Із проповіді митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошеної 29 червня у кафедральному соборі Святої Трійці під час похорону воїна Максима Єремії.Шановні браття і сестри, родино! Найперше хочу висловити співчуття з приводу загибелі захисника нашої незалежної України воїна Максима. Прийміть наші співчуття.
Сьогодні Україна скорбить, як і кожен день, із втратою своїх найкращих синів. Сьогодні нашу Батьківщину можна порівняти з людським тілом, яке вкрите безліччю ран, що кровоточать, вкрите безліччю шрамів, де рани, здається, загоїлись, але рубці залишилися. Шматується сьогодні тіло України нашими недругами, ворогами, хижаками… Ти не знаєш, як хижак поведеться при зустрічі, але завжди насторожі. Розумієш: вкусить, подере, знищить, завдасть тобі болю, ти – напоготові. Це природна реакція людини, коли вона зустрічає хижака. Але коли це небезпечний хижак, приходиться думати: я можу вберегтися від нього, огородившись. А якщо це не помагає, треба знищити цього хижака, інакше буде постійна небезпека, що він нападе і знищить мене. Ось це сьогодні відбувається з нашою Батьківщиною.
Що таке держава? Це ми. Україна – це ми, це я. І ось щоби захистити себе, своє майбутнє, своїх ближніх, свою державу, сміливі йдуть і захищають. Ті, хто мають поклик душі, поклик серця, усвідомлення ситуації, ідуть і захищають – тому, що вони люблять. Той, хто не любить, вчинків героїчних учиняти не зможе. Бо кожен із нас створений по образу і подобію Божію. Бог, Який є любов, Який любить людину, «віддав Свого Сина Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3:16), віддав на Голгофу. Ось це прояв Божої любові до людей. І ми ніколи не скажем: «Господи, чому Ти нас лишив, чому щось відбувається не так, як я собі це уявляю?». Слова Спасителя завжди будуть: «Я вас народив, за ваші гріхи Я розіп'явся, для вас вчинена перемога над смертю».
Ось ця любов наших воїнів сьогодні спонукає їх іти на фронт, захищати, віддавати своє життя не лише за побратима, який поряд: у цьому побратимі вони бачать маму, тата, брата, Батьківщину, село, школу, друзів, знайомих – усіх от у цьому побратимі. І він перший покладає життя за побратима, і разом з тим за Україну, вже пошматовану, но живу. Рани зарубцюються, але вони завжди нам будуть говорити, скільки нас шматували… Це просто живе свідчення для майбутніх поколінь.
Скільки ми на наших загальноукраїнських, загальномирських різних дійствах говорили, чи це [день пам’яті про] Голодомор, чи розстріл в'язнів Луцької тюрми, – ми про це говорили як про історію. І казали: «Дай, Боже, щоб не повторилося. Пам'ятаймо про це». І здавалося, це історія, дикість середньовіччя, якесь там попущення ХХ ст. Все це мало б відійти: людина ж росте, розвивається, [міцніє] усвідомлення, що ми живемо на одній земній кулі й повинні один одного підтримувати і допомагати. На жаль, це правило не спрацьовує. Живемо на одній земній кулі, більша частина ісповідує євангельські закони… Але, усвідомлюючи, що ми образ і подобіє Божі, дуже часто звертаємось до диявола. І він настроює знищувати, вбивати, не любити, ненавидіти, заподіювати зло.
З ким ти дружиш, тим ти є. Я вірю в те, що Ісус Христос прийшов у цей світ, вірю в те, що Він розіп'явся на Голгофі. І вірю, що Він воскрес на третій день. Він переміг зло, переміг смерть. І я вірю, що ми переможемо ворога нашою звитягою, нашою силою, з допомогою наших друзів, але найбільше – любов'ю до своєї Батьківщини, до своїх ближніх, до своєї землі. Ця любов буде нас спонукати йти і шукати можливість, як знищити зло, щоб воно не заважало нам мирно проживати на цій землі.
Проводжаючи в останню дорогу Максима, як і кожного із [полеглих] воїнів, ми, в першу чергу, молимось за спокій його душі. Всією нашою громадою хочемо підтримати родину в молитвах, в почуттях, в емоціях, словах. Звичайно, своєю вдячністю, що виховали достойного сина, достойного брата, достойного чоловіка, що виховали справжнього громадянина з любов'ю в серці до Батьківщини… Завжди на небесах він надихатиме нас на розбудову незалежної держави. Буде в нашому домі українському перемога, буде в нашому домі щастя, буде в домі нашому успіх і усмішка. Але це завдячуючи родинам, завдячуючи героям, які сьогодні прокладають цей шлях до перемоги.
Слава нашому герою, вдячність його родині й батькам! Слава Україні!
