Із проповіді, виголошеної митрополитом Луцьким і Волинським Михаїлом 22 листопада на парафії Святої Трійці в с. Лобачівка Горохівського деканату. Історія нашої церкви, як і історія нашого життя, – багатогранна і багатовічна. Але коли ми говорим про історію, в першу чергу говорим про пам'ять: як було? Як є сьогодні? І важливо – як ми хочем, щоб було завтра: які звичаї, які традиції, місце нашого життя, що означає для мене моя земля, моя Батьківщина, моя культура, моя мова? Це новий час, який оце так стрепує нас, щоб ми оцінили, хто ми є в цьому світі... І тут важливо пізнати себе, пізнати заповіді, взаємодіяти з заповідями, взаємодіяти із храмом, шанувати своє, шанувати себе.
Ось ми зараз перевірим. Ви волиняни всі чи ні? Волиняни. Чудово. Тепер, волиняни шановні, скажіть мені, коли ми святкуєм Казанську ікону? Всі знають, чудово. Це означає вашу обізнаність. А тепер, волиняни, скажіть, коли ви шануєте Волинську ікону Божої Матері? Питання? Ви знаєте, коли Казанської, ви знаєте всіх. І ви, волиняни, не знаєте, коли Волинської ікони. Це нормально? Ось, як нас виховували. Тому ми повинні знати своє. Запам'ятайте: 13 липня – зразу після апостолів Петра і Павла. Навіть ваш храм – Волинська ікона у вас є? Я не бачу. Но побачив дві Казанські: на царських вратах і на хоругві. Казанська є. А Волинська, а Почаївська, а Тростянецька? Це ті, які на Волині. Питань багато, правда ж?
Але я це вам кажу для того, щоби підбадьорити вас, тому, що ми стаєм вже інші: ми вже задаєм питання, чому не так. Вчора вам було байдуже, на якій мові співати. Но я умовно кажу: до дев'ятнадцятого року ви були російською парафією і всім це підходило. Але доросли – і тепер гарно хор співає по-українськи, всім зрозуміло і приємно молитися, чи не так? Ось так треба рости постійно кожен день: істина – на виріст. Кожен день – не як обов'язок, а за покликом душі, щоби зрозуміти, хто ти в цьому світі: що ти собою представляєш, які твої цінності, де твій рід.
Ще одне задам просте питання: а скільки ви знаєте в своєму роді ваших предків? Ну, діда знаєте, як звати? А прадіда? Апрапрадіда? Ви до якого покоління можете опуститися вниз, знаючи не просто, як його звати, а де він жив, звідки він прийшов, коли народився? Хоч щось ми знаєм про нього? Хто ти, звідки ти, людино? Християнин, яке твоє коріння? Чому ти належиш до тої чи іншої церкви? Чому ти православний, а не якийсь інший? І для того, щоб тебе життя не шатало ні вліво, ні вправо, ти кажеш: «Відвіку всі мої – православні». Відвіку, від самого початку прийняття хрещення на Волині.
А воно набагато раніше було, ніж хрещення у Києві. Волинян раніше хрестили, чим киян, і ми належали до Моравської єпархії. [Волинь «по річку Зтир» у ІХ ст. євангелізували вихідці з єпархії, заснованої Кирилом і Мефодієм у Моравії, частині чеських земель. – Прим. ред.]. А кияни хрестились в Х ст. (988 р.). Це належить нам знати: хто ми, в чому суть нашої землі, чим ми багаті, що в нас є, чим можем пишатися, що можемо розказувати при зустрічі з нашими близькими, рідними, гостями, хто до нас приїхав...
