Микола Святоша походив із родини чернігівських князів. Світське ім’я мав Святослав. Недовго, лише в 1097 р., княжив у Луцьку, потім жив у Чернігові з батьком, а тому відомий ще як чернігівський князь, хоча фактично там ніколи не княжив.
У 1107 р. залишив родину й, прибувши до Києво-Печерського монастиря, прийняв чернецтво з ім’ям Микола. Як чернець він відзначався великою слухняністю й працьовитістю. Три роки працював на кухні, рубаючи дрова над Дніпром і носячи їх до монастиря. Його брати, князі Ізяслав і Володимир Давидовичі, приїжджали й просили його, щоб він залишив цю працю, але преподобний продовжував своє заняття. Потім три роки був сторожем при монастирській брамі. Звідти пішов служити до трапезної, де виконував усі доручення. Ігумен і братія вирішили, що після відбуття послуху йому треба бути мовчальником в окремій келії й працювати над спасінням своєї душі. Повинуючись цьому, преподобний не залишив праці: трудився на городі, шив одяг, при цьому постійно молився. Відзначався також миролюбством, у 1142 р. був посередником під час спору князів.
Увесь свій маєток і те, що одержував від братів, давав на будову храмів, обдаровував бідних, жертвував на закупівлю книжок для церков. Маючи власну бібліотеку, сам багато читав. Ця книгозбірня поклала початок великій бібліотеці Печерського монастиря. Коштами преподобного Миколи в 1108 р. побудовано церкву Святої Трійці й окремо шпиталь із церквою Св. Миколи. Він перебував у Києво-Печерському монастирі 36 років і вже за життя мав славу великого подвижника.
Преподобний упокоївся 14 жовтня 1143 р. На похорон Миколи Святоші прибули його брати й майже все населення Києва. Його мощі знаходяться у Ближніх печерах. В акафісті всім печерським святим про нього сказано: «Радуйся, Миколо-княже, ти бо послуху братії печерській себе всеціло віддав».
