«Розп’яття». Початок XVII ст. Дерево, левкас, темпера, сріблення. Походить зі Свято-Миколаївської церкви с. Борочиче Горохівського деканату. Експонується у Музеї волинської ікони.
Смерть Спасителя на хресті – центральний образ християнського мистецтва, який покликаний розкрити сутність віровчення, його головний догмат – спокутну жертву Ісуса в ім’я спасіння людства. Розп’яття Сина Божого на хресті описують усі чотири євангелісти, їхні розповіді різняться лише деякими деталями, доповнюючи один одного (Мф. 27:33–56; Мр. 15:22–41; Лк. 23: 33–49; Ін. 19:17–37).
У цій монументальній волинській іконі простежується як історична лінія події, так і глибока християнська символічність. Якщо на початках становлення Християнства сцена розп’яття не зображувалась, бо така смерть вважалась «надто ганебною», то з часом композиція наповнюється багатьма значущими деталями і стає обов’язковою в кожному храмі.
У ІХ ст. Візантійська Церква ввела реалістичне зображення розіп’ятого Христа: Він у білому оперезанні, очі заплющені, тіло провисає під власною вагою, голова схилена на праве плече, ногами опирається на перекладину хреста, розкинуті руки з розкритими долонями – ніби закликає всіх у Свої обійми задля спасіння від гріхів. Раніше ж Ісуса зображали з розплющеними очима. Це знак життя, і цим знаком втілюється догматична ідея про двоїсту, Божественно-людську природу Христа, одночасність життя і смерті Господа. Це ідея спокутної жертви Втіленого Слова і Воскресіння Сина Божого.
Ніхто з євангелістів не уточнює, яким способом Христос був розп’ятий. У православній традиції Його зображають прибитим чотирма цвяхами, які згадуються у словах Фоми невіруючого: «якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки в ребра Його, не повірю» (Ін. 20:25).
Лик Ісуса випромінює Божественний спокій і умиротворення. Іконописець передає живу і реальну плоть, через яку виявляється людська природа Спасителя. Це не суперечить церковній догмі, адже Христос є Богом і людиною в Одній Особі. На короткій перекладині хреста, над головою Ісуса, написано літери ІНЦІ – «Ісус Назорей Цар Іудейський». За свідченням євангелістів, той напис було зроблено грецькою, латинською та єврейською мовами. Терновий вінець, який почали зображати на іконах із середини ХІІІ ст., виражає те ж, що і напис на перекладині, визначення «провини» Ісуса – та підтверджує Його царську природу на глумливий лад катів.
Симетрично, по одному світилу з кожного боку хреста, зображено сонце і місяць, які вказують на природне явище – сонячне затемнення, яке сталося в момент смерті Спасителя. Євангеліст Лука пише: «…і настала темрява по всій землі, аж до години дев’ятої. І сонце затьмарилось, і завіса в храмі роздерлася посередині» (Лк. 23: 44–45). Сонце і місяць символізують також дві частини Біблії – Старий і Новий Заповіт. Ця подія знаменувала кінець Старого Заповіту і початок Нового, перемогу Християнства над іншими релігіями. Червоне сонце поміщено праворуч Спасителя і має всередині обриси обличчя людини, яка ніби споглядає на Сина Божого у момент Його мученицької кончини.
Своєю смертю на хресті Ісус спокутував первородний гріх, який людство унаслідувало від Адама. Середньовічні теологи стверджували, що хрест був зроблений із того дерева, з якого Адам вкусив заборонений плід у Раю, тобто таким чином пов’язували гріхопадіння і розп’яття. Місце поховання Адама знаходилося там, де і розп’яття Ісуса Христа. Череп, який бачимо біля підніжжя хреста, вказує не просто на Голгофу, «лобне місце», місце страти, а зображає саме череп Адама, першолюдини, першогрішника. Позаду хреста – силуети Єрусалима.
Обабіч хреста зображено Богородицю і Марію Клеопову, чи Марію Магдалину (праворуч) та Йоана Богослова і сотника Лонгина (ліворуч). Так іконописець втілює слова євангеліста Йоана про те, як Ісус, ще будучи живим, заповів улюбленому учневі Йоану опікуватися Його матір’ю. Жінки та Йоан у тихій скорботі злегка схилили голови, молитовно притуливши руки до грудей. На мафорії Богоматері бачимо білі зірки, які прославляють приснодівство Марії. У Євангеліях не названо ім’я римського воїна, який був присутній при розп’ятті Ісуса Христа. Євангеліст Йоан (Ін. 19:34) розповідає, що воїн списом пронизав тіло Спасителя, аби переконатися, чи Він ще живий. Сотник Лонгин викликнув слова: «Воістину Він був Син Божий!» і пізніше став християнином, навіть проповідником вчення Христа. А з тієї рани на правому боці Ісуса «відразу витекли кров і вода» (Ін. 19:34), як з тіла живої людини. Кров і вода покликані символізувати найважливіші християнські таїнства – Євхаристію (Причастя) і Хрещення.
Тло ікони покрито жовтим кольором, що імітує золото як символ божественного світла і слави. Над головами кожного із учасників дійства іконописець наніс чорною фарбою монограми. Монограму Ісуса Христа виконано білою фарбою, завдяки чому акцентується увага на Ньому як Спасителеві всього світу.
Предмети, використані у розп’ятті Ісуса Христа, стали християнськими реліквіями (хрест, цвяхи, терновий вінець, спис) і пошановуються донині.
Волинська ікона «Розп’яття» належить до розгорнутого типу композиції, який склався в Україні у XIV–XV ст., і живописно ілюструє тексти Євангелій, скеровуючи віруючих до глибоких роздумів про віру і спасіння.
