Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 14 серпня 2014 р., на свято Винесення хреста Господнього та сімох мучеників Маккавеєвих, за Божественною Літургією в кафедральному соборі Святої Трійці.
Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу!
Улюблені браття і сестри, я поздоровляю усіх вас із сьогоднішнім днем – днем, який ми називаємо різними назвами. Це і свято Маккавеїв, це і Винесення чесного і животворчого древа Господнього, Його хреста, і чимало інших назв. Причина тут одна і проста: багато біблійних, церковних подій припадало якраз на цей період. Тому Церква Христова вшановує їх не хаотично, а приводячи все до одного – до нашого спасіння. Бо увінчалися всі старозаповітні події приходом у цей світ Ісуса Христа, Його народженням. А з Його народженням – і страждання, і смерть, і воскресіння, і хрест як символ нашої перемоги.
І це хресне знамення, яке сьогодні Церква виставляє нам для вшанування, нагадує нам про велику любов Божу, проявлену до нас. Нагадує нам про промисел Божий, що діє над кожною людиною, яка приходить у цей світ. І тому ми не повинні сумніватися в тому, що наше народження на землі не є випадковим, не є наслідком самих фізичних стосунків, а є промисел Божий, що ти прийшов у цей світ і вже тим ти вибраний. Бо багато могло народитися, але не народилося. Багато хто народився, але не почав жити. А ми з вами живем. От у цьому треба вбачати не просто «так має бути, я народився й буду жити». Ні. Тому, що Господь вибирає кожну людину.
Як сказано у Псалтирі, «в утробі матері Я тебе вже вибрав». Це означає – тільки-но ти був зачатий, Господь уже на тебе зглянувся: чи благословляє тобі прийти в цей світ і виконати звичайну життєву місію, чи особливу життєву місію. І ніхто з нас не знає, яку. Тому кожен повинен усвідомлювати, що він має виконати якусь особливу місію. Бо якби комусь було сказано, що саме ти маєш виконати, то для всіх інших означало б бездієвість. Але Господь і тим скриває тайну. Кожному каже: «Я тебе вибрав, ти особливий». І треба пам’ятати, що кожен із нас особливий. Тому ми не маєм права зневажати себе самого. Тому і заповідь говорить: «Люби ближнього твого» і в тому сенсі, що і він є особливий. А ти його не любив...
Народне прислів’я говорить: оціниш, коли втратиш. І дуже часто, коли ми втрачаємо когось, то усвідомлюєм, наскільки ця людина для мене була дорогою. А чи так за життя? Здається, байдуже, можем не розмовляти, можем не спілкуватися. І багато-багато поганих речей може бути. А коли ця людина зникає, помирає, ми тоді кажемо: «який добрий був» чи «яка добра була». А що ж ти за життя не сказав цього? Чому за життя не підбадьорив? Оцю особливу людину, яка дала тобі життя, оту, яка допомагала тобі на життєвій дорозі, підтримувала... Багато із нас не цінує цього. Тому треба цінувати життя. І пам’ятати, що кожен день може бути останній. І жити треба кожен день, як в останній.
Тому потрібно встигнути все в сьогоднішній день. Усе робити вчасно: вчасно вчитися, вчасно одружуватися, вчасно народжувати, працювати – усе треба вчасно. І до церкви треба ходити вчасно, кожен сьомий день. А не говорити: «Піду на пенсію, тоді буду ходити до церкви». Так ось, пенсія була в 55, тепер у 60, а може, продовжать і до 90. Виходить, до церкви нема як ходити. Тому все робіть вчасно. Вчасно сонце сходить, вчасно воно заходить. Усе треба робити вчасно: і сіяти, й орати, і в коханні зізнаватися – все. І не думати: пізніше заміж вийду, ще нема за кого, або – женюся пізніше, ще грошей не заробив. Якщо не вмієш заробляти, то і не заробиш. А якщо дано заробляти, то завжди буде вистачати.
Все треба робити вчасно. Вчасно Господь дає весну, осінь... От і сьогодні ми прийшли з тими плодами, які Господь дав нам у свій час, – це наше перше посвячення плодів. Їх Церква посвячує і благословляє накопичувати, щоби рік прожити забезпеченими. Буде інше свято, це інші плоди, які приносим і посвячуєм Богу, і знову ж таки, накопичуєм для того, щоби зиму прожити не хвилюючись.
Господь усе вчасно дає. Ось так і нам усе треба робити вчасно. І тому Господь нас підбадьорює, нагадуючи про життя і про смерть. А чим підбадьорює? Винесши хрест. Ми ж дивимся на хрест. Це для нас не просто дві перетинки? Ні, не просто. Це символ нашого спасіння. Господь «смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував».
І щодо першого свята: воно появилося, коли перед воїнами виносили це животворче древо, хрест тобто, підбадьорювали їх перед битвою. І тому ми переможемо! Тому, що Господь показав, що Він смертю смерть подолав. Хоча ми й будем по закінченні Богослужіння хоронити ще одного із воїнів, який загинув, але молимося, щоб швидкою була перемога, і віримо, що Господь силою чесного і животворчого хреста дасть нам перемогу над нашими ворогами, які там, на Сході, які й тут проявляють себе по-різному, саботуючи, спокушаючи. Перемога буде за нами. А чому? А тому, що з нами Бог, а тому, що ми з Ним. А що означає, що ми з Ним? Бо ми сьогодні в храмі. Не хтозна-де, а ми сьогодні в храмі. Ось ця наша присутність і є, що ми з Богом.
Є такий вислів: скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти. А можна його перефразувати: подивись, де людина в свято знаходиться, отам її цінності. Якщо в святковий день ти в храмі – ось там твої цінності, якщо ти деінде – ось там твої цінності. Є речі святі, а є речі звичайні. Тому до особливих, святих речей повинно бути особливе наше християнське ставлення: до шанування цих свят, до значення цих свят. Тож для нас хрест ніколи не стане звичним атрибутом чи звичним символом – для нас це завжди знак любові Божої до людей, це для нас знамення перемоги життя над смертю. І якщо трудність випадає тобі на душу, подивись на хрест і згадай: Господь переміг усе, і смерть саму переміг. То невже ти, образ Божий, силою благодаті наділений, не можеш подолати якусь дрібничку? Можеш? Можеш. І апостол Павел підтверджує це, говорячи: «Я все можу в укріпляючому мене Господі».
Тобто немає питань, які ми б не могли вирішити. Неміччю людською не можем, а силою благодаті, яка на нас, – можем. І хвороби вилікувати невиліковні, і труднощі здолати нездоланні. Ми все можем, але коли покладаємо надію не на себе, а на Бога, Який укріпляє наші сили і дає нам успіх у справах чи перемогу над тим, із чим боремось.
Тому я вам бажаю сьогодні, щоби Божественна благодать, яка сходить постійно у храмі, через окроплення води цієї священної зійшла на те, що ви принесли. Щоби воно, освячене, було вам корисне для здоров’я, для життя і для спасіння. І тримати нам радісно, щасливо і, як кажуть, символічно непарну кількість квіток у руках. І хай радість панує на серці вашому, а перемога, яку нам Господь дарує, щоб була швидкою і завершили ми вже всі ці траурні богослужіння та перейшли до подяки Богові, що Він нам дав силу і перемогу над ворогами й супротивниками. Я вітаю усіх вас зі святом, закликаю на всіх вас Боже благословення. Будьте здорові, щасливі, у достатку і довговічні.
Слава Ісусу Христу!
