Цей Великий піст – піст позитиву!

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Слава Ісусу Христу!

Улюблені браття і сестри, ми сьогодні кожен для себе може сказати одне слово: ось і настав цей день, ця мить, коли стоїмо при дверях. «Стояння при дверях» – це євангельський вислів, означає «ось щось настане». Для віруючої людини «ось щось настане» – це новий етап його життя. Коли говорим «ось настане», ми розуміємо, що жінка в пологах і ось народить дитину, почнеться нове життя, почнеться відлік самого життя. І далі, народившись, людина очікує знову якогось періоду в своєму зростанні.

Звичайно, є важливі події згідно з нашим баченням. Для когось – це перший крок дитини, для когось – це перші зуби, для когось – це перший клас і так далі, і так далі. Розглядаючи це земне життя, ми розуміємо, що буде його завершення: є початок – буде й кінець. Описує для нас псалмоспівець у різних псалмах вік 120 років, пізніше описує, що проживе людина 70, від сили – 80, не обмежуючи далі вік, говорить: «Все, що інше, – це вже труд і турботи». Скільки проживемо, не знаєм. Хоча ми в більшості своїй бажаєм прожити «100 років», співаємо многоліття, але коли говорим про такий вік, то і тут є несправедливість. За висловом одного зі святителів, коли на ювілеї якоїсь людини бажали прожити їй 100 років, він говорить: «А чому обмежуєте милосердя Боже? А може, проживе 110?»

Та який би вік людина не прожила, вона все одно предстане перед Богом, вона повернеться, вона поєднається своєю фізичною природою з тим, із чого взята, своєю ж духовною сутністю поєднається із Богом. І буде перед нею знов черговий момент. Ось знов відійшла людина із цього світу, а що далі? Що її очікує? І всі ці розмірковування наштовхують нас на одне: на розуміння, що ти в цьому світі проходиш певні етапи життя – від народження до часу, коли полишаєш цей світ.

Але Церква Христова опікується людьми постійно. І кожен рік настає момент, коли ми згадуємо буття людства як такого, читаючи, починаючи від канону Андрея Критського, продовжуючи іншими священними книгами, в яких оповідається життя людини. Для чого ми це все читаєм? Для того, щоб читаючи цю історію, маючи ці знання, могли порівнювати. Тому, що людина росте в порівнянні. Коли їй болить, вона розуміє, що таке відсутність болю. Коли вона голодна, вона розуміє, що таке бути ситим. Коли їй холодно, вона розуміє, що таке тепло. А [з погляду святості] вона розуміє, що таке життя людини-грішника. Ми в свідомості своїй і в прикладах свого земного життя говорим: «Гарно як в раю». Чи – «райські у вас умови». Багато й інших прикладів можемо наводити. Але в чому суть цього раю? Ми пам’ятаєм, як це було, і як є, і хочем [бути] там, де було краще. Було краще – в раю. А чому було краще в раю? А тому, що людина була чужда гріха. А якщо була чужда гріха, була чужда смерті. А якщо чужда смерті, чужда була всяких хвороб, усяких страждань і найголовніше – спілкувалася лицем до лиця з Живим Богом. Ось це спілкування – найбільше благо: бачити Бога Живого. І для людини це важливо – живе вона з Богом чи живе вона без Бога.

Ми дуже часто і ми в більшості своїй є діти попередньої епохи, радянського періоду. Говорили, це епоха атеїзму. Але не уявляли, що атеїсти, атеїзм – це, власне, визнання Бога. Тому що «Теос» – [грецькою] Бог. Перша буква ж спереду, «а», означає «проти», проти Бога. Тому робилося все, що проти Бога. Щоби «замінити» Бога. І тому, коли цей період пройшов, ми розуміємо, як було жити без Бога і як ми живем, коли ми можемо жити з Богом. А в чому різниця? Різниця в духовному нашому стані. Без Бога ні до порога. Без Бога ти – мертвий. Без Бога ти – не людина. Не творіння Боже, а просто матеріальна сутність. Ти просто стаєш розумною людиною, і називають таку людину Homo sapiens, що в перекладі [з латини] означає «людина розумна». Такою можна називати кожну людину. Але не говориться про людину як таку – письменна, неписьменна, велика, мала... В християнському розумінні кожна людина, яка приходить у світ, незалежно від національності, від свого [соціального] походження, від свого сьогоднішнього стану, від фізичного стану, залишається людиною. Тому, що вона є образ і подобіє Боже. Ось це найголовніше!

Зберегти це подобіє Боже дає нам можливість храм Божий, у який ми приходимо, повертаючись немовби в рай. Повертаємось до Бога тому, що стоїмо лицем своїм перед Богом, перед Тайнами Христовими. А що означає – стояти перед Тайнами Христовими? Це вживу спілкуватися з Богом. Тому наш прояв до храму завжди особливий. Ми ідем, осіняєм себе хресним знаменням, із благоговінням заходим, нас повчають, і ми самі знаємо, що в храмі треба поводити себе чемно, гарно, не шуміти, молитись, прикладатись до ікон, ставити свічки і так далі, і так далі. Тобто це місце освячене, місце, освячене благодаттю Святого Духа. Місце, в якому людина із грішника стає святим.

Іноді кажуть: «Подивіться на той храм, які там люди». Не треба думати, що в храмі святі. В храмі грішники. Але які ідуть дорогою святості. Бо кожен крок людини, яка переступила церковний поріг, – це перший крок дорогою святості. І так крок за кроком наближаєшся до Бога. І так крок за кроком, і стаєш святим. А здається, жила людина, в тілі, в одежі, працювала на роботі, поряд нас була, а проходить час – і в цьому, власне, порівнянні, як було колись, як є сьогодні, яку ти її знав і про яку починають розказувати, думаєш: святого життя була людина. А працювала на простій роботі... Отак розмірковують про кожного із нас – тут стоящого в храмі та не присутнього тут в храмі сьогодні.

І ось настає мить, коли Церква Христова говорить: задумайся, чи ти правильно йдеш, цією дорогою святості, чи все ти виконуєш так, як треба? І кожен рік Церква Христова нагадує нам про це. «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне». Змініть своє життя. Що означає «змінити життя»? Стати іншим, просто стати іншим: вчора це робив – сьогодні перестань це робити. Бо уявити собі: не було б ось цього дня початку посту і не було б самого посту. Ну навряд чи ми зібралися б, згуртувалися і почали би щось робити духовне особливе. Не виходить завжди. Уявіть собі, наприклад: ми завжди до чогось готуємось. Різдво – і вже починаєм придумувати, а що ж ми до свята Різдва зробимо? Якщо взяти зовнішнє наше життя, то ми думаєм: треба хату побілити, треба те попрати, те прибрати, нове щось купити і багато, багато, багато іншого. Але йде підготування. Чи підготування до Пасхи, чи підготування до будь-якої іншої події нашого життя: воно зосереджує нашу увагу. Ось так і Неділя прощення, так наступаючий піст: він згуртовує нас попрацювати над самими собою, проаналізувати своє життя за рік, подивитися, наскільки ти змінився, наскільки ти хочеш змінитися і що ти хочеш у своєму житті змінити.

Але найперше, що потрібно змінити в своєму житті, – це виробляти свій внутрішній характер, цуратися гріха, бути чуждим гріху і його відштовхувати від себе. «Удались від зла і так зробиш благо». Ось це – старатися не робити. Багато говориш – помовчи. Забагато їси – їж менше. І чимало інших прикладів можем наводити. Ви розумієте, кому над чим і з чим треба працювати. І тут вам підказка одна: працюйте над собою. І не дивіться, хто як це робить. Тому, що предстанете перед Богом і будете відповідати кожен за те, що сам зробив. Кожен сам за себе! Дуже часто приучують нас дивитися ззовні, як хтось живе, як він робить, що він робить, що він каже. Чому не можна задивлятися на такі приклади і такі випадки? Тому, що коли ти все дивишся на такі випадки, ти живеш тим життям. Про що ти думаєш? Як говорилося в сьогоднішньому євангельському оповіданні: «Там, де скарб ваш, там і серце ваше». Якщо ви будете дивитися на чужий будинок, чи чужу зарплату, чи щось інше, то ви тим і живете. Ви не живете своїм особистим життям. Не думаєте про самого себе. Ви думаєте ось про це, там ваші скарби, там ваше життя. А твоє життя де? І ти завжди будеш нещасний. Завжди будеш нещасний, завжди будеш в депресії. Тому, що ти живеш чужим життям. А жити треба своїм особистим, про себе треба думати. У цей час, у цей момент переломити себе і не жити так, як ти жив, а ставати кращим. Подбати про себе, думати про себе. Молитися за себе. Навчитися спочатку ось цього. Навчишся любити себе – навчишся любити ближнього. А навчишся любити ближнього – навчишся і зрозумієш, як любити Бога. Бо Господь у Євангелії говорить: «Кажете, що любите Мене, серце ж стоїть далеко від Мене». А один зі святих говорив: «Ну ось люди, які Бога не бачать, а кажуть, що люблять Його, ближнього ж, який є образ Божий, – бачать і ненавидять його». Так яка ж це любов? Справедлива? Несправедлива. Це неправильно, немає там любові.

