Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 5 листопада, у Димитрівську поминальну суботу, на завершення Божественної Літургії з панахидою в кафедральному соборі Святої Трійці.Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу!
Улюблені браття і сестри, сьогодні приношу усім співчуття, тому що у храмі ті, хто прийшов пом’янути своїх рідних, близьких, знайомих, які є в пам’яті нашій і на серці нашому.
Згадуємо сьогодні, в першу чергу, воїнів, які життя своє віддали за свою Батьківщину. Згадуємо відвіку спочилих, згадуємо, хто передчасно залишив цю землю.
Ми сьогодні їх поминаєм, тому що бажаємо милосердя Божого їм на Страшному суді Христовім. Ми їх сьогодні згадуєм з тієї причини, що до них небайдужі. Ми згадуємо їх тому, що це наша «плоть і кров». Це наші рідні.
Але найбільше ми їх згадуємо тому, що ми їх любим і бажаємо їм там, на Небесах, стояти сміливо перед Богом, мати достойну відплату за праведне християнське життя.
Усвідомлюємо, звісно, що не всі справи їхні були правильні. Але ми уповаєм на нашу молитву, уповаєм на милосердя Боже, щоби Господь простив їм усі провини і, зглянувшись, дарував їм Царство Небесне. Тому, що ми для них бажаємо блага. Тому, що вони – частина нашого життя, нашої совісті й нашої пам’яті.
Церква встановлює в такий день заклик: «З духами спочилих праведників пом’яни, Господи, рабів Твоїх».
Ми усвідомлюємо і те, що більше тілесно ми їх тут, на землі, не побачимо. І це найбільше ранить серце наше. Не почуємо їхнього голосу, не відчуємо їхнього дотику, не відчуємо їхньої присутності. І це найбільше нас гнітить. Бо все інше нас, звичайно, бадьорить: ми віримо у воскресіння Христове, ми віримо в те, що вони тільки тілом уснули, а живі.
Але віра, в даний момент, не дає нам можливість чутливо до них торкнутися. Тому сльози виступають на щоках. Хочеться обняти маму, тата, дідуся, бабусю. Хочеться згадати й обняти тих, кого немає, але в нашому житті вони відіграли важливу роль. Кожен свою. Хто добрим словом, хто підтримкою, хто добрим жестом, а хто просто нас народив для цього життя, просто робив свою роботу, виховував і відійшов. А хто захищав наші кордони, хто захищав нашу державу, хто дає нам можливість сьогодні дивитися на сонячне небо, світле, чисте. Хто дає нам не відчувати війну. Хто був на Майдані. І багато-багато інших поколінь, які сказали: «Я готовий за них померти». Оцих ми сьогодні згадуємо, і цих нам сьогодні не вистачає. Але праведно прожили життя, достойне Царства Небесного.
І ми все-таки знаходимо більше надії, більше віри в тому, що сьогоднішня наша молитва – це ще одна краплина до милосердя Божого, щоби їм там було добре. Сьогоднішня наша пожертва – це ще одне прохання і ще один стук до милосердя Божого, щоби їм там було добре. Сьогоднішня наша молитва – то віра в те, що вони нас відчувають. Відчуваємо і ми їх. І зустрінемося...
Тому хай милосердний Господь прийме сьогоднішню нашу пожертву, молитву, наше зітхання перед Ним. Усіх, кого ми згадували, нехай простить та помилує через Своє чоловіколюбство. А нас благословить на подальше християнське земне життя в молитві та праці.
Слава Ісусу Христу!
