Грудневий морозний ранок залишається у пам’яті чи не кожної дитини: несподівано під подушкою після солодкого сну знаходить малеча омріяний подарунок. Подвійна радість ще й тому, бо такий щедрий сюрприз позначено неймовірною таємничістю: хтось проник уночі в кімнату і залишив у серці невимовну радість. Відразу ж виникає питання – а хто ж такий Миколай? Чому він не хоче з’явитися на очі, послухати віршика від слухняних діток, погостювати із татом за щедрим столом?
А все тому, що святий Миколай робив добро людям таємно і безіменно. Ще в дитячі роки він допомагав бідним сусідам, приносив продукти, залишав на видному місці й хутко біг, аби ніхто не здогадався, що це його рук справа. Всі вважали такий дарунок за диво, всім булоприємно, а найбільше радів із того Миколай.
Проте угодник не був першим у величній справі безіменного добра. Згадаймо, скільки незабутніх див створив Ісус Христос перед Своїми апостолами та всіма людьми. Вилікував десятьох прокажених – «Виходили також і біси з багатьох, викрикуючи і кажучи: Ти Христос, Син Божий. А Він забороняв їм казати, що вони знають, що Він Христос» (Лк. ٤:٤١); оживив у печері мертвого Лазаря; врятував від кровотечі жінку; повернув до життя дочку начальника синагоги: «Він же, виславши всіх геть, узяв її за руку і виголосив: дівчино, встань. І повернувся дух її, і воскресла вмить, і Він звелів дати їй їсти. І здивувалися батьки її. Він же повелів їм нікому не казати про те, що сталося» (Лк. 8:54–56).
Чи не після кожного дива, яке творив Ісус, звучало прохання до очевидців – нікому не казати про те, що сталося. Яку мету переслідував Спаситель, залишаючись у свідомій тіні власної популярності й величі? Адже Той, Кому потрібно знати про створене добро, знатиме про це без зайвого нагадування. Щире і справжнє добро тому і щире, бо не претендує на плату. Нині з’явилась навіть приказка: «Спасибі на хліб не намажеш». Автор цього вислову ніби й народ, проте не всі із вірян можуть підписатися під ним, бо знають приклади допомоги ближньому без конкретної плати і без зазначення імені жертводавця.
Наше суспільство уже традиційно звикло до «добрих» справ під час передвиборчих кампаній. Кандидати на владний престол не стануть нічого вручати електорату, допоки не налаштують для зйомки об’єктиви фото і телекамер. Автор цих рядків був свідком, коли група на чолі з народним депутатом при виїзді у віддалений округ змушена була вертатися з півдороги до обласного центру, аби забрати журналіста, про якого геть усі забули і без якого поїздка до виборців втрачала будь-який сенс… «Горе вам, ситі нині, бо будете голодувати. Горе вам, що смієтесь тепер, бо будете плакати і ридати! Горе вам, коли всі люди говоритимуть про вас добре, бо так робили лжепророкам батьки їхні» (Лк. 6:25–26).
Ні для кого не секрет нині ціна здобуття депутатського мандата. Потрібно вкласти мільйони, аби верховодити законами у столиці. Але ж той, хто вкладає у «справу» власні кошти, мусить згідно із законами бізнесу «взяти» сторицею. «Блаженніше давати, ніж брати» (Дії 20:35) до таких ділків не стосується аж ніяк, бо вони дають, аби брати куди більше, ніж дали.
Здобути славу в ефірі чи на газетних шпальтах, аби використати її з користю для себе – формула успіху нинішніх політиків. «Як ви можете вірувати, коли приймаєте славу один від одного, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?»
(Ін. 5:44).
На жаль, не запам’яталося ім’я крутого бізнесмена, але й досі у пам’яті яскравий учинок – віддав удові загиблого воїна свою депутатську зарплатну картку – жертовність, достойна поваги. Є бажання молитися за його здоров’я і просити у Творця багато літ життя, щоби згорьована жінка отримувала якнайдовше не такі вже й малі кошти і виховувала дітей-сиріт зі щирою вдячністю до жертводавця.
Якщо хтось із вірян свідомо спроможеться на безіменне добро для ближнього – будьте певні, ваше ім’я не залишиться поза увагою і достойний вчинок буде належно оцінено Всевишнім, тож конкретну подяку відчуєте ще за земного життя чи в Небесах.
