Це запитання з наближенням Пасхальних свят православні ставлять щороку. Багатьох бентежить: якщо відомо з Євангелія, у якому віці Спаситель зазнав хресної страти, якого дня й місяця воскрес, то й дата Великодня відома. Але чому ж вона змінна?
Для нас, європейців ХХІ століття, багато обставин життя двотисячолітньої давнини в Палестині здаються дивовижними: у людей не було прізвищ, адрес, одночасно ходили різні гроші (світські та храмові) тощо. Проте найбільш неймовірним є ставлення давніх людей до часу. Юдеї – сучасники апостолів – хоч і ділили вже добу на години, але відповідно до пори року години мали різну тривалість. Причому лічили час тригодинними блоками – тричассями; про хвилини чи секунди і гадки не мали. Тривалість місяців не була щороку однакова, до того ж їх налічувалося то дванадцять, то тринадцять. Протягом доби розрізняли два вечори – перший і другий. Доба починалась із заходу сонця, тобто від дня до дня – в різний час. Календарів було два – світський і церковний, із різною назвою місяців, початок і кінець яких не збігався. Літочислення теж було подвійне: одне для церковних справ, інше – для мирських. Дні тижня не мали назв: казали – «перший день» (по-нашому неділя), «другий день» і так далі, а коли наставав сьомий, то казали – «відпочинок» (по-єврейськи «шабат», звідки й наше слово субота). Святкувати суботу – один із найважливіших обов’язків юдея, так само як і Пасху.
У біблійній книзі Второзаконня записано слова Творця: «Додержуй місяця авива, і звершуй Пасху Господу, Богу твоєму, тому що в місяці авиві вивів тебе Господь, Бог твій, з Єгипту вночі». Місяць авив – значить «місяць колосся», тобто першого дозрілого збіжжя. Після вавилонського полону (VI ст. до Р. Х.) його було перейменовано у нісан. За старозавітним законом, Пасха має звершуватися в ніч із 14 на 15 авива (нісана), хоч би на який день тижня це випадало.
Але ж коли розпочинається сам нісан, перший місяць тогочасного календаря, тобто що ж має бути точкою відліку? Відомо, що спершу місяці єврейського календаря не були цілком прив’язані до астрономічних об’єктів – Сонця чи Місяця, а більше до погодних умов: якщо якогось року було холодніше, колоски дозрівали пізніше, то й, відповідно, нісан наставав пізніше. Отже, за часів земного життя Спасителя нісан ще не був постійним. Нісан – це той хід Місяця, у який в околицях Єрусалима починали дозрівати найраніші колоскові – ячмінь. А це, за багаторічними спостереженнями, припадає приблизно на весняне рівнодення (котре теж не щоразу буває однаково). Якого ж дня це сталося у рік воскресіння Христа – невідомо. Та й сам той рік приймаємо лише за традицією, без строгих історичних підстав.
Ба більше: дві групи юдейських богословів – садукеї та фарисеї – неоднаково розуміли наведені слова із Второзаконня, тож відзначали Песах із різницею в один день.
Уже після Христового воскресіння, після зруйнування римлянами Єрусалима, у вигнанні єврейські вчені провели реформу юдейського календаря: він набув більшої сталості, вже не залежав від погодних умов і нісан став більш постійною величиною. В його основу покладено 12 місячних (а не сонячних) місяців, тож відношення між юдейським і християнським календарями потребує певних обчислень. Однак уже до кінця ІІІ ст. той покращений календар став давати збої. До того ж його не було поширено на юдейські громади по цілому світу.
Перші ж християни – а майже всі вони були євреї – святкували Пасху разом із юдеями. Трохи згодом, коли істинну віру стали приймати і греки, і римляни, й представники інших народів, цей звичай почав порушуватися. Надалі різні громади християн виробили свої пасхальні правила, і це спричиняло розлад церковного життя. Коли ж Християнство набуло статусу державної релігії в Римській імперії, пасхальне питання стало ще й політичним, бо різнобій у відзначенні найголовнішого празника шкодив порядку в державі. Тож Церква з ініціативи світської влади 325 року скликала Перший Вселенський Собор, де, поряд з іншими питаннями, вирішила проблему святкування Великодня.
Беручи до уваги, що точно не відомо, якого дня воскрес Божий Син, але відомий орієнтир, а також те, що більшість євреїв не прийняли Ісуса Христа як обіцяного Спасителя, Собор ухвалив: Воскресіння Христове святкувати в першу неділю після весняного рівнодення і першого березневого повного місяця, так, щоб християнська Пасха не сходилася з юдейською.
Визначення Великодня для єрусалимського меридіана було доручено Олександрійській Церкві (Єгипет), бо вона мала найкращих учених. І нині укладаються так звані пасхалії – таблиці з Великоднем і залежними від нього святами на багато літ наперед. Установлюють відповідність чисел місяців юліанського (сонячного) року числам місяців місячного року; при цьому використовується алгоритм Гаусса. Тож християнська Пасха припадає в певному порядку – з 22 березня по 25 квітня (за старим стилем; за новим святкують лише православні Фінляндії). Цього ж дотримуються і Католицькі Церкви східного обряду. По-своєму обчислює Пасху Римсько-Католицька Церква, тому Великдень у візантійському і римському обрядах збігається лише в окремі роки.
З усіх цих складнощів маємо зробити важливий висновок: Пасха Христова, цей «празник над празниками і торжество із торжеств», – свято вищою мірою знаменне. Цього дня відзначаємо Воскресіння Спасителя, запоруку і нашого майбутнього воскресіння. У Бога ж часу немає, у Нього, як сказано в Біблії, «один день, як тисяча років, і тисяча років, як один день». Тож маємо лише з вірою промовляти: «Воістину воскрес!»
Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 4 (29)
