Проповідь митрополита Луцького і Волинського Михаїла, виголошена 23 квітня у кафедральному соборі Святої Трійці під час похорону воїна Миколи Середи.Слава Ісусу Христу! Улюблені браття і сестри, родино нашого воїна, нашого героя! У цей передпасхальний день, коли церква виголошує й оспівує «Хай мовчить всяка плоть людська», ми не стримуємось у словах, емоціях тому, що скорбимо. Скорбимо, хвилюємось, ми духовно переживаємо за подію, проносячи її через своє серце, розум, у першу чергу, подію Страсної неділі.
Ми спостерігали зі Священного Писання за життям єврейського народу. За ходом цієї біблійної історії – життя людини, життя праведника, життя святого, життя Бога. І цей Його земний шлях закінчився стражданням, Голгофою і погребінням. Сьогодні, немов 2000 років тому, стоячи біля гробу Спасителя, ми в розгубленості. Живий Бог, Який зціляв, – умер, Який ходив – лежить у гробі. Відсутність логіки, відсутність якоїсь послідовності, і найбільше – це зляк перед майбутнім. Учні на Тайній вечері зібралися в домі таємно; Євангеліє описує страх народу юдейського.
Пройшло 2000 років і ми немов повторюємо цю біблійну історію. Через небезпеку в особливі моменти ховаємось по підвалах, по бомбосховищах. Знову небезпека від гонителів, небезпека від ворогів. Чиїх ворогів? Ворогів правди, ворогів любові, ворогів Ісуса Христа, тому що Ісус Христос життя дає: «Смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував». «І так пізнають, що ви учні Мої, якщо будете мати любов поміж собою» – ось ці є послідовники Ісуса Христа. Ось ці воістину носії любові божественної: любові до Бога і любові до ближнього.
Ми бачимо сьогодні відсутність любові до ближнього, ненависть до всього українського, ненависть до України, ненависть до будь-кого: до людини цивільної, військової, молодого, старого... Хто прийшов на нашу Батьківщину? На нашу Батьківщину прийшли діти диявола і внуки Іуди. Вони прийшли, щоб нищити, зраджувати, вбивати, насилувати. На кого ми сьогодні надію всю свою покладаємо, в цей момент небезпеки? Звичайно, на Бога покладаємось. Але Бог обирає Своїх помічників і служителів, які всім серцем Його люблять, і направляє нам Своїх слуг – наших небесних покровителів, земних людей – воїнів ЗСУ. Це наші земні ангели-охоронителі. Бо виконуючи душею своєю, розумом волю Божу, душу покладають за ближніх своїх. Хто душу свою заради Євангелія [віддасть], той спасе її. І ці слова нашого Гімну – «душу й тіло ми положим за нашу свободу» – спонукає багатьох із нас стати до лав захисників, в якій іпостасі це не було б. Це ті, хто сьогодні працею, зі зброєю – зброєю військовою, зброєю [молитовного] слова – захищають нас від ворогів наших. Бажають нам спасіння і бажають нам, у першу чергу, щасливого і благоденственного життя.
Але кожна війна несе за собою не лише розруху, а [людські] втрати. Втрати цінних, втрати найціннішого. «Бог так полюбив світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне» (Ін. 3:16). Він пішов на хрест, не когось послав.
Ось і наш воїн Миколай – він сам пішов, сам пішов на ці свідомі страждання, на цю свою земну Голгофу... Тому Світле Христове Воскресіння є для нас вірою, натхненням, упевненістю, що він серед нас живий і буде залишатися живим. Проведемо в останню дорогу лише тіло. Бо живе він у своїх справах, своїм подвигом, своїм ім’ям, своєю пам’яттю в наших серцях і в нашому розумі. Немає болю сьогодні в окремо взятого християнина. Є наш спільний біль, спільне наше усвідомлення за жертву, яку приніс Ісус Христос на хресті. Немає сьогодні болю лише в родини, яка проводжає найяснішого цього юнака неодруженого, який не залишив по собі нащадків. Це наш спільний біль, це наше спільне горе. Ми його розділяємо спільно. Розділяємо тому, що любимо, це не біль лише окремо взятої сім’ї.
Ми скорбимо, але з великою вірою. З великою вірою в те, що перемога буде за нами. А ми знаємо, що перемога буде за нами, бо Христос «смертю смерть подолав». Тому і ми переможемо, бо стоїмо на засадах правди, на засадах істини. Істина не може бути переможена! Неправда не може торжествувати! Вона може мати лише тимчасовий успіх. Але в кінцевому [підсумку] буде переможене зло, буде переможений ворог. І тому ця віра сьогодні об’єднує нас – віра в Ісуса Христа, віра у воскресіння, віра у перемогу, готовність до самопожертви. Це нас об’єднує всіх. Ми всі як одне ціле: воїн, волонтер чи хтось інший, хто на своєму місці бажає миру нашій Батьківщині, бажає процвітання своїй державі, бажає щастя своїм ближнім. І ось ця самопожертва, готовність, в першу чергу чоловіків, захищати своїх рідних – це сутність чоловічого начала. Захищати сім’ю, родину, Україну – оце є наша сутність. Тому особлива слава, честь і пошанування тих, хто душу свою і тіло віддає за ближнього, за Україну, за віру.
Милосердний Господь хай дарує йому Царство Небесне, яке він достойно заслужив через свою самопожертву. Ми ще раз і ще раз розділяємо скорботу і приносимо співчуття родині, в цьому горі об’єднуємося, щоб поділити тяготу. Наше пошанування вам за героя, який віддав своє життя за неньку Україну і за віру православну. І хай милосердний Господь увінчає наші страждання, ратні труди перемогою над нашим ворогом і супротивником – російсько-фашистською державою. Христос смерть подолав і ми подолаємо своїх ворогів у пам'ять про нашого героя, нині убієнного, нами пошанованого воїна Миколая. Слава Україні!
