Образ XVIII ст. Походить зі Свято-Покровської церкви с. Пірванче Горохівського благочиння. Реставрована Л. Обухович. Експонується в Музеї волинської ікони.
Слово «Благовіщення» означає «добра, блага вість», у Християнстві – звістку про те, що почалося звільнення роду людського від гріха і вічної смерті. Благовіщенням Церква називає день, коли Архангел Гавриїл провістив Діві Марії, що Вона зачне від Cвятого Духа і народить Сина Божого – Спасителя.
Святкування Благовіщення встановлено в IV ст., але у різних християн називалось по-різному: Зачаття Христа, Благовіщення про Христа, Початок спасіння. І лише від VII ст. й на Сході, й на Заході його почали називати Благовіщенням Пресвятої Богородиці. У нас це велике дванадесяте свято відзначають 25 березня.
Богослужіння торжества сповнене урочистих, величних і радісних піснеспівів. Багато разів повторюється добре знане нам привітання Архангела: «Радуйся!». Світла радість цього празника знайшла віддзеркалення і в білих або блакитних ризах священників, і в уставі, який цього дня послаблює піст і дозволяє вживати рибу й вино, і в просвітлених обличчях вірян – від молитви, від спілкування з Богом, від краси створеного Ним зовнішнього світу, що втішається весняним теплом.
Напевно, атмосфера цієї всеохоплюючої радості спонукала художників до пошуку засобів, щоб передати в іконах Благовіщення найвище духовне піднесення. Перші зображення зустрічі Марії з Архангелом відомі зі стінописів катакомб Прісцилли (ІІІ ст.), пізніші – мозаїки у храмах Равенни та Рима (V ст.). На наших землях найдавніша мозаїка та фреска – у Софії Київській (ХІ ст.). У волинських церквах зображення Благовіщення можна зустріти на царських вратах, у стінописах, на храмових іконах, у празниковому ряді іконостаса.
Іконографія Благовіщення базується на Євангелії від Луки (1, 26–38). Євангеліст не описує розлого місце і рід заняття Марії у момент зустрічі з Архангелом, йому важливо передати суть та зміст Божого об’явлення та їхнього діалогу. Ось чому в іконі центральними є саме ці дві постаті, їхні жести, позиції. Художники, оспівуючи Благовіщення, шукали більше образів та деталей, тому зверталися й до апокрифів («Протоєвангеліє Якова», «Євангеліє Псевдо-Матвія», вірменське «Євангеліє дитинства»), і літургійних текстів, і до Акафіста Благовіщення Пресвятої Богородиці Романа Піснеспівця, які містили неймовірне багатство інформативних елементів та метафор і могли доповнити образність ікон.
Найчастіше іконописці зображали Благовіщення біля криниці (символ джерела, тобто Христа, життя Якого буде джерелом спасіння); за рукоділлям (Марія ткала завісу для храму: символ Втілення – Діва почала у Собі «ткати» тіло Христа); із книгою (Марія читала Книгу пророка Ісаї, де сказано про чудесне зачаття Спасителя Дівою). Саме останній варіант бачимо на іконі XVIII ст. з Музею волинської ікони. Витоки «Благовіщення з книгою» знаходимо в словах св. Епіфанія Критського й одного з отців Західної Церкви Амвросія Медіоланського. Вони зазначали, що Марія любила Святе Письмо й у момент появи Архангела Гавриїла читала Книгу пророка Ісаї, де є провіщення, повторене євангелістом Матфеєм: «Ось Діва в утробі прийме й народить Сина, і наречуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог» (Мф. 1, 23).
Отже, самобутній волинський маляр зображає Архангела, який явився у дім праведного Йосифа в Назареті, коли Марія читала Біблію. Відразу зауважимо, що тут ідеться не стільки про історичне місце зустрічі небожителя й Марії, скільки про палітру символів та підтекстів, які вказують на таїнство та допомагають пройнятися його суттю. Світлиця оселі ремісника, де відбувається дійство, скоріше нагадує палац чи навіть храм із високими стелями, фігурними арковими вікнами, сірим мармуром колон і підлоги, важкою зеленою завісою. Активна гаряча вохра на стінах додає дійству експресії, готує глядача до сприйняття надзвичайного моменту таїнства.
Увага зосереджується на двох дійових особах – Архангелі й Марії. Центральне місце в композиції автор відводить Діві. Трохи розгублена несподіванкою і розчулена почутим, але зовні спокійна у смиренній гідності й безконечній любові – ось що читається на юному і дуже вродливому Її лику. Марія ще сидить за столиком із книгою, лівою рукою перегортає сторінку, але вже повертаючись до небесного посланця, мимоволі притискає правицю до грудей у жесті сприйняття, схиляє голову і напружено вслухається – усім виглядом ніби промовляє: «Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1, 38).
Постать Архангела динамічніша. Якщо Марія – це непорушна скинія, де спочиває Бог, то Ангел – це діяльність Бога у світі. Світловолосий і легкокрилий, зодягнутий у золотаво-червоні одежі, він витає у просторі, не торкаючись землі. Світло променіє з нього, розтікається по його одежах та білих пухнастих крилах – він щойно перебував у славі Божій і зараз несе її у собі, сповіщаючи Діві та світові Благую Вість: «Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах» (Лк. 1, 28). Правицею він ніби заохочує Марію до слухання, у лівій руці тримає гілку білої лілії (знамення непорочності) з трьома розкритими квітками, що тут символізують Триєдність Бога-Отця, Сина і Святого Духа.
Образ Пресвятої Трійці присутній і в символі трьох вікон: два з них заповнені небесною синявою, третє лише вгадується за стовпом сліпучого сяйва, з якого крилатим голубом сходить Дух і білим маревом наближається до Марії. «Дух Святий зійде на Тебе, і сила Всевишнього осінить Тебе. Тому і Народжуване Святе наречеться Сином Божим» (Лк. 1, 35), – промовляє Архангел.
Діва з радісною готовністю і смиренням сприймає це благословення. Здійснюється Блага Вість. Відбувається таїнство Втілення. Сказане Марією: «Величає душа Моя Господа, і зрадів дух Мій у Бозі, Спасі Моїм, бо зглянувся на смирення раби Своєї…» (Лк. 1, 46–48) читається у розгорнутій книзі на передньому плані.
Так мав би кожен християнин із готовністю виконати волю Всевишнього в своєму бутті, відкрити на Його заклик свою душу і прийняти Його благословення, як і Богородиця, відповідаючи: «Нехай буде мені за словом Твоїм».
Волин. єпарх. відом.– 2020.– № 4 (185)
