Мойсіюк: творчість, «Оранта», відродження, українські твори

Протодиякон Олександр Тарасенко, заслужений діяч мистецтв України, голова Всеукраїнського хорового товариства ім. М. Леонтовича, розпочав відеопроєкт «Українські регенти». Його співрозмовниками будуть і керівники хорів кафедральних соборів, і міських храмів, і монастирів, і псаломники з віддалених сіл. Першим до розмови запрошено Василя Мойсіюка. Подаємо текстовий варіант уривків цього інтерв'ю.

– Ви щедро обдарований Богом відомий музикант, професор, заслужений діяч мистецтв України. Вашому архієрейському хору «Оранта» виповнюється 35 років. Як би Ви могли порівняти сьогоднішній титулований камерний хор, лауреат багатьох міжнародних, всеукраїнських конкурсів, помітне мистецьке явище не тільки в Луцьку, із тим хором, який Ви створили у 1990 році?

– До мене звернулися у 90-му році люди, які їздили на відзначення 500-річчя Січі на Запоріжжя. Серед них був Олександр Йосипович Головерса, викладач педагогічного училища, який мав бажання і плани зробити церковний хор. Ну, з чим це було пов'язано? Відродження української церкви, автокефальної церкви. Десь при розмові вони згадали моє прізвище, бо я вже шість років як був на Волині, шукав собі хор. І до мене звернувся він по приїзду… Я хотів, щоб це був молодіжний і більш професійний колектив. Він мені сказав, що на це і розраховує. Назвав прізвища відомих у Луцьку музикантів, хормейстерів, які вже попередньо дали згоду, очевидно. Це був початок серпня. Він мене запросив. Ще Хрестовоздвиженська церква тільки відновлювалась. Там до того був планетарій, там проводилися ремонти. І він мене запросив на репетицію. Там я зустрів людей, яких дуже поважав. Навіть не чекав, що там зустріну музикантів, професійних співаків. І він почав репетицію, а потім сказав: «Ставай до праці!» У ті часи був такий вибух національного відродження, церковного відродження. Тому люди з великим задоволенням, ентузіазмом ішли на відкриття музики, яка не звучала. Це було дуже цікаво для музиканта, у тому числі... Я пам'ятаю, у 89-му році побував на підвищенні кваліфікації у Київській консерваторії, вперше почув «Фрески Києва» Олександра Бондаренка [художній керівник], мене так захопило! От це таке відкриття для мене було музики церковної і, головне, що української, – Леонтович, Ведель… По приїзду я тут почав збирати своїх знайомих, своїх однокурсників по Київській консерваторії, по Львівській, вів переговори, але якось воно так на рік все завмерло. І отут щаслива така подія – мене запросили!

– А чи багато залишилося співаків з того першого складу сьогодні у вашому хорі?

– З 90-го року – ні, з 91-го. Ну, а далі вже десь з 2000-х років. Було дуже важко з церковним репертуаром, але нам допомогла діаспора з Канади. Були вислані ноти. Деякі ноти ми тут зібрали, от, наприклад, збірник Михайла Тележинського, його літургічні пісні. Ну, і Веделя пасхальна служба.

– Як, на Вашу думку, відрізняється сьогодні професор Василь Мойсіюк від того молодого хлопця, який не так давно закінчив Київську консерваторію і вирішив створити хор у Луцьку?

– Не мені, певно, про це говорити. Я став важчим, вже не така жвавість у роботі. Але ще цікавлюся новинками, стараюся, крім служби, якісь нові створювати проєкти, пов'язані з іншою музикою, навіть світською.

–Ви стали, можливо, не настільки важчим, як більш досвідченим диригентом, і ми це помічаємо. В Україні це дуже бачать музиканти. Ви згадали про ваші перші богослужіння в Чеснохресному храмі, про видатного композитора і диригента Волині Михайла Тележинського. Він же ж був регентом цього храму, призначений у 29-му році. І от рівно через 60 років Ви стаєте регентом цього храму.А які твори виконували на першій Літургії в Хрестовоздвиженському храмі Луцька?

– Прості, бо за місяць ми вивчили Літургію, за місяць антифони… Для початку ми вже взяли великую єктенію Леонтовича. Така збірна була в нас Літургія, але української музики виключно, українські тексти.

– І скільки років Ви були регентом Братського храму?

– Два роки був. А потім, коли сформувався Київський патріархат, кафедральний собор був переданий Київському патріархату. І ми перейшли у 92-му році, в липні, уже в собор.

– Цих два роки, який ви провели як парафіяльний хор, стали роками інтенсивного становлення і в репертуарному плані, і в кадровому?

– Ми були при єпископу. Це був кафедральний храм. Це була Автокефальна Церква, відроджена. Бурхлива дуже діяльність була, бо ми були затребувані, і в світських концертах. Ми виступали так часто з духовною музикою, дуже багато їздили, на перепоховання. От я пам'ятаю 91-й рік, коли відкривався пам'ятник на полі Берестецької битви. Ми там співали у Свято-Георгіївському храмі Літургію. Правда, не в самому храмі, а біля нього, на вулиці. Мене вразила маса людей, маса – просто все поле. Це було якраз 16 червня, пам'ятаю. Ми співали Літургію, потім біля пам'ятника дуже було багато людей в строях козацьких, стрілецьких, упівських. А це ще був Радянський Союз, і тоді на відкритті – Патріарх Мстислав Скрипник.

– Чи Ви мали спілкування з Патріархом?

– Ні, ні, не мав, на жаль. Хоча він приїздив до нас і в Хрестовоздвиженську церкву, говорив прекрасну проповідь. Я пам'ятаю, він дуже-дуже старенький був – за дев'яносто. Сухенькою рукою по аналою стукав і казав: «Україна – буде!» Це був, по-моєму, 90-й рік, в листопаді. Повертаюсь до поля Берестецької битви. Ми співали «Боже великий, єдиний!», ще щось. І потім підходять до мене люди і кажуть: «А ви можете заспівати Гімн України?» А я до своїх повертаюсь, кажу: «А ми можемо?» Мені кажуть: «Та один куплет заспіваємо». Ми заспівали один куплет. То так в пам'ятку мені. Було багато всяких історичних подій. Вже пізніше, коли ми перейшли сюди, брали участь в інтронізації Патріарха Володимира, це 93-й рік.

– Як ви можете оцінити сприйняття тодішньої публіки? Чи є якісь зміни в сприйнятті сьогоднішньої публіки українського духовного репертуару в концертному виконанні?

– Це ж було вперше чути духовну музику таку прекрасну – Бортнянський, Березовський. От, власне, ми це виконували. Це як ковток свіжого повітря було, люди із задоволенням слухали, з цікавістю величезною. Тоді до нас в «Оранту» приходили просилися поспівати.

– Ми з вами були сусідами. Я саме заснував у 91-му році свій камерний хор «Воскресіння». І ми часто зустрічалися – і на концертних площадках, і в особистому спілкуванні. Я пригадую перші наші концерти в Рівному з духовною музикою. Я пам'ятаю, що публіка, яка приходила це послухати, іноді вмивалася сльозами. Це був воістину благословенний час. І тоді склалися певні традиції виконання духовної музики. Вже за рік-два не було такого державного колективу, який би не брав у репертуар духовну музику. Зараз, можливо, очікування публіки від концертного виконання інші…Ви перейшли в 92-му в Свято-Троїцький кафедральний храм Луцька. Які Ваші були перші відчуття, коли опинилися з хором на знаменитих цих кафедральних хорах, де працювали видатні церковні регенти? Що Ви відчули?

– Сказати, що хвилювання, то нічого не сказати, правда. Це був величезний захват. Я десь колись заходив на хори, слухав, хоча це було так крадькома, інкогніто. І мені дуже подобався спів хору регента Володимира Ганджука, з яким ми пізніше, вже після того, як він пішов, я прийшов, мали розмову, зустрічалися на якихось заходах світських. І він він дуже добре до мене поставився, правда, так по-батьківськи. І подарував мені два концерти Архангельського, написані його рукою.

– А як акустика, чи комфортно співакам тут бути?

