Даймо плід стократний!

Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 30 жовтня, у неділю 19-ту після П’ятдесятниці, на завершення Божественної Літургії у кафедральному соборі Святої Трійці.

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу!

Улюблені браття і сестри, поздоровляю усіх вас із воскресним днем, а причасників – із прийняттям Святих Христових Таїн.

Ми сьогодні з вами за Божественною Літургією слухали євангельське читання про сівача. Притча, звичайно, вона на те і притча, щоби іншими образами говорити про наше християнське життя. Якщо б говорити словами духовними, звучало б це гарно, але незрозуміло. Це – на першому початку нашого усвідомлення. Наприклад, ми читаємо Євангеліє від Іоана. Його називають Євангелієм любові або Євангелієм духовним. Але скажіть, якщо уважно його слухати, особливо коли ми читаємо у Страсний четвер, до кінця слів і не можемо зрозуміти. Але якщо ти духовно ростеш, починаєш розуміти, що закладено в цих словах, які сказано, і що вони для тебе означають.

І ось так, розуміючи людську природу, її еволюційний духовний ріст, Господь не говорить високими словами, а – простими. То про сівача, то про пастуха, то якимись іншими образами. Це для людей простіше, зрозуміліше. І вони усвідомлюють, що це сказано про них і для них. І сприймають цю науку як науку для свого духовного натхнення.

Але коли ти оцю їжу вже покуштував, хочеться іншої. І тут істина – на виріст. Піднімаєшся ближче до істини і, здається, істина віддаляється, Але ні, це ти її пізнаєш. І знову-таки, піднімаючись у цьому, ти розумієш, наскільки великий світ, так що можна сказати словами однієї людини, [давньогрецького мудреця Сократа]: «Я знаю, що я нічого не знаю». Тобто ти настільки близько до Бога, що вже твій розум фізичний не може збагнути тих істин, які закладено в бутті самому. Ти можеш зрозуміти лише те, що тобі Бог відкрив, що Бог тобі дав збагнути твоїм людським розумом.

Але багато речей ми приймаєм на віру. Те, що ми не можемо своїм людським розумом вкласти в логіку буття чи в логіку стосунків. І ось сьогодні євангельське читання говорить, як ми ідем до Бога, але дорогою втрачається оцей шлях, як дорогою ми інколи можемо блукати, поки доберемся до істини.

І тут притча про сівача. Посіяв зерно, одне впало на твердий ґрунт – швиденько зросло, тому, що волога зверху, сонце, і воно дуже швидко росте. Інше впало на терня – виросло, здається, і тут, але терня заглушило. І лише той плід, який дає стократний урожай, лише той ми могли зібрати і бачити, який він великий.

Ось так і наше з вами християнське життя. Здається, прийшов до храму – як простий приклад, – стоїш у храмі, а терня і оцей мороз швидко вкрадають нашу молитву. Стоїш слухаєш Службу, і на секунду вже десь полетів, на хвилину, і дивишся – вже пів-Служби пройшло, а ти десь літаєш. Здається, нічого стороннього, практично життєвого тебе не спокушало. Ти стояв у храмі. Але наскільки в диявола витончена спокуса вивести нас навіть із цього стану, що як не може вкрасти тіло, то вкраде думки, вкрадає розум наш.

Але все це наша з вами духовна боротьба. Боротися, щоби дати стократний плід. Боротися для того, щоб перед Богом представити урожай. Бо не по тому, як ми трудилися, ми будемо говорити: «Я трудився». А врожай? Який врожай ти виростив? Чи ти добре трудився? Чи ти гарно працював? Чи ти працював, бо так лиш потрібно, бо так роблять інші? Чи ти своїм розумом, своїм серцем дбав про самого себе?

Врожай – це ми! Це кожен із нас. Ось це врожай в очах Божих. І можна багато де бути, можна об’їздити святі місця, можна усюди бути. Але наскільки ти сам збагатився цим? Наскільки твоя душа стала кращою? Ось цим результатом будеш хвалитися перед Богом. Як кажуть, курчат по осені рахують. Що ти покажеш перед Богом? І ця притча закликає нас: кожну хвилину життя твого, яке дарує тобі Бог, використовуй із благом для себе. Піклуйся про себе.

І Господь говорить: у першу чергу стяжайте Духа Святого, все остальне – долучиться. Не треба в храмі стояти і думати хтозна про що. Господь визначить, кому скільки чого треба, коли треба, як треба і чи воно взагалі треба. І тоді в тебе буде стільки, скільки ти маєш, – і матеріального, і духовного, і морального, і культурного. Буде стільки, скільки потрібно для твоєї душі.

