Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Проповіді

За що подякувати коронавірусу

20 квітня 2020 р. Під час проповіді. Світлина інформаційної служби єпархії.

Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 20 квітня, у Світлий понеділок, на завершення Божественної літургії в кафедральному соборі Святої Трійці.

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Христос воскрес!

Вітаю усіх вас, улюблені браття і сестри, з продовженням радісного спілкування навколо великої події, навколо радісної звістки – Світлого Христового Воскресіння, виголошуючи і нагадуючи один одному про те, що ж Христос переміг Своїм життям. Христос Своїм приходом в цей світ переміг смерть. Виголошуємо і проповідуємо це один одному вітанням «Христос воскрес!»

Сьогодні другий день, коли свідомість наша нагадує нам про святкування, відзначення нами Пасхи Христової. Хоча друга частина розуму нашого, друга частина думок нагадує нам про особливі обставини сьогодення. І ніби здається – свято якесь не в повноті. Ну щось так, але не до кінця.

Для віруючої людини повинна бути відкинута оця двоякість! Для віруючої людини сьогодні було визначено одне – свято перемоги життя над смертю! Якщо ми усвідомлюємо, що сьогодні свято перемоги життя над смертю, то сьогодні є й усвідомлення перемоги над усім, що шкодить життю і спасінню самої людини. Тому я не просто закликаю вас, а внутрішньо переконую: радійте Пасці. Усвідомте сьогодні, що радість – радість життя, радість весни, радість у багатьох моментах. Із любої проблеми треба виходити, взявши із неї щось хороше. І тому сказано: «Дякуйте Богу і за скорботу, і за радість». Не потрібно біль і щось таке інше сприймати тільки як те, що принижує чи засмучує людину. Сприйміть біль, можливо, як акцент того, щоби задуматися, акцент того, щоб дещо переоцінити, акцент того, що ти взагалі людина. І тебе болить.

Одна із відомих діячок, яка багато афоризмів висловила, сказала гарну думку: «Якщо ти проснувшись, відчуваєш кожен ранок, що болить в іншому місці, ти абсолютно здорова людина». Але воно тобі нагадує, що ти – людина. Тому сьогодні не будьмо тими людьми, яких із нас хотять виліпити: заляканими, депресивними, закритими і все таке інше. Станьмо сьогодні глибоковіруючими людьми, які святкують Пасху, які радіють душевно, які роблять якісь речі, що незвично в оцей період часу, в карантин. Наприклад, ходіння в масці, можливо, й незручно, але згадаю такий випадок, жінку, яку я зустрів одного разу. Кажу: «Що ти в масці ходиш?». (Ну тільки говорять там – грип по місту.) Каже: «Владико, не встигла помалюватися і погано виглядаю, одягнула маску, ніби хвора». От людина з проблематичної ситуації знайшла собі щось позитивне, зекономила на усіх отих речах. І вона знову ж таки в позитиві.

Давайте у цих речах негативних шукати щось позитивне. Наприклад, сидимо вдома. Посидь вдома з жінкою. Дивишся – а непогана людина взагалі. А хотів з нею перед тим розвестися. Тоже позитив! Дітей побачити, батьків побачити. Наскільки цікаве спілкування між нами може бути, і це, з однієї сторони, попущення Боже, а з іншої сторони – нас якось ну треба отрезвити. Якось треба нас заставити поститися, молитися, спілкуватися. Активніше ж спілкуємося. Уже ж спілкуємося новою формою – відеозв’язком. Технічні засоби дозволяють. Робиш конференцію, п’ять-шість чоловік сидять біля телефона. Ставлять (я зустрів таку ситуацію) телефон, на ньому декілька зображень, всі цокаються з телефоном, сидять по хатах і п’ють по сто грам.

<>В іншому випадку надіслали б смайлик. І оце, як я кажу, порочне: картинками «розмовляємо». Ми ж вживу перестали розмовляти один з одним! Смайлики, картинки, максимум СМС... Це вже досягнення, коли шрифтом один одному передали якусь емоцію. Як ми Пасху можемо передати, не бачивши один одного? Пасху радості, Пасху воскресіння. Ми знову кудись би спішили, щось треба, щось бігом, засмічували б середовище. Бо ж невиховані. Виїжджаєм, треба «накрити поляну». Накрили, пообідали – і сміття залишили. Так Господь каже: «Не хочете самі прибирати, Я вас заставлю. Сидіть тепер по домах і святкуйте. Природа буде чистіша». Екологи кажуть: «Природа стає чистіша». Річки чистіші стають. Господь показує в такий спосіб. Можливо, Йому подякувати б за це попущення?

Так, ми скорбимо, бо вмирають люди. І ми не кажемо, що це – повне благо. І дай, Боже, щоб всі одужали, виздоровіли. Але в нас гине і з інших причин людей море, ми їх не бережем. Менше злочинності: красти нема в кого, всі по домах сидять. Менше аварій на дорогах: їздили б сьогодні п’яні, було б повно аварій – по домах сидимо. То чи не благо це?

А сидіти в депресії, в страху, бо можеш там захворіти… Не ходи і не захворієш. Сиди вдома – збережеш своє життя й інших.

