«…Бо Моя земля»

У Святому Письмі сказано, що «створив Бог небо і землю» (Буття 1:1). І якщо право на власність неба у землян проявляється більш умовно, ніж зримо, то право на землю змушує її потенційних власників братися не тільки до зброї, а й за знання законів. Особливо коли земелька стає офіційним товаром і їй відповідними експертами складено аж надто високу ціну. Існує бізнесовий постулат про те, що найкраще капіталовкладення – у нерухомість. Однак термін «земля» має право на конкретну окремішність. А все тому, що ґрунт як вічна субстанція має переваги перед спорудами, які все ж є тимчасовими.

Дехто стверджує, що земля з’явилась у результаті некерованих процесів. Окремі релігії навчають, що земля –це тимчасовий випробувальний майданчик. На ній Бог перевіряє людей, щоб побачити, чого вони заслуговують: нагороди (життя у небі) чи покарання (у вогняному пеклі). Але Бог хотів, щоб земля була вічною домівкою для людства. Вона мала наповнитися слухняними людьми, які б піклувались про неї і жили на ній вічно.

Божий намір щодо землі не змінився. У Божому Слові чітко говориться: «Земля перебуває повіки» (Еккл. 1:4). Більш того, на ній завжди житимуть люди: «Праведні успадкують землю і будуть жити на ній повік» (Псалом 36:29).

Отже, як би сучасники не маніпулювали цінностями землі, як би не старалися створювати земельні закони на рівні держави, все ж останнє слово за Тим, Хто її створив.

«Землю не слід продавати назавжди, бо Моя земля: ви прибульці і поселенці у Мене» (Лев. 25:23). Як бачимо, є конкретні закони Всевишнього щодо права на те, що нам, по суті, не належить у вимірі вічності. А сучасна ціна на землю така висока саме тому, що торгуємо товаром, не підвладним часу. Тому-то з’являється у законах термін, що замінює «продаж» на більш гнучкий – «оренда».

«…По всій землі володіння вашого дозволяйте викуп землі» (Лев. 25:24). Діємо згідно з Божими і світськими законами, продаючи та викуповуючи землю, перетворюючи її на товар, але все ж зі строгою забороною замаху на вічність, тому що «не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф. 4:4).

У нашому українському хліборобському світогляді земля асоціюється із аграрними здобутками як годувальниця. Це все завдячуючи родючості рідних чорноземів. Саме тому до них і прикута останнім часом увага тих, хто готовий в будь-який момент здерти з іноземного купця три шкури за рідну земельку. Але що означає продати у вічне користування (даруйте, здати в «оренду») те, на чому стоїмо в буквальному розумінні слова? Продати те, що живить нас матеріально, наповнює вологою рідних джерел і розвивається під ніжним теплом небесного світила? Чи не про ту вічність, яка належить тільки Йому, говорив наш Творець?

Учені висувають різні теорії, згідно з якими земля буде знищена або стане непридатною для життя. До чинників, які загрожують існуванню людства, зараховують природні катаклізми (скажімо, зіткнення планети з астероїдом чи кометою, виверження супервулканів, глобальне потепління), а також катастрофи, спричинені людиною (наприклад, ядерну війну і біотероризм).

Під впливом ідеї про те, що земля зрештою буде знищена, дехто почав спустошувати її цінні ресурси. Ще інші втратили будь-яку надію на майбутнє і живуть одним днем. Через це життя може втратити зміст. Якщо ж ми віримо, що зможемо жити на землі вічно, то, найімовірніше, прийматимемо такі рішення, які матимуть добрі наслідки і для нас, і для нашої сім’ї, — не лише тепер, а й у далекому майбутньому.

Земляни, тобто смертні люди, що претендують на вічне життя після смерті, мають бути вірними Божому вченню про власну тимчасовість на тих ґрунтах, які не є їхньою вічною власністю. Творець готує нам інші цінності в іншому часовому вимірі й не дає змоги утвердитись у вічності земних скарбів.

Згадаймо отих тридцять срібників Юди, які він уторгував за зраду Вчителя. «Первосвященики ж, взявши срібники, сказали: не дозволено класти їх у скарбницю церковну, тому що це ціна крові. І, скликавши раду, купили за них землю гончареву для погребіння подорожніх. Тому і зветься земля та “землею крові” до цього дня» (Мф. 27:6–8).