– Комфортно. Хороша акустика, не розсіюється, компактно так створюється і дуже добре летить.

– Ви прийшли в луцький кафедральний Свято-Троїцький собор, маючи два роки досвіду, певний багаж репертуару. Але розкажіть, будь ласка, трошки детальніше про ту збірку Михайла Тележинського, яка лягла в основу вашого репертуару на початку шляху. Чи використовували її вже в [Троїцькому] кафедральному соборі, чи вже були таким репертуарним хором, який міг відійти від неї?

– Безумовно, що використовували. Ми дуже часто відспівуємо наших воїнів, і панахиду цю укладено Тележинським. Так, єсть такий збірник 39-го року. Так, я і до сих пір використовую у своєму репертуарі. Дуже-дуже добре скомпонований збірник. Мені особливо подобається підхід до гармонізації обихідних наспівів.

– А розкажіть трошки про цей проєкт «Так звучить Луцьк». Я чув, це пов'язано і з архітектурою, і з музикою. Ви там завжди зіркові гості.

– Ну, не скажу, що зіркові, але ми кожного разу беремо участь. Там співаємо і світську музику, і духовну, на фоні чи то якоїсь церкви, чи в самій церкві. От був і в Хрестовоздвиженській в нас концерт, і в костелі в нас був концерт. От і біля стін тюрми, там, де зараз монастир чоловічий.

– Коли це сталося, і чому так сталося, що ви свій архієрейський камерний хор назвали прекрасним таким іменем «Оранта»? Може, з цим пов'язана якась особлива історія?

– Були різні назви. Але я завжди захоплювався, коли ще був студентом і мав можливість зайти в Софію Київську і бачити ту ікону. Це була моя ідея. І ми обговорили між собою.

– «Оранта» тепер стала таким відомим хоровим брендом в Україні. Навіть обрання назви хору було пов'язано з обговоренням серед ваших співаків. Дуже цікаво, як зробити так, щоби хор великого кафедрального собору не тільки співав богослужіння, щоби спів линув до самих сердець, а й зробити так, щоби колектив співаків став ще й спільнотою близьких по духу християн? Чи є у Вас якийсь спеціальний рецепт?

– Рецепту спеціального в мене немає. Ви знаєте, я був наймолодший у хорі, коли в нас утворився він. Тому з такою великою увагою, бажанням я слухав старших. От так воно в нас і залишилось по цей день. Це раз. По-друге, в неділю ми разом, на святах ми разом. В нас є спільні якісь інтереси. В нас уже, розумієте, є сім'ї в хорі, які прийшли сюди окремо, а тут знайшли один одного. І для нас цікаво репертуар брати складніший, хоча ми не користуємося ним в обиході. Беремо сучасних композиторів, щоб уже якось в ногу йти, тобто Гаврилець, Польової.

– Чому ви не виконуєте ці твори у церкві? Ну, наприклад, Гаврилець, мені здається, могла би звучати в храмі.

– Ми зараз робимо такий проєкт. У нас є священник, учень Мирослава Скорика, отець Віталій Собко, професійний композитор. І він уже давно професійний священник. От зараз він пише Літургію, і ми вже пробували співати. Цікава така музика. Будемо дивитися, як сприйматимуть люди… Це дуже цікаво. І доволі, доволі складні речі він пише. І ми будемо прислухатись, як людям буде, чи буде це подобатись. Це ж, знаєте, звички є.

– Ну, мені це добре відомо. Але це гарна новина, що створюється саме в Луцьку, саме священником, професійним композитором, учнем Мирослава Скорика, Літургія.

– Це так з подачі, з благословіння митрополита Михаїла. Митрополит Михаїл дуже музична людина, безумовно, і прекрасний організатор, і прекрасний адміністратор, і цінитель музики… Ну, і в мене є прекрасний директор хору. Це протодиякон отець Ярослав Місюк, який бере на себе всі організаційні питання…

– Моє наступне питання. Я стикався не раз із проблемою знання церковного уставу. Не маючи фахової семінарської освіти, приходилося дуже багато працювати над тим, щоби провести такі складні служби, як служби Страсного тижня чи якісь особливі служби великих свят. Приходилось вникати в устав, приходилось його вивчати, помилятися… Як у вас із цим ділом? Чи у вас є уставник у хорі, який знає, що помилятися не можна?

