Орієнтуймось на вічного Бога, а не на європейську безбожність

Во ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу!

Улюблені браття і сестри, я поздоровляю усіх вас із воскресним днем, а причасників – із прийняттям святих Христових Таїн.

У ці дні, які ми провадимо, Церква Христова дуже часто закликає усіх нас до Сповіді й до Причастя. В чому вся суть цього заклику? Це не просто, як ми інколи сприймаємо, звичай, «так треба». Є, мовляв, піст – треба посповідатися, причаститися: ніби виконав якість певні правила життя. Хоча і вони відіграють роль. Але, як ми вже з вами попередньо згадували, що означає слово «релігія», для віруючої людини і для невіруючої? Відновлення зв’язку. Запам’ятайте, це не якийсь вислів, який Церкви не стосується. Це відновлення зв’язку, тобто для віруючої людини – це відновлення зв’язку з Богом. А в чому суть відновлення цього зв’язку? Суть відновлення цього зв’язку в тому, що він утрачений. Якщо треба відновити, значить колись це було втрачено. Коли це було втрачено? Після того як людина згрішила. «Однією людиною гріх увійшов у світ, а гріхом – смерть». Це щодо природи фізичної.

Але розлучення фізичної і духовної сутності в людині – це і є втрачення самої людини, її життя на землі. А, відповідно, яка її участь після життя на землі? Так ось, щоб після життя на землі мати райські оселі й перебувати там зі святими, можливо це лише через Бога. В чому суть можливості цього через Бога? А в тому, що – згадайте пасхальний піснеспів, у ньому який зміст? От в пасхальному тропарі: Христос «смертю смерть подолав». Не щось інше, не якісь інші приклади наводяться чи висновки, а – смерть подолав. Тобто це означає, що коли людина в Бозі живе, то вона має свою співпричасність до вічності. Адже по благодаті людина з Богом єдиносущна, але будучи смертною, може не наслідувати Царства Небесного, не з’єднавшись із Богом. Тобто «в Царство Небесне ніщо нечисте не може увійти» і для того потрібна Сповідь. І сказано: що «в людей неможливо, у Бога все можливо». Тобто тільки через Бога, тільки через ту жертву, яку Він приніс, хресну смерть, викуплення – лише через те можна попасти в Рай. Через Бога.

Тож не з’єднавшись із Богом, не відновивши зв’язку, цього зробити неможливо. Тому сьогодні Церква якраз і винесла на середину храмів хрест, щоби в черговий раз нам нагадати про ось цю велику жертву, принесену Богом за нас і заради нашого спасіння… Зважаючи на неміч людську, не було можливо принести якусь жертву із чогось земного заради нашого спасіння. А мусила бути жертва возвишена: Сам Бог Себе приніс у жертву. Так ось, коли ми, зважаючи на нашу неміч людську, досягнути цього не можемо і підупадаєм, виноситься символ нашого спасіння – хрест. І споглядаючи на цей хрест, розумієш усе літургійне життя. Для нас це не просто зображення, не просто символіка, не просто хрест-знамено. Для нас це сенс!

Ось подивіться, що було. Христос приходить на землю, приходить заради нашого спасіння. Ми хочем спастися чи ні? Хочем! Ми хочемо спасіння не тільки в означенні попасти в Царство Небесне, а й тут спастись від усякої небезпеки, і тут жити щасливо. Не тільки все говорити про Царство Небесне, а земне життя, що воно, – нічого не варте? Ні, варте це земне життя. Як тут треба жити? Тільки в Бозі! Тільки з Богом, тільки через Бога. Тільки так, за апостолом Павлом, який говорить: «Я все можу в укріпляючому мене Господі». Я все можу! Тобто я можу спастись, я можу прожити, я можу попасти, но тільки через Христа. Через Христа і в Христі. Тому для нас це прояв великої Божественної любові, коли ми споглядаєм на хрест…

Це неправильно – дивитися на хрест лише як на символ. Треба дивитися як на сенс життя. Не тільки як на символ нашого спасіння. Як сенс! А в чому сенс? У чому от сенс життя? Погляньте на хрест. Спогляньте на хрест і подумайте, а в чому для вас цей сенс? Що народжується в душі, коли ти дивишся на хресне знамено? Що народжується в тебе? Ну мінімум – це благоговіння перед ним.

