– Вітаю, друзі! З вами сьогодні Євгеній Мікоян та команда телеканалу «Конкурент TV». Сьогодні до нас доєднається митрополит Луцький та Волинський Михаїл. Вітаю, владико! Слава Україні!
– Героям слава!
– Хочу розпочати розмову, власне, про реконструкцію собору. Адже я бачу, що реконструкція вже близька до завершення. Чи зможуть на Великдень віряни вже побачити результат?
– Центральна частина собору практично в нас буде готова і ми до Пасхи вже 90 % риштування знімемо. Залишається частина тільки над хорами. А риштування буде переставлене ще в лівий і правий нефи. Вони у нас тільки починають розмальовуватися. Я думаю, що внутрішні роботи ми за рік завершимо. Тобто внутрішній розпис буде завершений відсотків на 95. Не в тому плані, що ми не встигнемо завершити, а в тому плані, що задум там буде вимагати ще додаткового наукового дослідження. І коли ми вже будемо впевнені, що саме це можна туда поставити, і воно має під собою історичне підтвердження, от тоді ми просто будемо додатково ставити риштування і деякі сегменти ще домальовувати. А в основному храм буде розписаний. Друге: буде в нас зміна, там, де голгофа стоїть, – вона в нас виїзна така, тобто можна її переміщати вліво-вправо. А то буде стаціонарно поставлена голгофа. Причому нас спонукає ця велика радість, яку ми маємо: нам з Єрусалима передали невеличку часточку животворчого хреста.
– А розкажіть детальніше про це.
– Ну, я не можу розказати, хто нам передав, у який спосіб ми знайшли...
– Про саму реліквію розкажіть.
– Сама реліквія – животворчий хрест, на якому був розп'ятий Ісус Христос. З плином часу кожна із церков християнських забажала мати в себе. Найбільша частина цього животворчого хреста знаходиться в Єрусалимській церкві, далі по менших частинах знаходяться в різних церквах, у тому числі навіть окремі люди мають маленькі часточки. Коли пиляти, збирається все, навіть оця тирса, і оці маленькі, малюсінькі частинки. Комусь найбільш благочестивому, хто це цінить в процесі історії, роздавалися і, відповідно, одні одним передавалися. Тому розпорошених таких частинок є багато, хоча дехто пробує робити підміну і каже: «В мене там часточка мощей, часточка животворчого хреста»... Не маючи на це підтвердження, ми вважаємо, що це неправдива інформація, і не можемо підтвердити, сказати, що людина має таку реліквію. І зі своєї сторони як митрополит я запевняю, що реліквія, яку ми називаємо «часточка животворчого хреста», є справжня, тому що ми її отримали правильним способом. Але той, хто передавав, бажав залишитися анонімним.
– Наскільки велика ця частинка?
– Невелика часточка. Ми ще її не помістили. Помістимо так, що будете мати можливість і побачити, і приложитися.
– А скільки взагалі часу зайняла реконструкція? Я, чесно кажучи, навіть не можу згадати.
– Вже загалом реконструкція внутрішнього вигляду йде 10 років. Найголовніше це фахівці. Був коронавірус, були певні обмеження плюс війна ще дала додаткові обмеження. Частину художників призвали до Збройних сил. Другий важливий момент: храм давній, і для того, щоби робити розписи, повинна бути нормальна основа. Ми старалися внутрішню основу зберегти максимально в оригіналі: це пам'ятка національного значення. І тому ми для підготовки до малювання знімали тільки нашарування те, яке було з плином часу, які до історії не мають ніякого відношення. І ми для цього запросили фахівців з Німеччини, і вони провели нам лабораторні роботи. Дослідили нам основу цієї штукатурки, цегли і, відповідно, вони дали нам рекомендації, що треба робити: волога повітря, температура. Це фірма «Церезіт». Спеціалісти взяли аналіз штукатурки і розробили спеціально для нас суміш, яку ми могли наносити. Ну і відтінок, те, із яких матеріалів храм, які особливості… Ми дали ще можливість вистоятися, щоби подивитися, чи не буде тріщин, чи воно правильно спрацює…
– Тому сім разів відмір, один раз відріж.
– Так, так. Тому процес затягується. Ще довго ми чекали фахівців. Досліджували волинський іконопис. Ми хотіли віднайти його чистоту. І ще в цьому плані працюємо, були задіяні науковці. І не ставили завдання просто розмалювати храм. Тому те, що ми сьогодні віднаходимо, це дуже широкий спектр наукової роботи, і через те й затягується. Але сподіваюсь, за рік верхній храм ми побачимо вже 96 % так, як він має виглядати.
– Владико, враховуючи, що, на жаль, ми знову зустрічаємо Великдень у стані війни повномасштабної, в нас зараз воєнний стан, які рекомендації треба дотримуватись при богослужіннях?
– Якісь нові рекомендації, окрім тих, які ми давали на попередній рік, не будемо давати. Дякувати Богу, в нас спокійніше, на західній частині України. Але, як показали історія Кривого Рогу і Сум та постійно, що відбувається в Харкові, і Херсоні, і в Дніпрі, ворог, який не має ніяких взагалі моральних законів собі за основу в житті, може зробити різні провокації. Тому коли особливо велике скупчення людей, ми рекомендуємо проводити богослужіння в такий спосіб. В першу чергу, щоби не в одну і ту саму годину в цих храмах відбувалося богослужіння. По-друге, не затягувати богослужіння. Ну і звичайно, коли є тривога, треба бути максимально пильним, переносити богослужіння в інше, безпечніше місце або навіть припинити його, якщо точно є загроза. Припинити, а потім продовжити. Друге: звичайно, що не треба порушувати, комендантську годину, її ніхто не відміняв. Треба бути пильними навколо себе, треба бути пильними до тривог. Максимально богослужіння повинно відбутися так, щоби не загрожувало життю людей. А це вже право і обов'язок кожного настоятеля, керівників монастирів чи духовних шкіл.
– Молодь зовсім по-іншому дивиться на якісь традиції, по-іншому сприймає якісь усталені моменти. Чому важливо дотримуватись великодніх традицій?
– Всі традиції не появилися просто так, їх сформували наші предки, деякі запозичили християни в язичників. Але ми дотримуємось їх, говоримо про приналежність до нашої етнокультури. Глибоко ти віруючий, неглибоко ти віруючий, – якщо ти дотримуєшся традиції, ти себе вже ототожнюєш з цією культурою, з якої ти є вихідцем. І кожна культура передбачає не тільки тлумачення якесь усне, а ще якісь обрядодії: релігійного характеру, культурного характеру, якихось стереотипів мислення, поведінки і так далі. Якщо це не забобонність, звичайно, то цього треба дотримуватися, тому що тим говоримо, якого ми роду, якого ми племені, яка наша історія. Щоби не розчинитися у цьому великому світі, треба пам'ятати, якого ти роду-племені, яка твоя традиція. І, як колись говорили українці, свій до свого по своє. І це дає тобі сили, наснаги перенести трудні хвилини, бо традиції тебе будуть підтримувати. Для тебе вони будуть достатньо важливими. І тобі вже буде легше, бо тоді ти приналежний до великої культури великого народу і звичайно, що до великої перспективи.
– Є така в нас традиція – піст. А от чи обов'язково дотримуватись посту?
– Посту дотримуватись обов'язково. Піст це не лише православний, це не лише католицький.Інші, в першу чергу монотеїстичні релігії в той чи інший спосіб проводиться піст (цей самий Рамадан [в ісламістів]). Звичайно, що кожен народ і кожна релігія це подає в свій час. Хтось знаходить якісь свої дні… Дні бувають різні, але піст, в першу чергу, – це обмеження. Якщо ми говоримо про обмеження, то ми говоримо про оздоровлення…Як говорив Василій Великий: у перенасиченому тілі дух не може перебувати. Тобто якщо ти надмірно споживаєш, тобі буде тяжко, в тебе буде ожиріння. Ти будеш, мало того, що лікуватися, ти будеш лінивий, ти не захочеш нічого ні думати, нітворити. Взагалі працювати тобі не захочеться над собою… Тому піст обов'язковий. Рекомендую його дотримуватися так як християнам православним. У першу чергу рекомендується згідно з нашими правилами. А щодо інших конфесій, то, звичайно, вони повинні дотримуватися те, що встановлено для них...
