Коли проходить половина Великого посту, Церква Христова не фіксує, скільки ми пройшли, що ми зробили. Церква Христова подає нам животворчий хрест, тому що є фізичні сили, є психологічні сили, є моральні сили кожного із нас. І коли ти робиш один той самий вчинок у певний час – втомлюєшся, потім не хочеться, потім важко, потім думаєш: усе що міг, я зробив. [...] І ось Церква Христова не просто підбадьорює нас словами: продовжуйте дотримуватися посту, робіть благочестиві вчинки, живіть християнським життям... Бо ці вже слова ну тяжко лягають нам на вухо, вже тяжко лягають. Ми прослухали канон Андрія Критського – він призвав до покаяння. Ми перші дні бадьорі, священник проповідує, ми пробуємо знову бути бадьорими... Та настає момент, коли вже й не такий бадьорий. Вже би списав, що хворий, зайнятий, не на часі, я потім це зроблю. Диявол тільки допоможе нам знайти оці незвершення: багато хто із нас не згадає потім і не зробить це… Що змінилося в твоїй душі? Що змінилося в твоєму розумі? Що змінилося в твоїх християнських цінностях? Тому хрест, який сьогодні серед храму, говорить про постійність нашого подвигу, про те, що треба виконати волю Отця Небесного до кінця.
Ось цей приклад сьогодні подає нам Церква, щоб ми підбадьорилися, споглядаючи на хрест, – не просто символ, не просто історію, яку ми добре знаємо, а щоб розуміли, що це Боголюдина висить на хресті. Боголюдина, а не просто якась символіка з історії. Та уважно подивіться: на хресті висить Боголюдина ради нас, ради нас і нашого ради спасіння. Любов Христова, любов Божа висить на хресті. Бог так полюбив світ, що стає людиною для того, щоб обожнити, повернути, відновити нас. «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16). І тому ми, дивлячись на цей хрест, повинні бачити і вірити, що це ради нас і нашого ради спасіння, а не лише символ на дереві, на камені, на металі. [...]
Тож праця над собою не закінчилася, молитва не закінчилася, період постовий не закінчився. Працювати! Це ще тільки половина, це ще тільки половина! І як треба підбадьорювати, щоб не втомлюватися? Подивіться на цей хрест і проявіть таку ж любов до Бога (якщо кажете, що любите Його), яку Він проявив до вас і сьогодні проявляє. Тільки сліпий, зовсім недолугий не бачить, що Господь любить лучан і волинян, і Україну випробовує, але кожному по мірі його життя з Богом. Тому будьте ближчі до Бога – і Бог буде ближчий до вас. У кінцевому результаті все вийде на добре.
