«Розп’яття Христа»

Початок XVIIІ ст. Дерево, левкас, темпера, гравіювання, сріблення. Походить із церкви Успіння Богородиці с. Качин Камінь-Каширського району. Зберігається в Музеї волинської ікони.

Зображення страти та смерті Ісуса Христа є домінуючим у мистецтві як східної, так і західної традицій. Тому ця тема – центральний образ кожного християнського храму.

Загальна композиція волинської ікони у цілому відповідає характеру схеми, поширеної в українському мистецтві ХVІ–ХVІІІ ст. У центрі композиції зображено розп’яття Ісуса Христа, що стоїть на Голгофі. Маляр створив натуралістичний образ страдного і померлого Ісуса. Його тіло провисло на масивному чотириконечному хресті. На голові, схиленій до правого плеча, – терновий вінець, з-під якого по ликові та шиї стікають краплі крові. Долоні, пробиті гвіздками, зведені від болю. Чресла Христа покриті білим оперезанням, широкі кінці якого вільно розвіваються м’якими бганками. Над Його головою – табличка у вигляді сувою з написом: «ІНЦІ» – Ісус Назарянин Цар Іудейський. Обабіч хреста стоять Богородиця та апостол Іоан Богослов у спокійних, здавалось би, позах. Лише розведені в розпачі руки Діви Марії та рясні сльози на Її ликові свідчать про глибоке переживання.

У верхній частині на клубчастих сірих хмарах зображено два ангели. Це традиційні для іконопису ХVІІІ ст. óбрази посланців Господніх. Світловолосі, з розгорнутими крилами, у білих туніках та червоних далматиках, вони навколішки стоять на хмарах обабіч розп’яття. У їхніх руках – чаша і пелена, куди рясними потоками з долонь Ісуса стікає кров. Саме кров Христа є символічним ядром композиції, її струмені течуть по тілу, з грудей та долонь. Важливість крові Ісуса була пояснена ще отцями Церкви у ІV ст.: це основа таїнства Євхаристії. Культ Святої Крові

у мис­тецькій християнській традиції був поширений із ХІV ст., тож у творах художників епохи Відродження біля розп’яття з’являються ширяючі ангели, які збирають кров Христову в чаші.

Позем ікони написаний у вигляді невисоких пагорбів, на їхньому тлі виділяється невелика світла печера з черепом, який символізує Голгофу та могилу прабатька Адама (гріхи його були викуплені жертвою Ісуса). На пагорбах автор зобразив архітектурний пейзаж невеликого середньовічного містечка з мурами, високими будівлями та стрункими шпилями дзвіниць як своєрідний спогад про древній Єрусалим.

Угорі композиції в клубах хмар симетрично розміщено символічні образи Сонця і Місяця у вигляді дисків з обличчями всередині. Це відтворення слів євангеліста Луки: «…і настала темрява по всій землі… І сонце затьмарилося, і завіса в храмі роздерлася посередині» (Лк. 23: 44–45). Крім того, ці деталі композиції символізують кінець Старого Заповіту (місяць) та початок Нового (сонце).

Автором ікони, ймовірно, є майстер, близький до кола так званого Маляра з Михнівки, який працював у кінці ХVІІ – на початку ХVІІІ ст. в Ковельському повіті. У композиції присутні характерні риси творів, пов’язаних із живописом цього автора, – строга симетрія, ясний і спокійний колорит, декоративність, поєднання символічних і реалістичних форм. Тут яскраво проглядається індивідуальність, творчі пошуки та, водночас, прихильність до традицій середньовічного волинського малярства.

Ікона потрапила до нашого музею в аварійному стані, зі значними втратами живописного шару та ґрунту у нижній частині. Реставрація пам’ятки проходила у 2010 р. в Національній академії образотворчого мистецтва і ар­хітектури (м. Київ, реставратор М. Плєхов) та рестав­раційній майстерні Волинського краєзнавчого музею (реставратор Л. Обухович).

Волин. єпарх. відом. – 2019. – № 4 (173)