Вину, як правило, доводить суд. Юристи вивчають справу, аналізують, зважують і виносять справедливий вирок. Порушник спокутує провину і чекає завершення терміну ув’язнення. Інколи щасливого фіналу не передбачено, якщо засуджений «заробив» довічний строк. Тільки природна смерть подарує злочинцю волю.
Інколи буває, що довічне дали безпідставно. Так трапилось у найдемократичнішій країні світу. Глінн Сіммонс пробув за гратами 48 років, 1 місяць і 18 днів. Це є найдовшим терміном помилкового ув’язнення у США. Судовий орган постановив «на основі чітких і переконливих доказів», що злочин, в якому звинувачували і за який ув’язнили Сіммонса, насправді «не був скоєний містером Сіммонсом». Ідеться про найважчий гріх – убивство. Невинно засуджений був фактично невинно вбитим, адже перекреслив життя несправедливим вироком суду, хоча і пережив важкі випробування й залишив за собою шанс почати життя спочатку. «І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні» (Мф. 10:28).
Мудрість Євангелія нагадує нам долі невинно вбитих дітей царем Іродом. Тоді справдилось те, що сказав пророк Єремія: «В Рамі чути голос, плач і тяжке ридання: то Рахиль плаче за дітьми своїми й не хоче, щоб її втішити, бо їх немає» (Мф. 2:17–18). Грецькі джерела називають 14 000 убитих хлопчиків, а середньовічні автори припускають до 144 000 жертв; пізніші богослови (Джозеф Кнабенбауер, Август Біспінг) говорили тільки про шість-двадцять убитих дітей через передбачуваний розмір міста Вифлеєм та заселеність його передмість. Ідеться про смертельну гонитву за Немовлям Спасителем, Який також став невинно вбитим віддавши життя за спасіння наших душ.
Іродом нині називають людей за діяння найважчих гріхів. Згадаймо більше двадцяти мільйонів воїнів Другої світової війни під керування війська ірода сталіна, бачимо нинішнього ірода путіна, що загубив сотні тисяч людських життів. І чи варто називати агресора невинно вбитими на чужій землі, яку вони прийшли забрати в корінного народу? Власне, це є те, що роблять росіяни стосовно українського народу, – «кров неповинну ллють».
Ціна травневої «перемоги» 1945 року сягає понад двадцять мільйонів невинного людського цвіту. Як і нині, воювати були відіслані воїни з окупованих територій, які могли жити і будувати щасливі родини.
У Новому Завіті ми зустрічаємо настанову та пораду, яким повинен бути воїн. Зазначається, що не повинен мародерити, знущатися з інших: «…Нікого не кривдьте, ані не оскаржуйте фальшиво, удовольняйтесь платнею своєю» (Лк. 3:14). Також бачимо ставлення до тих, хто загарбує чужі території: «Проклятий, хто пересуває межу свого ближнього!» (Втор 27:17). У книзі Вихід сказано «Не вбий», а в іншому розділі цієї книги роз’яснюється, чи буде гріхом убивство злодія, який проник у чужий дім (країну): «Коли злодій буде зловлений в підкопі, і буде побитий так, що помре, то нема провини крови на тому, хто побив» (Вих. 22:2). Отож, ми маємо повне право на захист своєї домівки. Дивним видається те, що благословення для посіпак-московитів було дано патріархом кирилом гундяєвим. Замість читання Євангеля цей прислужник путіна читає тільки його криваві укази…
Ми досить часто чуємо про «порушення законів ведення війни», писаних як світські закони, але на основі Божих заповідей. Вина бійців у таких випадках ― у прямому вбивстві на війні: це коли вбивають беззбройного ворога, полоненого ворога чи пораненого ворога, цивільного колаборанта чи навіть співзахисника, якщо, наприклад, ховався за його плечима чи через конфлікт. Це є прямим убивством, бо ми не захищаємося від нього.
Самогубство, вчинене обдумано й свідомо, є одним із найтяжчих гріхів, бо це – різновид убивства, причому навмисного. А вбивство є порушенням шостої заповіді Божої: «Не вбивай!» (Вих. 20:13). Самогубець убиває, тобто відбирає життя у самого себе.
Чи можна назвати професійного воїна, що захищає свою країну і родину, невинним у жорстокій битві за справедливість? Далебі, що так. Небесний Суд, безумовно, розбереться в нюансах смертельного воєнного бою і винесе справедливий вирок, на відміну земним судовим промахам. Але навіть яскраві прояви героїзму наших воїнів, що полягли на полі бою і здобули славу та пошанування, все ж підлягають терміну «невинно убієнних».
На війні без убивств не буває, навіть якщо ти захищаєшся від агресора. Тому і з’явились запитання: як бути християнам, які взяли в руки зброю і вчинили вбивство, адже християнство однозначно забороняє вбивства людини. Розгляньмо ставлення до вбивства на основі Нового Завіту. У Євангелії від Марка 10:19, Матфея 19:18 і Луки 18:20 грецькою мовою написано: «Не вбивай». Це слово вживається – 10 разів.
В інших місцях Нового Завіту близько 200 разів вживаються інші за написанням і смисловими відтінками синонімічні грецькі слова. Основною цитатою, яка звільняє від покарання через гріх убивства, є слова Спасителя: «Немає більшої любові за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх…» (Ін. 15:13). Наші славні пращури клали свої голови за рідних і друзів упродовж усієї багатостраждальної історії України: княжі часи, козаччина, гайдамаччина, новітня історія.
Згадаймо важливі слова Христа, промовлені у Гефсиманському саду: «Всі, хто візьме меч, від меча і загинуть» (Мф: 26:52). Ці слова Господа нашого Ісуса Христа варто почути агресорам і тиранам, тим, хто задумує зло і свідомо йде на насильство, аби привласнити чуже, загарбати, скривдити. А «меч», від якого вони, як попереджає Господь, загинуть, – у руках захисників, які його взяли для захисту, оборони.
…Кожної ночі від ірода путіна на нашу землю летить смерть для мирного населення і на поле бою для воїнів. Від немовляти, мами, дідуся, воїна ми чекаємо добрих і мирних справ для блага людини. Пам’ятаймо, що легше знищити тіло, але не душу. Страшний Суд чекає на вбивць і життя вічне для невинно вбитих людей, які народилися на землі, аби примножувати славу Божу.