Ми читаємо в Євангелії від Матвія: «Родословна Ісуса Христа». І от за цим прикладом ми таку саму родословну говорим кожному, хто хреститься, – оцьому немовляті. Його мають приносити в храм не батьки, а найстаріший в роду. Тому на хрестини повинні йти не лише хрещені батьки, а вся родина. І ось ця прапрабабця говорить: «В нашому роді були славні люди з таким-то ім'ям», і називали. (А як приклад – Євангеліє від Марка. Згадуєте про народження Іоана Предтечі? Запитували Захарію: «Як назвеш сина?» – Каже: «Іоан». – «Чому Іоан? В нашому роді нікого не було Іоанів». Той мотивував, чому він має так називатись.) Так ось, коли збиралась родина, обиралось ім'я і священник затверджував це ім'я, яке людина обирала, або священник сам пропонував. Він називав родословну: «Хрещається (наприклад, хлопець) раб Божий...», і називає з прадіда: Іван, Петро, Данило, Микита і т. д., Василь «во ім'я Отця. Амінь. І Сина. Амінь. І Святого Духа. Амінь». Ось це останнє ім'я і є ім'я того, кого ми хрестили. Все те, що ми назвали раніше, це ми назвали його родословну: чий він син, чия вона дочка...
А ми ж даєм імена і не знаєм чому. Подражаєм комусь, подібно, як за радянських часів: Октябриною називали ревні комуністи – на честь Октября, Сталіною, а то, взагалі, Даздрапєрмою (знаєте, що це означає? «Да здраствуєт Пєрвоє мая»). Я наголошую, що в нас безліч гарних українських імен, традицій. Ми ж все хочемо запозичити закордонне, принижуючи себе в цьому. Є гарні українські імена твоєї родини, твоєї фамілії. Хто ти? Який рід твій, твоя родословна? Бо якщо знаєш, хто ти, ніколи не будеш манкуртом. [Манкурт – людина, яка внаслідок певних маніпуляцій забувала своє походження і ставала «зразковим рабом». – Прим. ред.] І ось таке поняття дає нам можливість зрозуміти, хто ми в цьому світі. Що для мене моя православна віра? Чим вона відгукується? А вона переплітається з моєю культурою, з моїм мисленням, з моїми традиціями: що я їм, яка в мене хата, яке мистецтво, мова. Все це пов'язано з моєю вірою, з пам'яттю, з моїм родоводом.
Як ти називаєшся? Що означає для тебе твій храм? Що означають для тебе твої святині, яких шануєш і до яких можеш прийти? Що для тебе означає сонм святих, які ходили по твоїй землі? А їх є безліч. І треба знати, в першу чергу, своїх святих, волинських (є Собор волинських святих). Перерахуйте мені всіх, яких знаєте. Перший підказує: «Іов Почаївський», «Амфілохій Почаївський» – два… Волиняни, чого ви своїх святих не знаєте?
Я вас шаную за це, що ви любите свій храм, любите свою церкву, і стаєте справжніми українцями, справжніми патріотами своєї церкви, своєї землі, своєї Батьківщини. І пам'ятаймо: щастя ми робимо там, де живем. Не треба його шукати за океаном: щастя там, де ти сам щасливий і робиш людей щасливими. Як казав преподобний Серафим Саровський: «Спасися сам – і біля тебе спасуться тисячі». Зроби себе щасливим – і притягнеш тисячі людей, які теж біля тебе хочуть бути щасливими.
Тому сьогоднішнє наше молитовне єднання навколо Світлого Христового Воскресіння означає, що ми єднаємось навколо воскреслого Христа, Який приніс для нас радість. Це означає, що ми маємо єднатися навколо нашого храму, навколо нашої віри, навколо пам'яті наших батьків, наших святих, яких ми вже почали згадувати, святих, про яких ми вже почали говорити… Тому вивчимо своє, а тоді будемо знати і багато іншого: треба знати багато мов, культури інших народів, це збагачує нас.
І тому я бажаю вам багатіти духовно, багатіти освітньо, багатіти матеріально… Своє вчимося любити. Починаємо своє любити, починаючи із любові до самого себе. Якщо ти не вмієш любити себе, ти не вмієш любити ні ближнього, ні Бога. Навчися любити себе і ближнього так, як самого себе. Тоді спасешся ти і біля тебе спасуться тисячі.
