Волинська Епархія Української Православної Церкви
Київського Патріархату
офіційний сайт
Головна СтаттіНехристиянський Шевченко?
Статті

Нехристиянський Шевченко?

Т. Шевченко. Автопортрет зі свічкою

Запитання: «Не раз доводилося стикатися з несприйняттям деяких творів Тараса Шевченка з боку церковників. Особливо дивно, що діячі Церкви постійно критикують поему “Марія”: я її читаю – і нічого вартого осуду в ній не знаходжу. Може, чогось не розумію?»

Відповідає Віктор ГРЕБЕНЮК, літературний редактор інформаційно-видавничого центру єпархії, член Спілки християнських письменників України.

Хоча духовна тематика займає значну частину творчості Шевченка, і слово «Бог» на його сторінках – серед найбільш уживаних, ставлення Тараса Григоровича до православ’я було дуже непростим. Часто він шукав істину й поза православ’ям, захоплювався протестантизмом і деїзмом (філософська течія, що вчить, нібито Господь лише створив світ, але не опікується ним). Причому об’єктом його критики, і то в різких словах, були не тільки Російська Православна Церква як прислужниця царизму, і не тільки церковна традиція загалом, а й Сам Бог. Тому Християнські Церкви – не лиш РПЦ, а й ті, що займають проукраїнські позиції, – ставилися до деяких Шевченкових творів з осторогою. «…Націоналізм Шевченка чужий здоровим засадам віри й моралі», – писав єпископ УГКЦ Григорій (Хомишин), маючи на увазі, зокрема, ці рядки Кобзаря з поеми «Сон» («Гори мої високії…»):

Я так її, я так люблю
Мою Укрáїну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю.

Особливо не сприймають церковні критики поему «Марія». Пишучи її, Шевченко послуговувався апокрифами, тобто тими писаннями ранніх християн, котрі не ввійшли до Нового Завіту. Проте окремі деталі, почерпнуті з апокрифів (що Діва Марія, осиротівши, була наймичкою в Йосифа Обручника; що народила Ісуса дорогою в полі тощо), суті віри не стосуються і цілком прийнятні для художнього твору.

Набагато серйозніше інше. У поемі розповідається, що в Йосифів дім одного разу прийшов посланець, який провіщає людям про грядущого Спасителя. Марія пішла у яр по воду, гість – за Нею. Після цієї зустрічі біля криниці, за Шевченком, Діва Марія завагітніла (проте й надалі називає Її «пренепорочна»). Причому посланця поет іменує – «дивочний гость отой лукавий», а подальший Її шлюб із Йосифом – «брак окрадений».

Ба більше. До поеми «Марія» Шевченко написав передмову, але потім вирішив виділити її в окремий твір – «Во Іудеї во дні они…». Він, як і «Марія», входить до стандартного видання «Кобзаря», однак із його чорновим автографом ознайомитись можна лише в Повному зібранні творів у дванадцяти томах (К. : Наук. думка, 2001. – Т. 5. – С. 506–507). Тарас Григорович пише про Ісуса Христа й Пресвяту Богородицю так: «Покритка сина привела», «І в Віфлієм з байстрям пішла», а до Спасителя тричі звертається словами «Байстрюче праведний». І хоча ці рядки автор згодом замінив, проте в деяких колах вони були відомі та все ж наклали певний відбиток на все сприйняття поеми.

Знаний літературознавець Іван Дзюба в передмові до Шевченківської енциклопедії пише з цього приводу так: «Упевнене, зі спокійною сміливістю титана, переосмислення, олюднення канонізованого християнського переказу…». А відомий сучасний дослідник Петро Кралюк у книзі «Своя мудрість. Тарас Шевченко як мислитель» дотримується зовсім іншої думки: «Таке трактування далеке не лише від православ’я, а й загалом недопустиме в християнстві. Тому не випадково саме “Марія” зазнала чи не найбільшої критики з боку клерикалів різних християнських конфесій. Якщо вони ладні пробачити поету різноманітні вільнодумні фрагменти в його творах, пояснюючи їх “затемненням розуму” генія, то з “Марією” було набагато складніше. Адже це був великий системний твір. <…> Ісус Христос інтерпретується ним не як Бог. Це бачимо в поемі “Марія”, яку варто розглядати твором-кредо письменника в питаннях віровчення. <…> Загалом Шевченкове трактування Бога видається близьким до християнського. […] І все ж це не християнство».

Можна сперечатися з добродієм Кралюком, та й деякими іншими вченими нашого часу, щодо такої оцінки тієї постаті, яку ми звикли називати Великим Кобзарем, батьком Тарасом. Однак історія з «Марією» – це яскравий приклад того, що навіть задля священної для митців свободи творчості, свободи думки не слід втрачати головних орієнтирів, викладених у вченні Церкви.

Бажаєте одержати відповідь православного богослова на Ваші запитання?
Звертайтесь до редакції: 43025 Луцьк, Градний узвіз, 1; (0332) 72-21-82; hazeta.vyev@gmail.com

Волин. єпарх. відом. – 2016. – № 3 (136)

10 березня 2018 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери