Написати ікону, щоб урятувати дитину

У Луцьку 21-річний солдат танкового батальйону «Звіробій» Володимир Бабій, у якого четвертий ступінь раку, зайнявся іконописом, щоби менше думати про свою хворобу. Але інша мета – ще вища: деякі образи він виставляє на продаж, а виручені кошти передає на лікування п’ятирічного Данилка Хахули. У хлопчика теж рак – гострий лімфобластний лейкоз. Зараз дитина проходить дуже складну хіміотерапію, батьки щотижня витрачають на лікування до 12 тисяч гривень. Хоча й стан Володі теж складний. Але він тримається і зміцнює вірою своє життя. А допомагає йому в іконописі айдарівець Руслан Кашаюк, якому теж дав сили жити саме іконопис.

Руслан Кашаюк, який захищав Україну у складі «Айдару», від найменшого показує Володі техніку іконопису на склі. Це не повністю його самостійна робота: Володя акриловими фарбами копіює на склі, закріпленому в рамку, контури роздрукованого образа. Ця техніка подібна до калькування. Але й це вимагає певної уваги і великого терпіння: де треба жирніше навести, де тонше... Володя – здібний учень, і йому все вдається. Його перша ікона – Богородиці. Наступний образ – святого Петра. Руслан розповідає, що не планував його брати, вийшло само собою, і в цьому вбачає Промисел Божий. Петро, каже, – то камінь віри, і просить Володю лишити другий образ собі, щоби апостол Петро завжди оберігав бійця.

Уперше Володимир спробував себе в сакральному мистецтві ще до війни. Але Майдан і фронт перервали захоплення. Каже, дуже сподобалося, бо багато позитиву. Коли син уже в лікарні повернувся до іконопису, то наче змінився, тішиться мама Ольга Оболончик:

– Більше радості і якийсь такий піднесений. Нібито у нього з’явилися зовсім інші крила. І йому набагато краще.

І Руслан, і Володя повернулися з війни зі зламаним здоров’ям. Айдарівець після контузії втратив мову, розвідник Володя внаслідок ураження хімічною зброєю дістав рак, що потягнуло тривале лікування.

– У мене була криза, після контузії мову відняло, – згадує Руслан Кашаюк. – Я був у дуже важкому стані, майже німий. Я кожне слово витискав з себе.

–Різні снаряди прилітали, навіть такі, яких ми ніколи не бачили, – підтримує розмову Володимир Бабій. – Я підозрюю, що це внаслідок хімічної зброї, через яку багато хлопців отримали такі захворювання. Коли мене привезли в онкодиспансер, я важив 57 кілограмів, тобто все було дуже погано, зараз набагато краще.

Рятуватися від самотності й нерозуміння в суспільстві обом допомагають волонтери й друзі. Не впасти духом, не зламатися морально і психічно допомагають віра та іконопис. І вже наступного дня Володя намалював святого Миколая. Це, кажуть хлопці, така дяка небесним заступникам за їхнє життя.

– Ми усвідомлюємо, яка сила зберегла, – каже Руслан. – Я не розумію, як лишився живим. То значить, якась сила зберегла.

Зараз Руслан – студент Українського католицького й Східноєвропейського національного університетів, Володимир в онкодиспансері проходить променеву терапію.

– Пухлина велика, – розповіла променевий терапевт Волинського онкодиспансеру Тетяна Василюк, – протяжністю 10 на 8 см. Глибоко в голові. Зачеплені структури носоглотки з поширенням на гортаноглотку, на нижню границю очниці, на крило-піднебінну черепну ямку. Всю цю площу ми зараз беремо в зону опромінення. Є метастатичне ураження лімфатичних вузлів, глибокі підщелепні й верхньошийні лімфатичні вузли. Але я вірю, що ми допоможемо йому.

Опромінення, каже Руслан, переносить більш-менш нормально, почувається легше. І це сприймає як знак і обов’язок, що комусь теж має допомогти. Саме Руслан розповів Володі про п’ятирічного земляка Данилка Хахулу. Погодилися рятувати малого разом. Першу ікону виставив на продаж і вторгував 1300 гривень. Її купила волонтерка Наталія Ариванюк.

– Я думаю, що в мене все буде добре, мені вже набагато краще. І хай йому теж стане набагато краще, як мені, – просить у Бога Володя Бабій.

Тим часом аналізи Володі відправили в клініки трьох країн. Зараз він сам чекає висновків лікарів і суми, яку треба на його одужання. Тетяна Василюк каже: відмовлятися не можна, бо за кордоном можливості більші. А поки що... Поки що – іконопис і підтримка різних людей. Навіть добре слово на його сторінці у «Фейсбуці» неймовірно втішає Володимира. А коли ще й прийдуть до нього в палату, він міцніє у вірі в перемогу над раком.