Якщо ти цього не розумієш, підем по-дитячому. Дитина не розуміє цього: страждання, воскресіння – для неї це поняття незрозуміле. Но для неї є благоговіння, вона приходить і складає руки. Вона приходить і цілує. Часто показують в різних там соцмережах, коли дитина, не маючи ніякого поняття, і родина не є така глибоко релігійна, а стоїть перед дитиною ікона – і вона чи руки складає, чи з уважністю дивиться. На жоден із портретів у сім'ї, родині, відомих там людей немає такої концентрації уваги, такого благоговіння, як перед образом Христа чи Богородиці. Чому? Воно чисте серцем! А «блаженні чисті серцем»... Воно там Бога бачить. Не просто якесь зображення, воно бачить Бога. А якщо бачить Бога, то що? Благоговіє перед Богом. З любов'ю трепеще. Не зі страхом фізичним, а з любов'ю трепеще, з благоговінням, з бажанням приєднатися, притулитися. І що воно робить? Цілує. Воно не розуміє цього богослів'я і семінарію не закінчувало. Але цілує. Потяг душі – з’єднання з Богом через любов. Бо можна через любов до Бога прийти, а можна через свідомість до Бога прийти.

Але от ми стоїмо перед Христом і для нас, людей дорослих, не дітей, після благоговіння повинна вже розкриватися сама суть. Благоговію, а що це? А чого Він на хресті? А де ті, хто вішав, а чого вони зняли з хреста?.. Ну боляче ж, приходиш допомагаєш ближнім. Так? Приходиш. Висить Христос на хресті. Де допомога? Нема... І чуєш оповідання. Один розбійник каже: «Зійди з хреста», Ти такий великий, і ми ще поживем». А інший каже: «Пом’яни мене, коли прийдеш у Царство Твоє». І тут задумуєшся: а ти на якій стороні – праворуч чи ліворуч? Ти ближче нахилений до якого розбійника? Ну на зразок: «я віруюча людина, в мене повинно бути все добре, я там роблю те й те, і так далі». З’ясування стосунків з тими людьми, які поруч, чи щодо життя. «Ходжу до церкви, а чого в мене всього нема?!. Де той Бог?!» Або: «мене принижують, чого мене Бог не захищає?!» Но приходять же такі думки? Інколи. Приходять. Спокушає диявол такими думками? Спокушає. Для чого? Для того, щоб ти відвернувся від Христа. Щоб ти був, як ось цей розбійник: «Зійди з хреста і нас спаси». Але правильне місце – біля того розбійника, який сказав: «Пом’яни мене, коли прийдеш у Царство Твоє». Він говорить, викриваючи цього: «ми тут заслужено висимо, а Він-то – незаслужено».

Так ось, коли в житті щось стається, то напевно заслужено... Напевно щось наробили не те. І чому питати: «Боже, де Ти є, за що так мені?» Но не було б за що, хіба була б дія? Не було б цієї дії. Не Господь нам зло посилає, не Господь нам гріх посилає. Ми самі його робим. Причому свобідною волею. І згадайте знову ж таки апостола Павла, як він каже: «Чим я можу похвалитися серед всіх інших? Так, звичайно, я більше всього проповідував, я більше всього перетерпів, мене били, мене гонили...» Належало б тобі стільки нагород за те, що ти отакий Христовий проповідник... Але, каже, «не маю чим похвалитися, лише своїми немочами і гріхами». Бо те, що я робив добре – у цьому мені допомагав Бог по моїй волі, але те, що я робив погане, я сам його робив. Сам хотів. І мені тоді вже не була потрібна допомога Божа. Бо щоб зробити зло, Бог не буде допомагати, ти його робиш сам. А от щоб зробити добро, потрібна допомога Божа. «Я можу все в укріпляючому мене Господі». В добрі. Іначе Бог не був би добром, а був би злом, а це неправда, Бог є добро. Тому зло робимо ми, а добро робимо з допомогою Божою.

Тому якщо ми робимо зло і стається відповідно наслідком зло, є якійсь погані подальші дії. «Однією людиною гріх увійшов у світ, а гріхом смерть», наслідок гріха є смерть. Смерть фізична нашого тіла. Тому якщо робим погані вчинки, виявляються й погані наслідки. І якщо є погані наслідки, то не треба питати: «Де Ти, Боже, коли мені погано?!». Можна запитати – «Господи, щось я відійшов далеко від Тебе, вже тепер не бачу, куди йти».

Так ось для того, щоб бачити, куди йти, є одна із заповідей. Можна багато про неї говорити, але це заповідь: «сьомий день – Господу Богові Твоєму». Для того, щоб ти зорієнтувався, туди біжиш чи не туди, правильно робиш чи неправильно. От уявіть – не було б цього сьомого дня. Що було б? Ну, умовно кажучи, не треба до храму ходити. Як би людина жила? На що орієнтувалася б? Хто б її направляв? Є ж такі: «Я і вдома помолюся», «А я і без Бога можу, мені й так добре». Нема тих цінностей... До чого дійде? Дійде до простого: людина загине просто. Вироджуються нації, вироджуються покоління, коли людина відступає від Бога. Не буде ні роду, ні родини, ні сім'ї, ні поняття сім'ї як такого. Не буде.