Так, ми повинні зробити висновок із цього попущення Божого. Сказати не «за що, Боже, Ти мені дав це покарання?», а сказати – «я дякую Тобі за науку». Тепер я поцінував ближнього свого, тепер я поцінував життя, поцінував свою Батьківщину. Я знаю зі свого досвіду спілкування з людьми, яких ми називаємо високого рівня, олігархами. Спілкуєшся, каже: «В Україні добре, сиджу тут, в Україні». Я кажу: «Чого? Хата ж в Іспанії». – «Там багато вмирає людей». Нарешті живе тут, вже каже, що на медицину треба звернути увагу, вже звертає увагу на людей. Ось ці, які вчора стояли у відповідній позі і казали: «Ми тут властєліни, ми тут все керуєм парадом». А виявляється – така маленька болячка залякала всіх, і вмирають. І прем’єр-міністр може бути з коронавірусом, і архієреї можуть бути з коронавірусом. І монахи; і лаври закривають. Перед бідою всі однакові. Це отврезвляє.

Я більше знаходжу сьогодні дякувати цьому коронавірусу, ніж погано про нього думати. Єдине погане – не то що погане, а скорботне, – це те, що помирають, дехто відходить з цього життя із причини хвороби коронавірусу. Але кожна хвороба забирає за собою життя. А інфаркт не забирає? А рак не забирає? А елементарне запалення не забирає? А простий грип не забирає життя людей? Забирає. Не бережешся – будеш мати грип. Не бережешся – заразишся чимось іншим. Зловживаєш – буде страждати печінка, буде страждати серце. Кожен орган може страждати від нашого нерозумного життя.

Нарешті ми зрозуміємо слова, які я вам давно говорю й говорю: полюби ближнього свого, як?.. Як самого себе. Навчіться любити себе і зрозумієте, як треба любити ближнього, як треба любити Бога, як треба любити Україну. Ми не любим себе, і Боженька каже: «Ось вам попущення». І починаєш любити себе. Страх смерті стукає: всі миємо руки, всі ходимо в масках, не контактуєм. Страх смерті інколи більший, ніж віра. Сидимо ж по хатах. До церкви десь відважуємось піти, а десь не відважуємось. А якщо відважуємось, то там не торкнуся, там не підійду. І цей урок ми засвоїмо. Правильно його засвоїмо. Будем цілувати ікони, все в звичне воно прийде. Але сьогодні ми нарешті починаємо усвідомлювати, що таке любити себе. Ну як ти нас навчиш? Ну як ти дитину навчиш: «Не пхай пальці в вогонь тому, що там пече»? І воно пхає пальця в вогонь, попеклося і потім тільки побачить, починає: «Там гаряче, гаряче» і починає дмухати.

Тому сьогодні треба подякувати Богу за радість, яку Він нам дає. За радість Світлого Воскресіння Христового. І подякувати за те, що Він нам попустив по-іншому подивитися на наше життя. Через ці «незручності», я б сказав.

Тому відкинем сьогодні страх, відкинем сьогодні те, що принижує людину. Ми повинні залишатися людьми. Не перетворюватись на стадо і не бути оцим учасником соціального психозу, психозу страху. Ми помрем усі. Але я вам бажаю залишити цей світ, виконавши всю місію, яку кожен собі задумав, і до повного зносу організму. До повного! А це багато десятиліть. За рік людина не зноситься (зноситься, якщо зловживає чимось).

Тому бережіть себе, любіть себе, пам’ятайте, що ви не просто люди, а що ваше тіло – «храм Духа Святого». Тому не треба нехтувати тими застереженнями, які вам дають. Беремо маску і йдемо до церкви. Миємо руки і хрестимся. Не треба іншого боятись. Треба дотримуватись усіх рекомендацій фахівців. Ви приходите до медика – користуйтеся порадами медика. Приходите до науковця – слухайте їхню наукову думку. Приходите в храм – слухайте священнослужителя. Зустрічаєтеся з батьками – слухайте науку життя. Треба навчитися слухати, тоді навчимося любити.

Тому сьогоднішній день нехай буде днем радості. Не роздвоєності, що, з однієї сторони Пасха, а другої – багато чого не можна. Багато чого і можна! І, як кажуть мудреці, які життя прожили: «Не можеш змінити обставини…» Як далі? «…зміни самого себе» або «…зміни своє ставлення до цих обставин» і не будеш скорбіти. Тому не треба скорбіти з отих певних «незручностей». Змініть своє ставлення до них – і проблеми нема.

Спілкуйтеся духовно, спілкуйтеся телекомунікаційно, взагалі спілкуйтеся. Живіть, насолоджуйтеся життям. І відганяйте страх і депресію, які нам насаджують через телебачення.

На завершення хочу нагадати вам слова із кінофільма «Собаче серце». Каже [професор Преображенський]: «Не читайте радянських газет». Йому відповідають: «Інших нема». – «От ніяких і не читайте». І я вам кажу: «Не дивіться телевізор із його глупостями і його статистиками». – «Так немає більше чого дивитися». – «Так нічого більше і не дивіться». Дивіться на ближніх своїх, дивіться на життя, дивіться, як все розквітає. На квітку подивіться, яка розквітає! Посадіть собі щось вдома на балконі в якомусь там горшку, хай воно там росте. Подивіться, як сонце сходить. Подивіться, як ваші діти сплять і просинаються. Як чоловік спить чи дружина спить і просинається. Вкрийте їх, обніміть їх і скажіть просто: «Христос воскрес! Усе добре. Скоро все закінчиться».

І я вам сьогодні кажу: «Христос воскрес! Христос воскрес! Христос воскрес!».

20 квітня 2020 р.
Інші проповіді за рубриками: Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку, Митрополит Луцький і Волинський Михаїл
Архів проповідей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери