Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна ПроповідіМихаїл (Зінкевич), митрополитПам’ятаймо про Страшний суд!
Проповіді

Пам’ятаймо про Страшний суд!

11 лютого 2018 р. Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла на завершення Божественної Літругії у кафедральному соборі Святої Трійці. Світлина інформаційної служби єпархії Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 11 лютого, у неділю про Страшний суд, на завершення Божественної Літургії у кафедральному соборі Святої Трійці.

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Слава Ісусу Христу!

Улюблені браття і сестри, поздоровляю вас із воскресним днем, а причасників – із прийняттям святих Христових Таїн.

Підготовча неділя про Страшний суд, про який ми сьогодні слухали у Священному Писанні, нагадує нам ту мить, у яку ми предстанемо перед Богом. Ми говоримо: «Страшний суд», термін «рай», термін «пекло», терміни «ангели світла», «ангели темні»... Церква розкриває нам про буття сьогоднішнє, от у теперішньому часі, що є. І розкриває нам, за Божим милосердям, а що буде потім, у майбутньому. Не як вирішеність або предрішеність нашу: що би ти не робив – ось так уже буде. Не в цьому сенсі говориться про майбутнє. А в сенсі того, що є початок буття, є його і кінець. Є початок створення людства, людини і всього – і буде його завершення.

Але для кожного із нас, коли ми говоримо про Страшний суд, можем сказати: «Він може настати в будь-який момент». Ми навіть інколи в розмові, коли якась складна ситуація, кажемо: «Страшний суд». І ходиш, і переживаєш... Чому? Тому, що ми внутрішньо відчуваєм це. Знаєм і майбутнє. І розуміючи, що в майбутньому буде те, що сказав Бог, ми кожен раз проходимо ось цю мить Страшного суду в момент Сповіді. Адже ти стоїш перед Богом і розказуєш усе те, що зробив.

Але тут мить пом’якшена. Бо в цій розмові з Богом ти можеш отримати відпущення гріхів. А в іншій розмові, на Страшному суді, отримаєш вирок. Уже не зможеш виправдатися й сказати: «Визнаю, що я згрішив». Уже пізно визнавати. Уже момент судний наступив. І виправдань не буде. Не буде й пояснень. Не треба буде цих пояснень. Не треба буде роз’яснень, просіння, співчуття. Це буде вирок. І тому страшить нас оця мить. Тому, що нічого вже не зробиш, нічого не зміниш. І страшно що? Чи знайду виправдання перед Богом за прожите своє життя і за прожиті свої вчинки. За здійснені вчинки. Чи зможу сказати, чому я це зробив. Чи знайдуться в мене слова виправдання до того, коли буде винесено остаточний вердикт моєму життю, моєму майбутньому. Чи вистачить оцих добрих справ, яких буде більше, ніж поганих справ. Чи відмолять? Чи я відмолю? Чи відмолять мої рідні, знайомі відпущення моїх гріхів, які я вже зробив.

Оце страшне незнання. І, напевно, воно ще страшить в першу чергу тих, хто все звик «рішати». Там порішав, там порішав, там все порішав і все ніби пройшло, і минулося, і нічого ніби не бачить. Бо ти розумієш: там – нічого не порішаєш! Там буде все дуже просто, зрозуміло і чітко. Ти або з Христом, або з антихристом, або рай, або пекло. Прості визначення. Немає ось цих розмитих понять, немає ось цього: ні ліберальності, ні космополітизму. Всі ці поняття, і стереотипи, і філософствування відсутні. Так або ні. Рай або пекло. І чи вистачить в нас добрих справ, чи вистачить нам розуміння сьогодні змінити? Змінити своє життя так, щоб у цей момент, момент виправдання, момент стояння перед Богом воістину зраділа душа, що ти отримав вирок, який є благом для твоєї душі, а не вирок, який буде стражданням для твоєї душі.

Звичайно, ми надіємося на милосердя Боже, без нього ніяк, ми надіємося на любов Божу. Але чи вистачить у нас розуму сприйняти цю любов? Зрозуміти Бога, піти йому назустріч? У таких же межах, у таких же діяннях, у яких Він пішов назустріч нам. Ставши Людиною, постраждавши на хресті, воскрес ради нас і нашого ради спасіння.

Чи зробимо ми такий відповідний крок сьогодні? Чи робимо ми такі кроки в дрібних наших життєвих ситуаціях? І якщо запитати сьогодні: «Чи ми бажаєм, щоби Господь простив нам ці гріхи і на Страшному суді щоб у нас їх не було?». Звичайно, ми бажаєм! Але умова: чи ми «простили винуватцям нашим»? Чи в душі своїй ми простили всіх, хто зробив нам кривду? Чи вміємо прощати, хоча б на словах? Але простити треба усією сутністю, не ображатися повинна й маленька молекула, з чого ти складаєшся. Електрон, з якого ти складаєшся, не повинен ображатися на те, що навколо тебе відбувалося, хто тобі зробив кривду чи щось погане. Це так же важко, як те, щоб мати віру з гірчичне зерно.

