Пам’ятаймо про це повсякчас

Запитання: «Що означають 3-й, 9-й і 40-й дні після смерті людини?»
Відповідає священик Андрій ХРОМЯК, викладач Волинської православної богословської академії, кандидат богословських наук

Наше земне буття – приготування до життя вічного: «…Людям визначено один раз померти, а потім суд» (Євр. 9:27). Випробування, які зазнає душа відразу ж після розлучення з тілом, мають духовно-моральну природу. Все, що вона робила доброго і поганого, залишається. Тому для душі з самого початку загробного життя (ще до Суду) починаються радощі або страждання залежно від того, як вона жила на землі. Преподобний Іоан Касіян пише: «Душі померлих не тільки не позбавляються своїх відчуттів, але не втрачають і настроєнь своїх, тобто надії та страху, радості та скорботи, і щось із того, чого очікують собі на загальному Суді, вони починають уже відчувати. Всупереч думці деяких невірних, ніби після виходу з цього життя вони руйнуються, вони стають ще жвавішими і ревніше прагнуть до прославляння Бога» (Співбесіда 1, гл. 14).

У перші два дні, звільнившись від тлінного тіла, душа насолоджується свободою і може відвідувати на землі ті місця, які їй були дорогими. Але на третій день вона потрапляє вже в інші обшири. Відоме одкровення, дане ангелом святому Макарію Олександрійському (помер у 395 р.):

«Коли в третій день буває в церкві приношення, то душа померлого отримує від ангела, який стереже її, полегшення в скорботі, яку відчуває від розлучення з тілом; отримує тому, що славослів’я і приношення в Церкві Божій за неї звершено. Тому в ній народжується і блага надія. Бо впродовж двох днів дозволяється душі разом із ангелами, які знаходяться при ній, ходити по землі, де хоче. Тому душа, що любить тіло, ходить іноді біля дому, в якому розлучилася з тілом, іноді біля труни, в якому лежить тіло. А доброчесна душа йде в ті місця, в яких мала звичай творити правду. У третій же день Той, Хто воскрес на третій день з мертвих, – Бог усіх – велить, для наслідування Його Воскресіння, вознестися всякій душі християнській на небеса для поклоніння Богові усіх. Отже, блага Церква має звичай здійснювати в третій день приношення і молитву за душу. Після поклоніння Богу повелівається від Нього показати душі різні і приємні обителі святих, і красу раю. Все це розглядає душа шість днів, дивуючись і прославляючи Творця всього цього – Бога. Споглядаючи ж усе це, вона змінюється і забуває скорботу, яку мала, будучи в тілі. Але якщо винна в гріхах, то при вигляді насолод святих починає сумувати і докоряти собі, кажучи: Який жаль мені! Як я суєтилася в тому світі! Захопившись задоволенням похотей, я провела більшу частину життя в недбалості й не послужила Богові, як потрібно, щоб можна було і мені удостоїтися цієї благості. Після розгляду ж упродовж шести днів усіх радощів праведних вона знову підноситься ангелами на поклоніння Богові. Тому добре робить Церква, здійснюючи на дев’ятий день служби і приношення за покійного. Після повторного поклоніння Владика усіх знову наказує віднести душу в пекло і показати їй місця мук, які там знаходяться, різні відділення пекла і різноманітні муки нечестивих. По цих різних місцях мук душа носиться тридцять днів, тремтячи, щоб і самій не бути засудженою там. На сороковий день вона знову підноситься на поклоніння до Бога; і тоді вже Суддя визначає належне їй за вчинки місце. Отже, правильно робить Церква, роблячи поминання за покійних і тих, які прийняли Хрещення» (Св. Макарій Олександрійський. Слово про відхід душ праведників і грішників).

Поминання померлих у перші дні після кончини важливе і необхідне іще й тому, що полегшує душі померлого перехід від землі на небо через так звані митарства. Святий Кирил Олександрійський говорить: «У час розлучення душі нашої з тілом стануть перед нами з одного боку воїнства й сили небесні, з другого – власті тьми, лихі миродержці, повітряні митареначальники, випробувачі й викривачі наших діл. Побачивши їх, душа збентежиться, здригнеться, затремтить і в сум’ятті й жахові буде шукати собі захисту в ангелів Божих. Але, будучи прийнята святими ангелами і під покровом їх долаючи повітряний простір і підіймаючись угору, вона зустріне митарства, неначе якісь застави або митниці, на яких вимагатиметься плата за гріхи, – вони будуть перегороджувати її шлях до Царства Небесного, будуть зупиняти і стримувати її прагнення до нього. На кожному з цих митарств вимагатиметься звіт про особливі гріхи».

Найповніше описано ці митарства в житії святого Василія Нового, де наведено розповідь блаженної Феодори про те, як вона проходила через них.

Бажаєте одержати відповідь православного богослова на Ваші запитання?
Звертайтесь до редакції: 43025 Луцьк, Градний узвіз, 1; (0332) 72-21-82; [email protected]

Волин. єпарх. відом. – 2016. – № 4 (137)