– В мене була уставником племінниця владики Якова [Валентина Нідзельська] з 94-го року, яка мені дуже допомагала. Дуже допомагала, підказувала. Я теж не маю освіти семінарської, якоїсь спеціальної регентської. Але нічого. Ну, вчився я швидко.

– Тобто Ви готуєтеся до служб?

– Ну безумовно, аякже?! Ну аякже?! Безумовно!

– Ну і в продовження цього питання. Ми, архієрейські хори, співаємо незмінні піснеспіви. Хоча, за богослужіннями у великих кафедральних соборах співають ще криласні хори, яким, як правило, ми з задоволенням віддаємо обиходні співи. Однак не можемо уникнути зовсім того, щоб не співати канони, ірмоси, тропарі, кондаки, прокимни. Які нотні збірки обиходу використовуєте? І дуже цікаво знати, хто їх укладав.

– Ну, безумовно, що вже років 30 ми співаємо Вечірні. Так, прислані з Канади оці от обиходні піснеспіви київського наспіву є в нас. А тепер дивлюсь, Ваша вийшла прекрасна збірка, якою я починаю користуватися. Як на мене, слід би більш урізноманітнювати обиходні твори.

– Я з Вами згоден. І обиход – це не тільки гласовий спів. Обиход – це і прекрасні, дещо забуті, але пречудові мелодії Києво-Печерської лаври, наших давніх українських монастирів, знаменний розспів, київський розспів. Чудові гармонізації українських композиторів. Яке місце займають такі піснеспіви в репертуарі хору?

– Якщо взяти Херувимську, то в мене десь більше п'ятнадцяти їх є в репертуарі, починаючи від знаменного розспіву – от і Лисенка є, ну, безумовно, що Веделя. Потім наші всі композитори. У 24-му році ми зробили такий проєкт: вирішили співати тільки українських композиторів. Тому ми вилучаємо з репертуару твори [російських авторів], хоча ще не зовсім. Чеснокова не співаю, Архангельського ще так.

– Якщо Чесноков чи Кастальський зробили добру гармонізацію нашого українського київського розпіву, то ми їм дякуємо і приймаємо це. Якщо ж мова йде про валаамський якийсь розспів, або розспів Троїце-Сергієвої лаври, ну просто я вже не можу собі цього дозволити.

– Зрештою, є дуже багато українських композиторів, які достойні, яких ми і не знали. І зараз ми розпочали. Леонтович – повністю Літургія, Яциневич – прекрасна музика. Знаєте, така мелодична, така пісенна, ну не з тих традицій, до яких ми звикли, російських композиторів, – це своє. Потім Стеценка ми вивчили повністю, Вербицького.

– Тобто ви вже чотири Літургії як цілісні цикли виконали за богослужіннями? Здається, це унікальний досвід кафедрального хору. Можливо, мені невідомо, але я не знаю інших таких.

– Є ще автор з Канади Гурко. Ми тоже виконуємо його твори.

– Існує ще така проблема, вона мене завжди цікавила як регента: церковна музика є служницею богослужбового тексту.

– Безумовно.

– І текст у богослужбовій музиці має перше значення, а музика це крила, які його несуть. Ви, досвідчений регент, може, поправите мене, але я помічав, що в деяких творів музична змістова не завжди відповідає богослужбовому тексту. Який у Вас досвід? Ну, наприклад, Бортнянського «Тебе, Бога, хвалим». Якщо виконувати за законами стилю класицизму (мова йде про точний темпоритм, штрихи), то не завжди текст цього концерту відповідає музиці, якщо так спрощено сказати. Разом з тим, я чув виконання і «Покаяння» Веделя, і Бортнянського «Тебе, Бога, хвалим», які відходили від канонів стилю класицизму. Який ваш досвід? – це перше питання в цій проблемі. І друге питання: чи відрізняється виконання, наприклад, духовної музики за богослужінням від виконання того ж самого твору в концерті?

– Думаю, що так. Думаю, що так. Ви праві, що музика – це, як крила слова, думки. Я думаю, що зміна штриха, зміна динаміки у богослужіннях дає свої результати: зм'ягчує, робить більш молитовним та гімнічним таким. На концерті – там уже свої традиції, все як написано. Ну, кожен як відчуває, зрештою.

– Я уникаю, як правило, виконання в концерті тих творів, які йдуть за богослужінням, бо вже звикаю до церковних інтерпретацій. Намагаюся відбирати твори, які не виконуємо в церкві.Але у Вас такий досвід є… Мій учитель у регентстві Михайло Семенович Литвиненко, як я вважаю, видатний український церковний регент, Свято-Володимирського кафедрального собору в Києві, мені розповідав таке. Коли він ішов на богослужіння, то молився, просив, щоби Дух Святий зійшов на нього і на співаків, і він вірив, що так воно і було. Чи у Вас є якийсь спеціальний ритуал? Як Ви налаштовуєтесь на богослужіння?

– Молитви є, безумовно, безумовно, є. Ну, а чи спеціально налаштовуюсь? Та ні, я приходжу раніше, продумую, які твори буду брати, молюся собі тихо на хорах. Ну, а далі починається робота. Я називаю це роботою, але це дуже приємно робити, це духовна праця.

–Як Ви формуєте репертуар на Літургії? Чи є якісь схеми будови репертуару? Чи залежить від того, хто сьогодні прийде? Чи, можливо, вибудовуєте за якимись стилями, чи за епохами? Ну, Ви говорили про досвід виконання цілих циклів літургічних. Це зрозуміло. А якщо не виконуєте, наприклад, цілісну Літургію Яциневича чи Леонтовича, як Ви будуєте репертуар?

– Знаєте, по-різному хор звучить, як у який день, буває по-різному звучить. Тоді вибираються то складніші, то легші твори, на бажання навіть хористів. В мене є люди, які кажуть: а сьогодні оцей твір заспіваймо.

– Ви завжди йдете назустріч?

– Обов'язково. Так що тут у нас демократія.

– Ну дуже цікаво. А скажіть, будь ласка, виконали вже Леонтовича, і Яциневича Літургію, і Стеценка. І цей проєкт ще триває. Яке у планах виконання циклічних Літургій?

– Вербицький,ще не був виконаний. Хотілося б Кошиця. В Кошиця є п'ять Літургій, ну хоча б одну. От того ж самого Гурка теж в планах.

– А ще на продовження репертуарної теми. Які Ви твори приберігаєте для особливих святкових Літургій?

– Знаменного розспіву. Сприймається, дуже сприймається…

– Я, коли співав тут, в Луцькому соборі, бачив приватну нотну бібліотеку Володимир Ганжука, міг нею користуватися, але тоді мені було 18 чи 17 років. Я не до кінця усвідомлював значення цієї, мабуть, найбільшої в Україні нотної бібліотеки духовної музики. Пізніше вона десь зникла. Я чув, що вона знаходиться в приватних руках. Чи не знаєте Ви якихось деталей цієї історії?

– Ні, не знаю. Але знаю, що вона була передана родичами чи навіть ще ним самим. Тобто вона є, вона не пропала, вона є. Я її не бачив, але такі чутки ходять.

– Ну і щоби завершити вже наші розмови про церковний хор. Світська хорова українська музика розвивається дуже стрімко. Духовна музика є більш консервативною. Ви багато говорили сьогодні про досвід виконання композиторів початку ХХ сторіччя. Як Ви бачите репертуар «Оранти» через років п'ять? Чи сприйме віруючий народ, духовенство, якщо ми будемо співати, скажімо, твори духовної музики тієї ж блискучої української композиторки Ганни Гаврилець, чи Богдани Фроляк, чи Вікторії Польової, чи скажімо, Сильвестрова?

– Я так скажу: поки що ми виховуємося на музиці XІХ – початку XX ст., середини XX ст., це дуже добре. Потрібно вкраплювати по чуть-чуть, обережно, готуючи людину, яка молиться, її вушко до цієї прекрасної гармонії, це треба робити дуже обережно. Думаю, що буде мінятись, але ця тяглість старої, старовинної музики, класичної музики повинна залишатись.

– Можливо, таким перехідним етапом буде Літургія вашого протоієрея Собка?

– Можливо. Треба брати, але обережно, твори сучасних композиторів. Вони дуже цікаві!

– Але чи не загубиться за цією новою, можливо, такою хвилею репертуарною в українських церквах смак до старовинної нашої обиходної мелодії?Ну, це ж не стане таким модним, це вкраплення сучасної музики?

– Думаю, що ні. Думаю, що ні.

– Я би хотів перейти до наступної теми. Це концертна ваша діяльність, помітна не тільки в Луцьку, а по всій Україні. Ви – лауреат міжнародних конкурсів, всеукраїнських. Мені дуже приємно як голові хорового товариства імені Леонтовича сьогодні згадати, що ваша діяльність тут як концертної одиниці дуже активна. Відомі фестивалі «Ніч у Луцькому замку», «Так звучить Луцьк», фестиваль ім. Ігоря Стравінського – також ви були учасниками. Розкажіть, будь ласка, про концертну діяльність вашого хору. Ну і трохи ширше, як ви плануєте свої концертні сезони?

– Ви зараз згадали фестиваль Ігоря Стравінського. Ми перші виконавці хорової музики Стравінського на Волині. Це 93-й рік, наскільки я пам'ятаю. Був такий начальник управління культури Богдан Самохваленко – от музикант, піаніст. І він започаткував, по суті, цей фестиваль. Він мені привіз ноти Стравінського.

– Я боюсь, що на той момент ніхто не знав цієї музики в Україні.

– Ну от ми вже її співали. А щодо планів… Стараємося виходити за рамки співу тільки в соборі. В нас є такі проєкти. Ми виконували з нашим камерним оркестром «Глорію» Вівальді, «Месу» Шуберта…. В нас є досвід роботи зі львівським диригентом Іваном Остаповичем і з луганським оркестром, який зараз перебуває у Львові. Ми виконували «Реквієм» Керубіні. От зараз ми плануємо з хором «Дзвіночок» і хором «Вогник» виконувати спільно «Реквієм» Форе з органом у костелі. Не плануємо поїздки за кордон. Постійно проводимо благодійні концерти на збір для наших хлопців на фронті… У 22-му році, десь на початку березня, мені привезли ноти латвійського композитора Ріхарда Дюбри. Він написав нам «Отче наш» українською мовою і передав нам перше виконання.

–Підтримка світу ще й така була. Ще питання: не залишилося в Україні обласних центрів, міст, де би не були організовані муніципальні професійні хори, в яких співаки працюють як на роботі, отримуючи за це зарплату. Залишився тільки, мені здається, Луцьк і Рівне. Чи є такі плани? Чи є це можливим?

– Знаєте, це таке болюче питання для мене всіх 35 років. Я мріяв і робив якісь жести, щоб створити цей муніципальний хор, але не вдалося. Нема розуміння міської влади, сприйняття. Це не вважається за потрібне. У 16-му році, коли в нас був мером Микола Романюк, він мені твердо сказав: «Василю, в нас буде хор». От я вже почав документи збирати, робити статут. От почалися зустрічі в мене з депутатськими комісіями різними. Мене навіть поздоровив тодішній голова Музичної спілки, професор, народний артист, герой України Євген Герасимович Савчук, що «в тебе буде хор у Луцьку». Але, на жаль, через два місяці він [міський голова Микола Романюк] відійшов у засвіти і на тому все й завершилось.

– Ну, я сподіваюсь, що ця історія ще не завершилася, і в Луцьку, і в Рівному, і в тих містах, де ще професійних хорів немає, все-таки влада дозріє до цього. Ви є помітним музично-громадським діячем Волині, очолюєте обласний осередок Всеукраїнського хорового товариства ім. Миколи Леонтовича Національної всеукраїнської музичної спілки. Розкажіть, будь ласка, як Ви бачите сьогодні на Волині стан хорового руху, а може, ширше: як бачите стан аматорського хорового руху в області.

