Покаяння і Сповідь – ключі до духовного оновлення

Про це розповідав протоієрей Віктор Пушко, голова інформаційно-видавничого центру єпархії і настоятель луцького храму Софії – Премудрості Божої, у передачі «Церква та релігія» на телеканалі «Конкурент ТV».

– Як розпізнати гріх у своєму житті?

– Проблема в тому, що коли людина обирає гріх, їй здається, що вона нічого поганого не обирає. Дуже часто ми робимо гріховні справи, вчинки свідомо. Буває таке, що робимо їх несвідомо. Буває так, що помиляємось. Буває так, що робимо гріховні вчинки, навіть не помічаючи. Ми маємо заповіді Божі, ми маємо те, чого нас вчить Священне Писання. Ми повинні звіряти своє життя, свої вчинки з тим, що говорить нам і чого навчає нас Бог і Церква. Найпершим мірилом, напевно, є людська совість. І вона, зазвичай, підказує людині, що робить правильно, а що чинить гріховно. Але буває так, що людина уже і совісті не чує. Це буває в тих людей, які живуть у постійному гріху. Вони вже не помічають своїх гріхів. Сам гріх стає природою, буденністю повсякденного життя. Безумовно, що людина повинна завжди пильнувати, як вона поводить себе стосовно Бога і ближніх. Але на це здатні ті, хто здатний до внутрішнього розпізнавання, до саморефлексії, хто здатен замислюватись над цим. На жаль, у наш час багато людей, яких Євангеліє називає «ні холодними, ні гарячими», – «теплохладними». Коли людина навіть не замислюється, як вона живе, грішить чи ні, правильно чинить чи недобре.

– Чому люди часто повторюють одні й ті самі гріхи?

– Люди повторюють гріхи одні й ті самі тому, що не виправляються, не змінюються і не каються у скоєнні гріховних вчинків. Буває так, що людина перший раз робить якийсь гріх і потім дуже боляче це переживає. Але трапляється так, що цей гріх повторює потім удруге, потім утретє, вчетверте, вп'яте, а далі вже немає рахунку вчиненню цього гріха. Це трапляється тому, що людина не покаялась, людина не усвідомила гріховність, не змінила своє життя, не змогла здолати гріх. І тоді уже гріх володіє людиною. Апостол Павло говорить, що «все мені дозволено, але ніщо не повинно володіти мною» (1Кор. 6:12). На жаль, дуже часто гріх оволодіває людиною. І це не лише якась залежність. Це не лише те, що людина не може здолати якусь погану гріховну звичку, а це спосіб життя, це спосіб мислення, спосіб спілкування. Коли людина думає і навіть не помічає, що вона думає тільки погано про ближніх, коли вона говорить і навіть не помічає, що говорить тільки скверно, що вона тільки ображає, що сіє тільки агресію. Тому вчасно зупинити гріх дуже важливо, а зупиняється він тільки через щире каяття.

– Що таке духовна боротьба і як її вести?

– Важко говорити про духовну боротьбу тому, що це подвиг великих святих, великих подвижників. І, напевно, якби монах, аскет, який провів усе своє життя в монастирі, розповідав людині мирській, світський про свою духовну боротьбу, про свою аскезу, про свій подвиг, мало що мирська людина про це зрозуміла б. Але духовна боротьба – це удосконалення. Це боротьба зі своїми гріхами, зі своїми недоліками, здолання спокус, виявлення своїх хиб, виявлення своїх недоліків. Це чесність із самим собою. Духовна боротьба – це все наше життя. Не можна сказати, що «я подолав цей гріх раз і назавжди», бо ми не знаємо, що диявол буде намагатися нам посіяти у нашій свідомості, в наших помислах, навіть до останнього нашого дихання. Не можна сказати, що я здолав цей гріх, бо, можливо, якийсь гріх ми здолали зовнішньо, але він десь ще знаходиться глибоко у наших помислах. Можна сказати словами: «Я тебе прощаю, я тобі пробачив». Але це не означає, що тягар образи зник із серця людини. Тому духовна боротьба – це процес усього життя. Це духовне вдосконалення, яке починається, насамперед, із чесності перед самим собою, яке починається боротьбою з власною гординею, з власним его. І духовна боротьба – це те, що веде до любові, веде до Бога.

– Яка роль покаяння в очищенні душі?

– Якщо це покаяння формальне, коли людина приходить до священника раз на рік чи кілька разів на рік, каже: «Каюся у гріхах своїх» – і на тому все, то ролі такого покаяння ніякої, бо саме покаяння – це переміна способу життя. Воно тоді тільки справжнє, воно тільки тоді дієве, коли воно має плоди. Коли людина змінює спосіб свого життя, свого мислення. Коли людина каючись говорить це не тільки словами, не просто на Сповіді перед священником і, навіть перед самим собою, перед Богом, але робить це насправді своїми діями, своїми вчинками, своїм життям. Тому не досить тільки прийти і сказати: «Каюсь». Не досить тільки прийти і сказати: «Прости, пробач». Треба змінитися і більш не чинити те, у чому розкаявся, не повторювати те, у чому сповідався. І якщо навіть немає таких сил і не відразу це вдається, то важливо мати такий намір. Інколи навіть наміри людські Бог вітає. Коли людина прагне, хоча, можливо, не завжди вдається, – це важливо. Важливо, щоб наше покаяння було справжнім, дієвим, а не формальністю. Покаяння – це метаноя, це переміна ума, як говорять греки. Тоді, коли ми змінюємося всередині, тоді ми справді каємось.

– Чи можна перемогти гріх повністю?

– З одного боку, можна перемогти гріх повністю. Але ми не знаємо, чи спокуса повторення цього гріха не буде до нас приходити. Ймовірно, що буде. Я би був дуже обережним говорити, що подолав цей гріх, бо ми не знаємо, чи можемо встояти перед такою спокусою, хоча, здавалось би, вже це подолали.

– Яка роль Сповіді в боротьбі з гріхом?

– Сповідь, щира Сповідь перед Богом розпочинається тоді, коли людина визнає свою гріховність. А визнати свою гріховність людина здатна тільки тоді, коли вона замислюється над своїм життям, коли вона аналізує, думає, коли підказує їй совість. Коли вона розуміє, що щось не так, навіть не усвідомлюючи, що саме. І тому Сповідь важлива тому, що людина відкриває себе Богу. Вона не закривається сама в собі. Немає оцієї самості, коли людина думає, що вона сама здатна вирішити всі свої питання, всі свої проблеми, всі свої труднощі. Коли людина відкриває себе Богові й Бог разом із людиною в її житті допомагає здолати труднощі, перемогти спокуси, подолати гріх, виправитися, змінитися, стяжати благодать Духа Святого.

– Як знайти духовну силу протистояти спокусам?

– Духовну силу треба шукати у Бозі. Як би людина сама не намагалася вдосконаленою бути, прийти до спасіння, до Царства Божого, до вічності – без волі Божої, без милості Божої, без Божої благодаті жодна людина не здатна. Тому треба шукати Бога. Треба просити Його сприяння – того, що ми називаємо Його благословенням, щоб спільно оцією синергією благословіння Божого і зусиллями людини пройти крізь спокуси, пройти крізь випробування. І тільки з Богом людина здатна удосконалити себе. Бо якщо людина покладається тільки на свої сили, на свій розум, на свій досвід, може дуже сильно схибити. Може дуже сильно ухилитись, ухилитися в гордість, ухилитися в егоїзм. Але саме Бог веде людину тією дорогою досконалості, правди і життя, яку ми шукаємо.