Ну є в душі все одно в кожного стоячого в храмі людина, на яку він образився. Ну є. І є якийсь відсоток людей, який зранку посварився, ідучи до церкви. З будь-якої причини: я прийшов туди, ти пішла туди, не те зробила, – щось та було. Не буду називати, причини загальновідомі. Уже посварилися і йдуть до храму. Але написано в Священному Писанні: «Якщо ти дар приніс до вівтаря і відчуваєш на серці своєму, що ти не примирився з ближнім, повернися, примирися з ним, а потім принеси цей дар до храму». Дар – у значенні «чисте серце». Не дар у значенні якихось матеріальних речей. «Серце чисте створи мені, Боже, духа праведного відновив в нутрі моїм». Отакі піснеспіви, отакі вислови ми говорим сьогодні, стоячи перед вівтарем. Прийшли з серцем чистим, принесли в дар нашу молитву.

Але чи вона прийнята буде сьогодні Богом? Подумайте самі! А якщо молитва не прийнята, то що ви хочете отримати? А якщо нічого не отримали, то чого ображаєтеся, що Бог вам нічого не дав, коли ми щось хотіли мати? Ми попередньо не витримали всіх умов. Ми прийшли, не примирившись, ми прийшли без любові. І ось таке «серце чисте», про яке ми говорим, – його немає. І співаємо: «Блаженні..» які? «… чисті серцем, бо ті Бога побачать». Ось, відповідно, якщо ми не є чисті серцем, як ми можем побачити Бога? Якщо ми не бачим Бога, розмова не та. Але якщо ти його «бачиш», то бачиш духовними очима, не в якихось образах. Хоча в образі, практичному образі, ми бачим – на іконах, які стоять перед нами.

Тому Церква пропонує: якщо ти немічний, не можеш сконцентруватися в молитві, на спілкуванні з Богом у своєму духовному стані, – ось перед тобою образ, починай із цього. Із цього образа, який ти бачиш, переходь на той образ, який ти не бачиш фізичними очима, але бачиш духовними очима і відчуваєш, найголовніше. Відчуваєш, що Бог поряд з тобою, що ти з Ним розмовляєш, не виговорюш молитву просто в простір: от сказав, видав, виголосив; а твоя молитва – це от лицем до лиця. Згадайте Мойсея на горі Синай. Написано: «Розмовляв лицем до лиця з Богом». Тобто він Його бачив, відчував. Він Його не міг бачити тому, що Бог явився у хмарі, це не був якийсь силует. Але розмовляв лицем до лиця, він Його бачив духовними очима. Тому, що сказано: «Не може людина побачити Бога, не загинувши». Старозавітний Закон розповідає, що Господь каже: «Можете побачити лише Мою благодать, і то за умови, що Я рукою Своєю прикрию вас». Бо помрете, бо ви нечисті, ви в гріху, ви не можете побачити. А гріховне не може встояти перед святістю і чистотою Божественною. Не може залишитися живою.

Так сьогодні ось ця мить, коли розмірковуємо про Страшний суд. Це не наганяння страху. Це застереження. Предстанемо всі на Страшному суді Божому, предстанем перед Богом. І знов згадаєм давній вислів юриспруденції: «Незнання закону не знімає відповідальності». Якщо ти цього не знаєш, чи не хочеш знати, чи не хочеш приймати, – це не означає, що Бога нема, що законів не існує. А якщо воно щось не відбуваться в означенні виховному на цю мить, то це лише по довготерпінню Божому. Терпить Господь, що ти усвідомиш, покаєшся, змінишся, станеш іншим. Бог не зразу карає, коли ти вчиниш гріх, а дає тобі час осмислити неправильність. Тому, що якби карав зразу, то людина була б роботом – механізмом, який підправляють. А Він дає свободу – найвищу цінність, яка є для нас.

Тому хай ця свобода спонукає нас обирати правильне і праведне християнське життя. А Страшний суд, картина Страшного суду чи саме поняття Страшного суду хай буде для нас ознакою, що предстанем перед лицем Божим і будемо відповідати за все, що зробили, явно і тайно. Бо нічого тайного перед Богом немає. Все, що було тайне колись, воно все виявиться і проявиться. Тому не грішіть, але якщо і спокусились, впали – вставайте, кайтеся, очищайтеся. І коли настане мить Страшного суду, у вас буде або мінімум гріхів, або бажано, щоби взагалі не було й усі потрапили у Царство Небесне.

Слава Ісусу Христу!

12 лютого 2018 р. Інші проповіді за рубриками: Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку, Митрополит Луцький і Волинський Михаїл
Архів проповідей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери