Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна Статті16-та неділя після П’ятдесятниці
Статті

16-та неділя після П’ятдесятниці

Віталій КЛІМЧУК

Євангельська притча знайомить нас із господарем та трьома слугами, яким він роздає таланти. Мова йде не тільки про грошову одиницю з такою назвою, а про надану Всевишнім можливість кожній людині примножувати даровану здатність до вдосклоналення у добрих справах.

Кожна людина наділена певною якоюсь визначеною силою: в однієї можемо спостерігати більшу ревність і старанність, у другої вже менше, а в третьої взагалі мало ревності, особливо в духовному житті. Ось і слова притчі: «одному дав п’ять талантів, другому два, іншому ж один, кожному за спроможністю його» (Мф.25:15). Людині дається стільки благодаті, скільки вона може витримати і реалізувати. Десь так воно і сьогодні. Бо ми з вами є такими, як і ті, що були перед нами, а тому ця притча стосується і нас. Двоє зі слуг примножили отримані таланти. Третій – свій талант закопав у землю.

На світі немає людей без талантів, даних Богом, але багато використовують їх неправильно, – «закопують у землю», де вони пропадають. У євангельському читанні господар сказав про раба, який так учинив: «Отже, візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів. Бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, відніметься і те, що має. А негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів» (Мф. 25:28–30).

З навчання Церкви знаємо, що душі в пеклі найбільше страждають через те, що неправильно використовували свій час, не користали Божою благодаттю, дарованою у Святих Таїнствах, неправильно спрямовували свою волю, вибір, не хотіли смиренно терпіти.

Нині такі люди викликають не тільки співчуття у суспільств, а й деяку симпатію за те, що стали жертвою певних обставин. Можна виправдати будь-яку невдачу чи духовне падіння, шукаючи суб’єктивні причини та аналізуючи ситуацію. Але чи ставлять собі питання усі «жертви» про власну роль у процесі «закопування» таланту? Всевишній створив людину спроможною самостійно вирішувати надскладні завдання, долати немислимі труднощі – за умови її сильної віри у Творця, що наділив її силою, талантом, здібностями. Коли людина втрачає віру, розчаровується у перспективі власних дій, впадає у відчай і опускає руки, пливе за течією і нарікає на причини власного падіння, то вина за вдіяне лягає тільки на її плечі.

Чи наше духовне життя має плоди, чи ми вміємо їх примножити? Радше ні, аніж так. На жаль, але це реалії сучасного світу. Людина не хоче примножувати дані Богом дари. Навіть коли можна спостерігати, що хтось багато працює і примножує свої статки, то не можемо мовчати на це – ті матеріальні речі не є примноженнями тих духовних дарів, які ми одержали від Творця. Біда для тих, хто не примножує свої таланти для Вічності. Душі таких людей від того, що вони нічого не роблять для слави Божої, можна сказати, втрачають певний імунітет, який виробляється в тих, хто по-справжньому віддався цій справі. Такі душі не мають жодних духовних дарів, а ще й закопують те, що колись отримали.

Можемо пригадати сотні випадків, коли яскраві, обдаровані Богом митці перетворювали свій талант у комерцію, мали з того неабиякий прибуток і, на жаль, не залишали після себе й сліду в духовних, істинних цінностях.

Для прикладу візьмімо один із дарів, які отримуємо, – любов і вміння любити. Це справді великий дар. Цей даний талант ми повинні з особливою увагою пильнувати й доглядати, а ще і примножувати. Любити ближнього як самого себе означає далеко не самолюбство. Любити себе – поважати себе, в першу чергу, як людину і бачити навколо себе не підлеглих, не рабів, не підлабузників, а людей у повному розумінні цього слова. Людей, здатних приносити ближнім користь і добро, здатних любити і примножувати вселюдську любов. Якщо ми втрачаємо любов, то решта талантів без цього вже не мають такої цінності. Любов – найдорожчий і найкрасивіший діамант, який прикрашає майбутній вінець слави, без нього втрачається вся його вартість. Навпаки, коли ми будемо робити успіхи в цій чесноті, то всі добрі діла стануть нашою потребою, праця – радістю, служіння ближньому – справжнім блаженством.

Від цього найголовнішого таланту, дарованого Творцем, бере початок наша успішна кар’єра, повага від людей, успіх розпочатої справи, злагода в сім’ї та родині. Божа благодать дарована кожному із нас. Примножити її сторицею у повсякденному житті – наш святий обов’язок.

Волин. єпарх. відом. – 2018.– № 9 (166)

2 жовтня 2022 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери