«Святий Дмитрій». 1729 р. Дерево, левкас, темпера, сріблення. Походить із каплиці Покладення ризи Богородиці с. Кримно Старовижівського благочиння
В українському живописі XVII–XVIII ст. поширились т. зв. донаторські зображення як один із різновидів портретного жанру. Зображення донаторів (з латинської – «дарувальник») вводили до композиції образа. Це або сам замовник ікони, або особа, яку він бажав увічнити (його родич чи поважний діяч). Донаторів у XVIII ст. малювали в молитовній позі навколішках або на повний зріст. На Лівобережжі донатори у портретах – одного зросту зі святими. На Західній Україні в ролі донаторів звичайно виступали міщани, адже вони були найдіяльнішими учасниками братств, які виступали оборонцями національних інтересів українців.
У храмах Волині не збереглося ікон із зображенням донаторів. Єдині пам’ятки, що дійшли до нашого часу, знаходяться у колекції Музею волинської ікони і походять із сіл колишнього Ковельського повіту. Це апостольський ряд «Слава Михальського» 1750 р. з Дубечна та ікона «Святий Дмитрій» 1729 р. з Кримна Старовижівського району.
Образ «Святий Дмитрій» знайдено у кримненській каплиці Покладення ризи Богородиці (1756 р.) під час експедиції Волинського краєзнавчого музею 1982 р. Очевидно, він потрапив туди з іншої, Дмитрівської церкви. Адже ікони такого типу з посвятою певному праведникові замовлялися найчастіше для церкви з аналогічною назвою.
Іконографія мучеників-воїнів при зброї сформувалась у Візантії в IX–X ст. і набула поширення в Київській Русі після прийняття Християнства. Початки розповсюдження іконографії святого Дмитрія (IV ст. н. е.), проконсула у Фессалоніках (сучасна назва Салоніки, слов’янська – Солунь), на Волині засвідчено літописами й відносяться до кінця XIII ст. У Галицько-Волинському літописі в похвалі Володимиру Васильковичу згадується, що на кошти князя розписано весь храм Дмитрія Солунського у Володимирі. Освячення церкви на честь Дмитрія включало обов’язкову присутність в інтер’єрі храмової ікони святого.
Особливої популярності образ Дмитрія Солунського набув наприкінці XV – на початку XVI ст., у період частих набігів татар. Пошанування святого було пов’язане з подвигом воїнів, патріотизмом і захистом рідної землі. Ще до кінця XVI ст. Дмитрія зображали у повному військовому спорядження: спис, меч, на поясі лук, сагайдак зі стрілами, за спиною – щит. У XVII ст. з його обладунку залишається щит, меч або спис. Українське бароко внесло зміни в іконографію святого. Його зображали сповненим краси і сили юнаком із хрестом в одній руці та штандартом, символом перемоги над смертю, – у другій.
Образ «Святий Дмитрій» із колекції Музею волинської ікони відноситься до зразків провінційної мистецької творчості. Автор виконав її у стилі XVII ст. – живопис спокійний і врівноважений. Одночасно знайшла відображення і характерна риса волинського іконопису XVIII ст. – запозичення зі світського портретного малярства при написанні обличчя угодника. На іконі намальовано не воїна-воєводу, а мученика за віру. Це знайшло втілення у назві – «Святий великомученик Христов Дмитрій», у хресті, якого він тримає в правій руці, у виборі житійних клейм – суд над Дмитрієм («Св. Дмитрія привели до царя») та його смерть за віру («Святого пронизують списами»). Від обладунку в Дмитрія залишилися панцир та щит круглої форми, прикрашені орнаментами, що імітують карбований метал. На плечі накинутий червоний плащ, що складками спадає донизу. На ногах – вузькі чоботи жовтого кольору. Орнаментоване акантовим стеблом тло, щит та панцир посріблені, що надає іконі більшої урочистості.
У нижньому куті намальовано донатора в повний зріст зі складеними на грудях руками, рудою борідкою і довгим, зачесаним назад волоссям. Він одягнений у синій жупан, підперезаний червоним поясом. Поряд, на гористому поземі, зображено червону шапку дарувальника з опушкою. На поземі напис: «Сей образ исправил раб Божий Діомітрію за отпущение грехов своїх (Баглик Юхимович) Р. Б, 1729 м. декабря дн. 3». На даний час неможливо встановити, ким був донатор «Святого Дмитрія». На вигляд – це заможний міщанин, що мав можливість замовити таку ікону у провінційного маляра.
Автор наділив о’брази святого Дмитрія та Баглика Юхимовича життєвими характеристиками, що є втіленням у волинському іконописі характерної тенденції українського малярства XVIII ст., коли композиції та зображені особи на образа’х усе виразніше набувають світського змісту.