Чи не простежується певна закономірність повіданої Святим Письмом історії до сьогоднішніх днів? Скільки б ми не збирали скарбів земних, а шлях кожного мирянина завершується погребінням у «землю крові» на вічний спочинок і сподіванням на вічність Царства Божого. Земні статки не здатні принести істинного щастя без наповнення душі високою духовністю. Хто забуває цю просту істину, той підсвідомо стає на шлях зради вчення Творця, притому вдаючи свою відданість Йому і цілуючи привселюдно образ Сина.

Леся Українка звернулася до цієї теми літературним твором. Драматична поема «На полі крові» пропонує нестандартний погляд на історію зради Юди. Згідно з апокрифічною версією, на яку спиралася поетеса, він, продавши Христа, не повісився, а купив за отримані грошіклапоть неродючої землі біля Єрусалима. На цій території Леся Українка змальовує зустріч і бесіду двох дійових осіб: Юди і Прочанина, яка переходить у філософську та морально-етичну дискусію. На основі самоаналізу Юди, його переконань досліджується анатомія зради, трагедія людини, нездатної піднятися до висот духу. До якого б самозахисту не вдавався Юда – виправдати зраду неможливо.

Ім’я Христа не згадується в кінцевому тексті поеми, воно замінено словом Учитель. Тож розмова йде не про зраду апостолом Бога, а про зраду учнем Учителя. З характеристики Прочанина і навіть зі слів Юди Учитель постає не як Бог на землі, а насамперед як людина.

З легенди про Христа і Його апостолів Леся Українка бере прагнення бідняків до справедливості і їх мрії про можливість любов’ю встановити її на землі та в потойбічному світі. Щоправда, вона вилучила найяскравіший із цього погляду уривок, бо він більше в’язався зпервісним закінченням твору, та для характеристики поглядів Лесі Українки варто його нагадати. Мова йде про торг за нивку. Архієреї пішли на ошуканство. Вони відмовилися брати ганебні гроші на храм, але купили у гончаря поле крові — начебто для кладовища — івіддали його довічно Юді. Та в такій редакції Юда не був власником нивки. Леся Українка змінила цей варіант: Юда купує нивку у вічне користування, тим самим вкотре порушуючи вчення Учителя про вічні цінності.

Письменниця добре усвідомлювала розуміння простими людьми цінності власної землі для господарства. Неспроста вона акцентує увагу на безплідності ґрунту, купленого Юдою. Художніми засобами вона доводить нерівномірність проданого та купленого: «...і взяли тридцять срібників, ціну Оціненого, Якого оцінили сини Ізраїля» (Мф. 27:9).

Згадуючи «гончареву землю», що була куплена за вторговані Юдою гроші, переконуємося: за цінністю своєю вона не могла претендувати на щось більше, ніж погребіння подорожніх. Людей, які торують і по цей день шлях земного життя від народження до смерті, називають «тимчасовими подорожніми». Землі Ізраїля і по сьогодні не є плодючими йжиттєдайними. На камені та піску не може зрости навіть здорове повноцінне насіння. Проте ґрунти Землі Обітованної цілком сприятливі для проростання віри у серці кожного християнина, бо саме там ступала нога нашого Спасителя.

Українські землі, які складають дев’ять відсотків світових чорноземів, придатні для вирощування природних багатств, які потрібні для статку кожної родини. «І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, приємне на вигляд і добре для їжі, і дерево життя посеред раю, і дерево пізнання добра і зла» (Буття ٢:9). Достаток не повинен заколисувати у нашій свідомості відчуття справжніх цінностей, зраджувати та порушувати заповіді Божі. «Так усяке добре дерево і плоди добрі родить, а погане дерево і плоди погані родить. Не може дерево добре плоди погані родити, ні дерево погане плоди добрі родити» (Мф. 7:17–18).

Українські щедрі лани, напоєні благодатною вологою, повинні родити тільки добрі плоди і ніколи не перетворюватися в результаті матеріальної споживацької наживи на «землі гончаря», які здатні лише прийняти у своє лоно тіла тимчасово подорожуючих грішників.

Волин. єпарх. відом. – 2018.– № 4 (161)