– Колективів з академічною манерою виконання дуже мало: Камінь-Каширський, Горохів, а в основному народні хори. У нас був прекрасний хоровий конкурс ім. Лесі Українки, але вже з 11-го року він не відбувається, про що я дуже жалкую. Ну, надіюсь, що в 26-му році, на 155 років Лесі Українки, він відбудеться. Це був дуже серйозний, основний такий захід Хорового товариства на Волині. У цьому році має пройти третій хоровий конкурс імені Михайла Тележинського й Арсена Річинського. Зараз започаткували конкурс імені Кошиця, надіюсь, що він відбудеться.

– Мені хотілось би ще поставити буквально кілька питань про Вашу педагогічну діяльність. Ви голова предметно-циклової комісії Волинського фахового музичного коледжу ім. Ігоря Стравінського. Скажіть, будь ласка, чи є у вашому хорі «Оранта» студенти фахового коледжу? Чи використовуєте їх, або чи даєте їм можливість якось практикуватися з професійним хором?

– Ну, скажу так: не використовую, але залучаю до співу. По-перше, вони проходять хорошу практику, і на репетиціях, і в співі. Співають мої учні, студенти мого класу співають. В нас є декілька випускників нашого училища, яких я привів до регентства. Це дуже цінно. Думаю, що і дітям дуже цікаво. Я їм дозволяю так тихо продиригувати якусь частинку навіть. Вони міняються, вони біжать на урок, вони приходять окремо, бо я дав твір якоїсь служби. Надіюся, що вони вступлять до вищого учбового закладу, якийсь досвід в них вже буде і можливо, десь пригодиться.

– Пане Василю, останні кілька бліц-питань. Як зацікавити молодих співаків до служіння на криласі і як їх шукати? Та які у Вас є поради з організації такого хору, що називається, «з нуля»?

– Ну, по-перше, це дуже важко, але це треба дітей молитовних, із православних віруючих. Так, це в першу чергу. А далі, безумовно зацікавлювати, напевно, репертуаром, а потім гуртувати їх. Ну, це ж, розумієте, колектив, він живе і поза роботою своєю: якісь поїздки, зустрічі якісь. І це дуже важко зараз, особливо зараз. Бо якщо на початку 90-х років йшли черги, то зараз ні. Починати треба з недільних шкіл. Було б добре, щоб там були такі хори, можливо, які переросли б.

– І наступне питання: як регенту за своїми обов'язками не втратити особистої молитви під час служби, не перетворити службу на працю?

– По-перше, пам'ятати, де ти знаходишся і щоб емоції не перелилися. По-друге, любити цих людей, які співають, яких ти поважаєш. І любити ту справу, яку ти робиш.

– Також дуже важливо, щоби музичне не домінувало над духовним змістом. На що Ви звертаєте особливу увагу під час служби чи репетиції? Як мотивуєте, переконуєте співців, щоб спів був ангельський, щоб слово Боже входило в людські душі?

– Ми з Вами ж, правда, з одної музичної купелі. Ми випускники хормейстера Муравського Павла Івановича. Він говорив, що інтонація, чистота звуку – це в першу чергу. А далі він говорив: краса тембральна. Оце поєднання, а воно абсолютно пов'язано. Бо як би ти не оформив звук, яким би темпом, які позиції, від цього залежить інтонація, правда? От тому це поєднання дає нам потрібний результат.

– Чи варто узгоджувати піснеспіви на службі з настоятелем чи архієреєм? Чи можна добирати репертуар на власний розсуд?

– Ну, думаю, що це залежить від смаку регента. Якщо смак регента буде подобатись настоятелю, то чого ж узгоджувати?

– Що для Вас є найскладнішим у служінні регенському?

– У нас робота з людьми – це вміння спілкуватися. Чим я можу їх захопити, чим я їх можу притягнути, а не відштовхнути? Бо це ж все тонко. Люди приходять не для матеріальних якихось вигод. І отут, ну, напевно, атмосфера дружніх, професійних взаємин. От тільки так, я думаю, можна якось співпереживати, співжити і працювати.