Образ «Свята Варвара з житієм». Кінець XVII ст. Походить із Миколаївського храму с. Колмів Горохівського деканату. Матеріал: дерево (липа), левкас (ґрунт із крейди і клею), темпера; гравіювання, золочення. Реставровано 1988 року в Національному науково-дослідному реставраційному центрі, Київ. Експонується у Музеї волинської ікони.
Святу Варвару – одну із п’яти жінок, удостоєних титулу великомучениці, – Православна Церква вшановує 4 грудня. Жила вона у фінікійському місті Іліополі в III–IV ст. Рано залишилася без матері, і її батько, вельможа-язичник Діоскор сам виховував доньку. Він збудував для неї особливий дім-вежу, щоб ніхто з простих людей не міг спілкуватися з нею, бо всіляко оберігав від впливу християн. Але розумна і вразлива дівчина, яка так любила спостерігати красу і гармонію навколишнього світу, сама стала усвідомлювати, хто є Творцем Всесвіту. Познайомившись із дівчатами-християнками, Варвара пізнала суть віри Христової, перейнялася нею і прийняла Хрещення. Вирішивши присвятити себе Богу, вона стала дотримуватися посту і багато молитися. У збудованій для неї вежі Варвара наказала прорубати три вікна на честь Святої Трійці: Бога-Отця, Бога-Сина і Бога – Святого Духа, а на мармурі стіни зобразити хреста. Коли батько довідався про це, побив доньку, але Варвара не змінила свого рішення. Тоді Діоскор зрікся дочки і здав її місцевому правителю Мартіянові, який мордував дівчину і кинув її до в’язниці. Тут явився Варварі Сам Христос і зцілив її. Навіть зазнавши багато знущань, юна християнка відмовилася відректися від своєї віри. Варвару стратив власний батько. Це сталося 306 року після Різдва Христового. Того ж дня Діоскор та Мартіян загинули від удару блискавки. За жертовний подвиг заради Христової віри Варвара була причислена до лику великомучениць.
В Україну шанування святої Варвари прийшло разом з Християнством. За переказами, у 1108 році її мощі привезла до Києва з Константинополя грецька царівна Варвара, дружина київського князя Михаїла-Святополка, правнука Володимира Великого. На Волині шанування Варвари набуло особливого поширення у XVII-XVIII ст. Це було пов’язано з діяльністю Луцького Хрестовоздвиженського братства. Відомий дослідник історії Волині П. М. Батюшков стверджував, що при митрополиті Петрові Могилі член Братства Мозелі привіз із Греції до Луцька мощі Варвари (її ліву руку), які зберігалися у Хрестовоздвиженській церкві Луцька. Свідченням особливого ставлення краян до святої Варвари є велика кількість її образів, написаних волинськими іконописцями. Їх збереглось багато у храмах області, декілька – у Музеї волинської ікони.
Особливий тип так званих житійних ікон стає поширеним на Волині на початку XVIII ст. Характерним для їх композиції є те, що монументальний образ угодника в центрі оточений рамкою, котра складається з дрібних клейм (частин образа) із зображенням подій земного життя та чудес святого. Ряди клейм утворюють навколо центрального образу своєрідний вінок, сплетений із його чеснот і духовних дарів.
Зображення на іконі «Свята Варвара з житієм» належить до традиційної іконографічної схеми. Великомучениця зображена в повний зріст, у правій руці тримає меча – знаряддя її страти, у лівій – зелену пальмову гілку, символ безсмертя. Постать утілює характерні риси волинського малярства того періоду: поетичність образу, своєрідну гармонію і красу «ідеального» лику Варвари, м’яку пластику і невимушеність природного руху в поставі. Одягнена у червоно-білі, оздоблені золотим шиттям і тонким мереживом одежі, які контрастують із зелено-коричневим поземом ікони. Зліва і справа від постаті Варвари розміщено шість клейм, по три з кожного боку. Автор об’єднує всі клейма спільною темою – трагічними сценами з її життя.
Попри трагічність житійної оповіді, образ Варвари швидше ліричний, ніж драматичний, у ньому менше смутку, ніж світлої радості. Перед нами – вродлива, величава, з почуттям правоти і гідності з сильною волею, і водночас земна жінка. Її образ викликає піднесення і захоплення, зміцнює віру і вселяє впевненість.
Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 11–12 (60–61)
