13 березня – святителя Арсенія (Мацієвича), митрополита Ростовського
Цей Божий угодник народився 1697 року на Волині, у Володимирі, українець за походженням. Родина була благочестивою, бідною, проте шляхетською. Батько святителя був православним священиком. З дитинства Олександр мав хист до науки. Отримав гарну освіту, навчаючись у Львівській та Київській академіях.
У 1716 р. майбутнього митрополита направили в Новгород-Сіверський Спасів монастир проповідником. Тут його пострижено у чернецтво з ім’ям Арсеній. На той час приймати чернечий постриг у молодому віці було звичайним явищем. Чернігівський єпископ Антоній рукоположив ченця Арсенія у сан ієродиякона. З монастиря приїздить до Києва для закінчення навчання в академії (1718–1726). Займається проповідницькою діяльністю, слухає повчання найкращих у той час українських богословів.
У 1723 році перебування в соборі Святої Софії, у Києві дало позитивні наслідки для утвердження української свідомості в його душі.
В 1729 році о. Арсеній переходить у Чернігівський Троїцько-Ільїнський монастир. Тоді єпископом у Чернігові був Іродіон (Жураківський), від якого той сприймає погляди про невтручання світських властей у справи Церкви.
У 1741 р. ієромонаха Арсенія рукопоположено в сан єпископа і призначено митрополитом Тобольським і всього Сибіру. Розгортає тут велику місіонерську діяльність. Але в Тобольську він був уражений важкою недугою, тож у 1742 р. указом імператриці Єлизавети митрополита Арсенія переводять до Ростова, призначаючи його членом Священного Синоду.
Владика Арсеній був справедливий, суворий, проте завжди вибачав. Його суворість проявлялася до непокірних, що відмовлялися виконувати свої обов’язки, а ревним служителям Божим радів. Проявляв милосердя до убогих людей.
Його проповідницька діяльність віддзеркалювала істинну християнську віру, навертала тисячі душ. Крім того, святитель написав 12 томів праць (вийшло друком лише вісім творів).
У 1762 році на російський трон зійшла цариця Катерина II. Святитель виступив проти неї, оскільки вона хотіла залучити до державної казни монастирські маєтки та землі. У Неділю торжества православ’я владика виголосив анафему всім, хто «ґвалтує й ображає святі Божі церкви та монастирі». Всі, хто був у Ростовському кафедральному соборі, зрозуміли, що мова в першу чергу йде про царицю. За це митрополита позбавили сану та вислали як простого ченця в Карельський Свято-Миколаївський монастир, що неподалік Архангельська. Тут він робив різну чорну роботу: рубав дрова, палив у печі, мив підлогу та прибирав, проте не зрікся своїх поглядів.
У 1766 році відбувся повторний суд, де 70-річного Арсенія вже як політичного злочинця було засуджено до смертної кари. Та згодом цей вирок замінили довічним перебуванням у Ревельській фортеці з глузливим іменем Андрій Враль.
Перебував тут святитель у нелюдських умовах. Двері в камеру замурували до його смерті. Заборонені були будь-які розмови зі сторонніми. Наприкінці відмовились давати святому не тільки одяг, але і їжу.
А щоб його муки були нестерпніші, цариця звеліла повісити на стіні камери його власний митрополичий портрет. Чотири роки страждав тут Мацієвич, наприкінці зими 1772 року з миром відійшов до Бога.
Рішенням Помісного Собору УПЦ КП Арсеній (Мацієвич) причислений до лику святих як священномученик.
Волин. єпарх. відом.– 2018.– № 03 (160)