– Ну, от щодо інших конфесій, так в мене ось таке цікаве питання. Раніше, Ви пам'ятаєте, було чимало дискусій, чому ми святкуємо Різдво в іншу дату від більшості світу, так? Ми перейшли на [новий] календар, тепер у нас Різдво так само – 25 грудня. Цього року у нас Великдень збігається [з римо-католицьким], так? Але наступного року і через рік знову відрізняється через знову ж таки різницю календаря. На Вашу думку, чи потрібно Україні також переходити на новий календар щодо святкування Великодня?
– Ну, дивіться, Великдень не вичисляється в календарному значенні цього слова. Якщо Різдво має число, то Великдень вичисляється трошки за іншим принципом. Христос один раз воскрес і не воскрешається окремо для якоїсь деномінації. І тому святкувати треба в один день. Якщо ми віруємо в одного Христа, то принцип вичислення – це гординя людська. Той каже: «Ні, треба так вичисляти». Той: «Ні, треба так вичисляти». Читаємо Священне Писання і там описується, коли Христос воскрес, після яких подій. А в першу чергу це після подій, які для євреїв були шановані, тому що Він дотримувався юдейського закону. І, відповідно, ми можемо від чогось відштовхуватися. А традиції вичислення різні, в Католицькій церкві – інша традиція, як вичисляти Пасху… Я би вважав, що Пасха повинна для всіх християн бути в один день. Один Христос, одне Євангеліє, одне вчення. І тому тут різнитися не треба. Обряди – кожен нарід може мати якісь там свої місцеві… Але що стосується питань віри, що стосується Пасхи чи встановлення Різдва, воно повинно бути у всіх однакове.
– Повертаючись до великодніх кошиків, адже це, напевно, найулюбленіша традиція. Я пам'ятаю, як у дитинстві з мамою ходив, стояв у черзі завжди до церкви. Я чув недавно нову таку моду, кажуть: «А можливо, взяти з собою освятити вино, пляшку вина в кошик покласти». Хтось навіть жартує про те, що чого саме вина? Можна щось міцніше. Чи можна класти у великодній кошик на посвяту алкоголь?
– А Ви кладете?
– Ні.
– Ну, дивіться. Оцей кошик, який ми наповнюємо, він означає собою радість. Радість життя, радість, якою людина повинна наповнюватися не лише духовно, а фізично. Духовно наповнюватися, усвідомлюючи воскреслого Христа. Згадаймо псалмоспівця: «вино веселить серце людини». Не впивайся, відповідно, хоча би базуючись на оцих декількох висловах. Спиртне є шкідливим? Ні. Шкідливим є його неправильне вживання, надмірне вживання, так? Тому апостол Павло до Тимофія каже: «Чадо, не пий води, це шкодить твоєму шлунку. Краще випий трішечки вина, трішки вина». Тобто ми в пасхальний кошик можемо класти все, що хочемо, із тих продуктів, які принесуть нам і задоволення і користь. І можна об'їстися паскою, можна переїстися ковбасою. І люди попадають в травмпункти з такими проблемами тому, що неправильно дотримуючись посту, потім переїдають. Так можна і перепити. Тому я не бачу ніяких проблем, що туди людина положить. Головне, який вона вміст вкладає в той кошик, який збирається освятити. Тому з моєї сторони заборони не буде. Ми спокійно будемо реагувати на людей, у яких з кошика буде стирчати горлечко пляшки.
– Тоді в мене таке питання: що найнезвичніше Ви бачили у великодньому кошику?
– Та, напевно, все, на що ми не читаємо молитви, воно буває дуже дивним, ти його там зустрічаєш. Бенгальські вогні.
– Серйозно?Були? Та ну?
– Люди кладуть собі пустушки, кладуть якісь іграшки, іконки, бенгальські вогні. Ну, людині хочеться. Там вона сприймає Пасху як Різдво.
– Бенгальські вогні освячували?!
– Я просто перестав дивуватися і тому навіть не фіксую тепер, що там може лежати, – все, що фантазія людська.. Люди згідно своїх якихось там побажань, на що вони хотять прикликати Боже благословення, кладуть туди все, а ми не забороняємо…
– Гаразд, поговоримо на таку ще тему, яка хвилює українців доволі сильно, в останні роки тим паче. Це перехід церков до ПЦУ.Якщо брати конкретно Волинь, ми вже з Вами говорили у попередні роки про це. Яка наразі статистика, чи Ви за нею слідкуєте? І чи задоволені Ви цією динамікою?
– Якщо динамікою – я не задоволений. Якщо говорити про статистику, то об'єднання, чи я б не сказав «перехід», це – відхід від Росії, від російської політики. У нас були, в основному, дві великі хвилі. Це хвилі, коли був отриманий Томос, – це була перша хвиля для [так званих] каноністів, тобто це в першу чергу мотивація була для священнослужителів. Адже вони переживали: Київський патріархат чи Автокефальна церква (УАПЦ. – Прим. ред.) це канонічна церква? А що про це думає світове православ”я? А хто тоді ми? То ставили питання, звинувачували: «Таїнства у вас недійсні; все, що ви робите, недійсне», ну і так дальше. І коли отримали Томос, виявилося, що все, що звершувалося чи в Автокефальній церкві, чи в Київському патріархаті, є дійсне, законне і правильне. Про це говорить найбільш авторитетний для нас Вселенський Патріарх. І на що він наклав резолюцію в своєму листі, а потім ще й підписав Томос.У жовтні [2018 року] був визнаний Київський патріархат як дійсна структура, до якої я належав. А вже в січні [2019-го] був наданий сам Томос, і вже знялося питання. Перші, каноністи,ті, які спиралися на церковні правила, ці громади, ідучи за священниками, перейшли.
Пізніше – друга хвиля, набагато більша. Це ті, які, не розбираючись у канонах, воістину побачили, що церква, чи конфесія, до якої вони приналежні, парафіянами якої являються, є конфесія, яка підтримує агресора під назвою Російська держава. А вони розуміли, що вони Московський патріархат, і тому ця хвиля така масова пішла, особливо в 22-й, 23-й і 24-й роки. Ті люди, де свідома частина парафіян ще щось думають, ці швидше проводять аналіз, швидше відходять. Залишається та частина людей, які не цікавляться або незрілі ще, я б їх назвав так.
Тому на сьогодні вже масового переходу немає. Але випадки трапляються через ті чи інші приклади. От загинув воїн, не хотять його відспівати чи допустити, щоб його тіло занесли в храм. Але багато священнослужителів Московського патріархату уже познімали ці раніше в них використовувані табу: не приймати записки, не відспівувати воїна, не брати участі в патріотичних якихось заходах. І люди ніби заспокоїлися: «А що? В чому проблема? Наш батюшка там є!» Це таке ліцеміріє зі сторони Московського патріархату, бо вони те, що раніше ісповідували як святі принципи, тепер ними поступилися. Багато хто із парафіян були призвані в Збройні сили України. Деякі священники пішли навіть у Збройні сили. Воно вже перемішалося, вже людям стає це якби не дуже таким актуальним: «Яка разниця, ми воюємо, яка разниця» – оце слово.