Візьміть – Європа. Пішла [тепер] у своїх цінностях без Бога, от вроді – «і так у нас усе є». До чого це елементарно призводиться? До виродження! Тепер [у них] інші «цінності»: «нетрадиційні шлюби»... Ми не будемо зараз розбирати сам цей гріх. Ми кажем, що це неправильно. До чого це призведе? Чоловік з чоловіком буде створювати сім'ю? А просто не народиться дітей. Значить, що в кінцевому підсумку? Виродяться. Бо відійшли від Бога, Бога їм «не треба». Бог каже ось так, а не хочеш так – ось так маєш. А що в кінцевому підсумку? Не буде тебе. Просто тебе не буде.

Тому повернемось назад із початої нами розмови і розмірковування. Коли людина повертається до Бога лицем, то перед нею предстають усі ті цінності, які корисні для її щасливого земного життя, для її спасіння і наслідування в Царстві Небеснім. Це через любов Христову. Через самопожертву, через відречення від самого себе. Не «жити так, як я хочу». Бо ніби стиль такий модерний, [нинішній] європейський: «усе заради людини». Але людину заганяють в такі вузенькі рамки, що вона вже й не має права нічого робити. Наприклад, ти не можеш робити тому, що от тій людині це заважає. Ну будь-що! І так, оберігаючи ту людину, зробили так, що ця людина вже й немає права нічого робити. Приклад: у деяких європейських країнах не можна носити хресне знамено. Кажуть – «ти зневажаєш культуру іншої людини, ти зневажаєш релігію іншої людини». Можна сказати так: ну я свій хрестик сховаю...Чекайте, а він не зневажає мене, забороняючи мені носити мій символ? Я ношу і «зневажаю його символи», а він не зневажає мої? Ось так ніби в захисті людини чомусь все мусить постраждати Християнство. «Не маєш права». Таке однобоке ставлення.

Чи, наприклад, дітонародження. Є країни, коли вже не говорять про тата і маму. Говорять «родитель один, родитель два». А як тоді поняття Адам і Єва? Чоловік і жінка? Кажуть – не можна говорити тому, що насильство робиш над дитиною. Просто «родитель один, родитель два», а далі людина собі визначає свою стать, воно жінка чи воно чоловік, коли дорослим стає… Такі «цінності» приймають депутати Європарламенту, які називаються християнами. В деяких країнах це вже є. А як же тоді вся хронологія життя-буття людини? Я не говорю про фізіологічні властивості людини чи щось інше. Но елементарна біблійна історія – її куди подіти? Як тоді сказати про Авраама? Як сказати про Єву? Як сказати про Божу Матір, Яка народила Ісуса Христа? Саме поняття народження? Ці наші цінності куди подіти? Це ж догмати нашої віри. Їх вже, виходить, немає?

Так ось, коли ми відкидаєм ось ці речі, ми просто вимрем. Не просто знеціниться наше життя – ми пропадем. Прийдуть [на наше місце] інші. Можна було колись запитувати: чому серед великої кількості Господь обрав Ноя? От ви читали Священне Писання? Читали. Обрав же Ноя, не когось іншого. Чи обрав Авраама. В чому суть цих людей? «Вірою Авраам догодив Богові», бо він сприймав усе так, як говорив про це Бог. Було ж і в ті часи багато течій, і було багато різних вірувань, і багато чого іншого. І за Ноя те ж саме було. Люди також жили, було багато людей, але Ной дотримувався заповідей. Дотримувався і визнавав, що все, що в цьому житті, є так, як сказав Бог. Нічого іншого не було, того, що сказала людина. І свято дотримувався свого, і спасся. І це так як для нас, віруючих людей, коли ми визнаєм все те вчення, яке існує в Церкві, – тоді спасемся. Начнем щось придумувати – вимрем! Просто – вимрем! Я вже не говорю про страждання, які прийдеться перетерпіти. Вимремо!

Тому, споглядаючи на хрест, треба пам’ятати, що це символ нашого життя і сенс глибини нашого життя. Тому для нас хрест – не просто символіка. Це знамено, за яким ідем, дотримуючись усіх євангельських заповідей. Бездоганно, без зміни і без альтернативи. Ось так: є Христів шлях, а інший шлях – антихристів. Ти або з Богом, або проти Бога. Або ти праведний, або ти грішний. Немає нічого середнього. І в Новому Завіті сказано: добре, якщо ти або холодний, або гарячий, но дуже погано, коли ти теплохладний.

Тому шість днів працюй, сьомий день – Господу Богові Твоєму. Тоді згрішив – іди кайся. І не раз на рік. Сьогодні. Бо завтра твоє життя може скінчитися і не встигнеш. А Господь у чому застане, в тому й буде судити. Тому як тільки згрішив, зразу кайся. Не треба чекати нічого. «Будьте, як діти, бо таких Царство Небесне». І чим частіше будете ісповідуватися, чим частіше будете єднатися з Христом, тим легше і спокійніше буде йти по життю. Поступайте, як Христос, і спасете ваші душі. Бог вам всім на поміч!

Слава Ісусу Христу!