Все до кінцевого результату приходить: ти або щасливий, або нещасний. Мати багато – це теж можна бути нещасним. І можна мати мало – і бути щасливим. Не суть у розмірах, суть у тому, наскільки стан твоєї душі щасливий і ти спілкуєшся лицем до лиця з Богом. Ось що важливо: збагачена добрим урожаєм твоя душа. Тобто вона стяжала Духа Святого – і ти вже щасливий. Один із преподобних говорив, що найвищий ступінь молитви – це відсутність молитви. Здається, на перший погляд, – як?! Найвищий ступінь молитви – це відсутність молитви?! То він закликає не молитися?! Ні, не це сказано, не це мається на увазі. Ти вже дихаєш, як молишся. Ти вже живеш постійно з Богом. Тобі не треба якихось додаткових слів. Або інші кажуть: найкраще спілкування – це мовчазливе спілкування. Коли ти в хаті сидиш, не в кількості слів – комфорт, а ви й так спілкуєтеся. Бо ви єдинодушні. Ви в душі своїй одні й ті ж. І не треба слів. Навіщо слова? Є ось цей внутрішній духовний стан. Ви вже зближені на засадах любові.

Любиш Бога – наблизишся до Нього, любиш ближнього – наблизишся до нього. А слова, [велика] кількість слів – це той компенсатор, який гріх, вкравши стан нашої душі, створив.

Ще такий приклад. Якщо в тебе ще є бажання людині щось доказувати, нічого їй вже не треба доказувати. Якщо вона тебе не прийняла, не зрозуміла, не чула. Словами можна задавити, авторитетом «напрягти», але ти не переконав, вона просто той час промовчить. Ви розійшлися, і кожен зі своєю думкою. Але якщо ти готовий прийняти, то двох-трьох фраз вистачає... Ось це найвище благо – бути людині з Богом, мати оцю багату душу, багату благодаттю Святого Духа.

Ми ж приходимо в храм не просто прославити Бога, ми маємо практичний намір. Перший – прославити Бога, практичний намір – отримати благодать, благословення. Це те, за чим приходимо, і це правильно, і нічого поганого в цьому немає. Ти прийшов, щоб твоїй душі було добре на протязі тижня. Бо більше ти не можеш виділити: «шість днів працюй, а сьомий день – Господу Богові Твоєму». Ось ти прийшов, набрався благодаті й на тиждень тобі вистачає. Знов набрався – і на тиждень вистачає.

Але стан який? Стан щасливості. Ти перебуваєш у стані щасливості, незалежно від того, що робиш. Вдається, не вдається, бувають успіхи, бувають падіння... Всяке буває. Це еволюція нашого життя. І вона підбадьорює. Тому що в кінцевому результаті все приводить до того, щоб ми спаслись, отримали Царство Небесне, духовно виросли, перемогли. І ти ростеш, ростеш в цьому порівнянні.

Був би тільки успіх – це було б твоє велике падіння. Але якщо «є успіх, нема успіху, є успіх, нема успіху», це тебе заохочує. Коли все добре – розслабляєшся, вже нічого не треба, не ростеш, нема стимулу до життя.

Тому сьогоднішня притча повинна нас навчити того, що завжди треба боротися. Завжди! Завжди треба боротися з собою, з життям, з труднощами. І найбільше – це присвячувати свій час стяжанню Духа Святого, збиранню благодатних дарів. А це можливо лише в молитві, можливо, коли ти з Богом. Частіше ісповідуватися, причащатися, молитися частіше. Частіше! Наскільки часто? 25 годин на добу. Отак часто.

Ось коли таке буде – наблизимося до Бога. Тоді будемо перед Богом представлені зі стократним результатом наших земних робіт. Тому я бажаю доброї праці, щоб те зерно – а ви є тим зерном перед Богом, – коли предстанете перед Ним, могли дати добрий урожай. І не відволікайтеся на ці речі, які навколо вас. Все то пусте. В один момент ти живий, в другий – ти помер. Чи бідний, чи багатий, незалежно, скільки прожив віку, – все пусте.

Тому дбайте про спасіння своєї душі, стяжайте Духа Святого. І я хотів би бачити, в ідеалі, мої плоди: я би хотів бачити при зустрічі вас усіх усміхненими. Не штучною американською усмішкою, а щоб ви ходили веселими, радісними і щасливими. І байдуже, який президент, яка Верховна Рада (аби загалом знати, що там хтось є і там щось відбувається). Тому працюйте на втіху священнослужителя, який сіє у ваші серця зерна любові й зерна благодаті, що повинна вас збагатити і зробити гарними, хорошими людьми.

Слава Ісусу Христу!