І чергова причина важлива – це збайдужіння людей до всього. От все, що відбувається навколо нас: люди вже достатньо довго у війні. То коронавірус – боролися, то війна – боролися. А тепер, як кажуть, травматично військові душевні переживання. Так люди вже до всього байдужі. Є тривога, нема тривоги – ми ходимо по вулиці. Збайдужіння до волонтерства, до багатьох речей, у тому числі збайдужіння до церковного життя. Аби швидше закінчилася війна! Навіщо турбувати людей, нащо воно потрібне? Розберемося з цим пізніше. Ось якщо немає ніяких таких форс-мажорних обставин на житті парафії, то і питання цього не порушують. Хоча всі говорять: «Так, ми неправильно робимо, але достатньо в нас біди і так навколо, щоб іще збурювати людей на релігійній основі. Навіщо воно треба?» Тобто ті, хто вже хотіли, дозріли, вони перейшли. Інша частина починає дозрівати.Більше парафій переходить у центральній Україні, ніж на заході…
– Ну Ви вважаєте, що ця динаміка з часом покращиться?Просто мають люди ще до цього дійти.
– Так, люди мають до цього дійти. Звичайно, що тут може призупинитися цей процес. Наприклад, як от цей Сумський митрополит Московського патріархату сьогодні засудив Росію лицемірно. Він засудив «по-справжньому», засудив за обстріл Сум. Що ти тепер йому закинеш, що він не патріот? Якщо такі прозвучать тут речі, то людям скажуть: «А яка різниця? Церква, до якої ми ходимо, наш керівник тоже засудив агресію російської держави, і вже сенсу переходити нема». Цей керівник засудив «по-справжньому», через свої переконання чи лицемірно, не зразу вивчиш...
– Хочу з Вами поговорити про собор у Володимирі. Він рішенням суду переданий у розпорядження держави. Яка наразі там ситуація і чи планується його перехід під управління ПЦУ?
– Ну, мені, напевно, буде складніше говорити, бо це інша єпархія. Це єпархія Володимир-Волинська. Але із цієї інформації, яку я маю, судове рішення відбулося. Храм повернеться державі, а держава буде передавати тій конфесії, яка буде заявляти на бажання отримати. У нас конфесії під назвою УПЦ не існує, згідно закону такої назви вже немає. Це навіть підтвердив Конституційний Суд. Є окремі релігійні організації. Їм давали термін визначитися дев'ять місяців. Їм треба тепер довести, що вони не мають ніякого зв'язку з Москвою. Відповідно, це буде перереєстрація всіх громад, це буде багато судових тяжб. Окрім Православної Церкви України, на цей храм ніхто не може претендувати, бо він був, є і залишиться православним. Як вони спрацюють на місці, залежить від активності громади і місцевого священноначалія. Як воно буде ініціювати цей перехід, чи зможуть вони освоїти цей храм, чи не зможуть. Тому, що в центрі там багато храмів. Там це не такий спальний масив, де би було багато людей, але я думаю, що вони справляться… Це рішення адміністрації і судове рішення. Це буде підставою в подальшом передати громаді Православної Церкви України цей старовинний кафедральний собор.
– Улюблена Ваша великодня традиція?
– Я, напевно, ну не скажу традиція, а що мені подобалася в дитинстві. Я любив Чистий четвер, бо Чистий четвер – це для мене був якийсь такий домашній ритуал омиватися. Це супроводжувалося такими певними домашніми обрядами. Потім пекли коржики домашні. Підгорілі мені, дитині, дозволяли з'їдати, хоча це вже був не пісний продукт… Для мене Пасха була – це щось таке невідомо сакральне, утаємничене в духовному житті і, чесно, на фізичному рівні, бо вже можна посмакувати щось те, що сорок днів не можна було їсти. Домашні звичаї, обряди, поведінка батьків, випікання, прибирання хати, навколо хати, білити, мастити – це підготовка до самого свята. Це таке було, ну із ряда чогось утаємниченого. Радісно, весело! І завжди я одягав новий костюм, взував нові черевики. Вся сім'я одягалася у все нове, на Пасху мали одягнути все нове. Чисті мали йти до храму після Чистого четверга.
– Дякуємо, владико! Слава Ісусу! Слава ЗСУ! Слава Україні! Героям слава!