Тому навчимося любити себе – навчимося любити ближнього – навчимося любити Бога, навчимося любити життя, життя в Бозі. А якщо навчимося любити життя в Бозі, то відчуємо щасливість кожного прожитого дня. І скільки б ти не прожив – неважливо, він для тебе буде щасливий. І тяготи того життя не відчуєш ні в 50 років, ні в 60, ні в 100. Як часто можна побачити людину поважного віку, наприклад, 80–90 літ, а вона повна енергії життя, щось розказує, планує.

Я би навів вам приклад, наш, життєвий, волинський. Зараз пішла мода на так звані біопаспорти, на нові закордонні паспорти. І що ви думаєте, звідки найбільше приїжджає людей вимагати ці паспорти? Із сіл. І ось із одного села біля Маневич приїжджає жіночка в паспортний стіл з вимогою: їй потрібен біопаспорт і закордонний паспорт. А їй 80 років. Їй кажуть: «Навіщо Вам цей паспорт? У Вас і в тому ще є де печатки ставити». І ось вона, у 80-літньому віці, каже: «На перспективу!». Про що це говорить? Вона душею не старіє. Вона живе. А якщо вона живе, то в такої людини може бути тільки Бог у серці. Бо Він дає силу, Він дає енергію, Він дає цінності, до яких ти прагнеш. Вона сказала – «На перспективу». Що вона там думала – діло десяте, але важливо для нас що? Вона жити хоче. Вона не просто хоче жити во ім'я довшого віку; вона знає, для чого хоче жити. Не просто побачити внуків. Вона ж не сказала – «Мені потрібен паспорт, щоб я побачила внуків». Вона каже – «На перспективу».

Ось таке життя в кожного християнина має бути: я живу тому, що живе в мені Христос. А Христос – любов і вічність. І тоді, незалежно, яка дата в твому паспорті написана, – ти завжди молодий. Ти завжди молодий! Самі на себе подивіться. Незалежно, скільки в кожного віку. Але коли на [літню] людину скажеш «стара» – образиться. А коли до 80-літніх жінок скажеш: «Дівчата, пішли там кудись» – вирівняється, хустку підтягнула і готова іти. Живе, людина живе в своїй основі.

Тому не звертайте увагу на ось цей негатив, який [постійно поширюється] по місту, по державі. На жаль, тим пригнічується людська гідність. Нічого не говорять Божого, нічого не говорять про Бога. Якщо дивитися новини, читати газети, спостерігати все це, – розказують про що попало: в Ефіопії автобус розбився, в Іраку когось підірвали… Який духовний висновок я зроблю із того, із тієї аварії? В мене тут, на Волині, – море висновків, які я можу зробити: і духовних, і моральних, і матеріальних, і багато чого іншого. Але весь час говорять: біда, нещастя, біда, нещастя... Кожен день якась біда, кожен день якась трагедія. Та це не означає, що ми постійно повинні ходити хмурі, в депресії, в печалі, ніби немає життя навколо нас. Не дивіться цього, не слухайте це і не давайте смакувати це іншим! Тому, що багато, на жаль, журналістів піддаються тій проблематиці. Ось розказати якісь погані новини – наввипередки біжать, а розказати щось гарне, хороше, надихаюче, духовне – кажуть, що «нецікаво». Уявляєте, наскільки ми самі опускаємось? Про добро говорити – «нецікаво»! Про зло говорити – «рейтингово»!

Тому не треба нам війни на Сході чи ще десь, ми самі себе знищимо. Тому, що немає сенсу життя, якщо навколо одні біди й одні нещастя. Я це підводжу до чого: піст ми цей назвемо постом позитиву. А опираємось на Священне Писання. Господь говорить: «якщо ти постишся…» – пригадуєте цю притчу? Якщо ти постишся, сховайся в кімнату, тихенько помолися, помасти своє лице олією, тобто приведи себе в порядок, і нікому не показуй, що несеш якийсь піст, живи радісно. А в Греції принцип прийняття в монастир такий (наші ченці, студенти їздили і бачили це): тебе не приймуть кандидатом чи послушником у монастир, якщо ти ходиш похмурий. У нас здається – чим твоє лице суворіше, тим ти «праведніший» і тим ти більше священик. А там – якщо ти не усміхаєшся, то тим більший грішник. А чому? Тому, що ти не віриш у світле Христове Воскресіння. Христос дає радість! І якщо ти прийшов до Христа і живеш із Христом – яка причина твоєї печалі? Що в тебе болить? Якщо не болить, чому ти сумний? І не штучна американська усмішка, а в душі чому ти не радісний? Діти живі, чоловік живий, жінка жива, батьки живі? Все добре? Іди, радій і неси ту радість іншим! Чого ти ходиш похмурий?

Звичайно, ми кажем: от в нас є там якась проблема. Проблем завжди буде. Нам завжди буде не вистачати зарплати, нам завжди буде не вистачати чогось… Але зі всього шукаймо позитив. От жити на цьому позитиві! Те, що нас не влаштовує, змінюймо на краще. Чи вимагати більшої зарплати, чи робити щось більше. Вимагати, домагатися, працювати, но з радістю. Іначе які ми тоді християни, якщо немає радості на серці вашому? Навіщо тоді Христос воскрес? Щоб ми далі ходили сумні? Ну скажіть, навіщо? Тому, зважаючи на те, що Бог любові прийшов у цей світ і дарує нам радість, дарує нам через своє світле Воскресіння надію на вічне, ми тоді кажем: ось настає момент, що ми пересікаємо піст, а пройшовши піст, настає великий радісний момент – дочекалися, слава Богу, Пасхи. Потім дочекаємося ще якоїсь події. І так з року в рік. І тисячу років можна прожити. Тому, що людина, коли живе з Богом тисячу років, життя для неї проходить як один день. Але коли людина живе без Бога, то для неї один день може тягнутися як тисяча років. І ви це можете знати на собі: якщо ти жив, любив, творив, допомагав, робив добро, то дивишся – 80 років, а планів «на перспективу»!.. А якщо ти не знаєш, чого ти жив, сидів нудний, скучний, – від тебе всі повтікали, залишаєшся одинокий. І тобі той день тягнеться... Думаєш: сонце встало, аби воно швидше сіло, щоб лягти спати. І живеш – нудиш.

Тому позитив берем на піст. А він додасть щирої молитви, він додасть подвигів, він додасть вам оцього натхнення, що дійсно в радості духовній зустрінете Пасху Христову. А якщо зустрінете в радості Пасху Христову, то й життя піде краще. Змініться ви – і зміниться все навколо вас. Один із преподобних говорив: «Спасися сам – і біля тебе спасуться тисячі». Змінися сам – і зміниться все навколо тебе. Випромінюй радість сам – і ця радість буде випромінюватись навколо тебе. Тому не дивіться на негатив, не слухайте всякі дурниці. Якщо ти з Богом, тебе нічого надто не повинно турбувати і тривожити. Ви вірите, що Бог з вами? Так вірите чи ні? То чого маєте боятися?! Нічого не бійтеся! Все буде в нас добре. В нас є два варіанти: добре і дуже добре. Третього варіанту в нас нема. Хто не замужем – вийде заміж, не переживайте. Хто не женився – жениться. Нема внуків – будуть. Нема зарплати – буде. Пенсія буде нормальна. Все в наших руках, якщо з Богом.

Тож я бажаю, щоб у цьому позитиві ви гарно провели піст. Ми люди, ми схильні до гріха і падаєм. Головне, що ми усвідомлюєм, каємось, виправляємось і знову стаєм на дорогу святості. І вірим, уповаючи на милосердя Боже, на промисел Божий, на любов Божу, що Господь буде нас піднімати, підтримувати, ведучи дорогою святості, ведучи нас до Царства Небесного. Але в першу чергу, щоб завжди нас приводив до храму, з якого ми, отримуючи науку, отримуючи натхнення, виходимо і стараємося жити праведно.

Тому і я, усвідомлюючи свою неміч, розумію, що когось десь із вас образив чи в чомусь розчарував. Тому і ви мене напередодні посту простіть, грішного.