Господь, дозволяючи недузі торкнутися нашого тіла, ніби спонукає задуматися про сенс нашого життя, його тимчасовість. Як говорить святитель Йоан Золотоустий, Бог хоче навчити нас не прив’язуватись до світу, не ставити його за ціль свого життя. «Для того Він призначив тут скорботи і труди, а все приємне та радісне зробив скороминучим», – пише святий.
Найперше завдання людини – берегти свою душу від хвороб, тобто гріхів і смерті. Щодо тіла, то його немочі та й сама смерть не можуть позбавити нас вічного життя. Звісно, це не означає, що Церква закликає не лікуватися чи не звертатися по допомогу до лікарів. Христос, щоби зменшити страждання людей, звершуючи Своє земне служіння, багатьох зціляв. Заповідає це робити і учням Своїм. «Хворих виліковуйте, прокажених очищайте», – говориться у Євангелії від Матфея.
Тому коли християнин, використовуючи досягнення науки, надає медичну допомогу своєму ближньому, то він теж виконує цю заповідь Христа. Коли ж, щоб досягнути бажаного результату, застосовує практики, ворожі Богові, то, звичайно, потрібно від такого лікування відмовитись. На жаль, деякі православні так прагнуть тілесного здоров’я, що готові й душу свою віддати за нього. Звертаються до ворожбитів, знахарів, екстрасенсів тощо, аби будь-якою ціною досягнути тимчасового, готові й Бога не знати, тільки щоб позбутися якихось болещів.
На поставлене запитання лаконічно відповідає апостол Яків у своєму соборному посланні: «Як хтось між вами хворіє, хай покличе церковних пресвітерів [священників] і хай помоляться над ним, помазавши його оливою в ім’я Господнє. І молитва віри спасе хворого, і Господь підійме його, а коли він учинив був гріхи, вони йому простяться».
Важливо не впадати у відчай, не опускати рук, а посилити молитви у храмі та вдома. Не сприймати недугу як прокляття Боже, а як тимчасово допущене Ним випробування для нашої ж користі. Частіше очищати сумління у таїнстві Покаяння, з’єднуватися з Христом у Причасті та, безперечно, покладаючи надію на Бога, звертатися до лікарів тіла.
