Образ «Святий великомученик Христовий Георгій». Автор – ієромонах Іов (Кондзелевич). Перша половина XVIII ст. Походить із Покровського храму с. Бобли Турійського деканату. Матеріали: основа із двох липових дощок, левкас (ґрунт із крейди і клею), темпера, олія, сріблення, золочення різьбленого орнаментованого тла. Реставрована у 1997 році авторкою цієї статті. Екпонується в Музеї волинської ікони.
Святий Георгій жив у кінці ІІІ ст. в Каппадокії (Палестина). Походив зі знатної родини. Служив тисяцьким у цезаря Діоклетіана. За сповідування Христової віри був ув’язнений і підданий тортурам, але не зрікся Христа, за що 23 квітня (за ст. ст.) 303 року йому відсікли голову. Тіло мученика перевезли і поховали на батьківщині матері у місті Лідда (грец. Ласія). Вшанування святого почалося з V ст., спершу в Каппадокії, Никомидії, Діосполісі, згодом як покровителя візантійських імператорів.
Сюжет ікони базується на розповіді про те, що недалеко від поховання святого Георгія в озері поселився страшний змій (уособлення язичництва), який пожирав усіх, кого зустрічав. Люди, навчені жерцями, вирішили по черзі приносити йому жертву. Дійшла черга до дочки царя Єлисави. Коли вона налякана чекала смерті, появився вершник. Він промовив молитву Триєдиному Богу й отримав Господнє благословіння на битву. Силою Всевишнього й молитвами святого змій упав до його ніг. Після цієї події мешканці Лідди хрестилися і збудували храм на честь святого Георгія, а царівна Єлисава присвятила себе Богу.
Ікона вражає красою і досконалістю форм. На ній бачимо вищу мудрість духовного світу. Тут усе красиве, гармонійне. Адже зображено не тілесну, а духовну суть Георгія, що явився після своєї мученицької кончини. Рух постаті святого – у граційному повороті, спис наче сам здійнявся у його руках. Лінії малюнка грають між собою, одухотворені лики вслухаються в небесну музику перемоги. Руки царівни знесені до неба, вони вказують, звідки плине ця благодатна музика. Символ смерті – людські кістки – ховаються в пітьмі нижньої частини образа. Над цим мороком торжествує вічність Духу, виражена постаттю воїна на білому коні.
Слід відзначити динамічну рівновагу композиції, що спирається на чіткий геометричний поділ. Прослідковується центричність побудови зображення. Рух по колу бачимо, якщо проведемо поглядом здійняті руки Георгія, передні ноги коня, зігнуте тіло змія і руки царівни, що вказують на небо. Угорі цьому рухові підіграє напівциркульне завершення ікони. Центричний рух символізує нескінченність Божественного порядку.
Переконливими є насиченість тонів, м’які переходи відтінків, що передають об’ємність зображення. Такий живопис притаманний українському бароко. Колірна гама ікони свіжа і благородна, будується на грі червоного й зеленого в оточенні білих, сірих і брунатних (вохристо-коричневих) відтінків. За іконописною традицією червоний колір символізує мучеництво і християнську любов, а зелений – духовне відродження й оновлення земного буття. Золоте тло надавало вишуканості тональному звучанню ікони, але тепер, на жаль, воно повністю втрачене. На його місці – гарячо-вохристе покриття, яке наносилося «під позолоту».
Боблівський образ – прекрасний зразок сакрального живопису. Його створив майстер високого духовного злету, представник доби українського суспільного і культурного піднесення, видатний іконописець, ієромонах Білостоцького монастиря, що на Волині, Іов (Кондзелевич).
