємні, сміливо визнавали свою віру і йшли на смерть. Дізнавшись про це, Дросида вирішила наслідувати їх приклад і прийняти мученицьку кончину за Христа. Скориставшись тим, що сторожі заснули, вона вибралася з тюрми і, не мавши зв’язку з християнами, переховуючись, вирішила хрестити сама себе (напевно, не знавши, що можливе «хрещення кров’ю», тобто мученицька смерть зараховується як хрещення). Вона вчинила, як розуміла: тричі занурилась у якусь річку зі словами «Хрещається раба Божа в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь». Потім царівна Дросида провела сім днів у посту й молитві. У цей час її розшукали християни і вона все розповіла їм. По тому пішла у місто до тієї розжареної печі й так скінчила земне життя.

Це приклад для нас, православні, як слід ставитися до віри. Мученице Дросидо, моли Бога за нас!

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 4 (29)