«…Один чоловік справляв велику вечерю і запросив багатьох. І коли настав час вечері, послав раба свого сказати запрошеним: ідіть, бо все вже готове. І почали всі, ніби змовившись, вибачатися. Перший сказав йому: я купив землю і мені треба піти і оглянути її; прошу тебе, вибач мені. Другий сказав: я купив п’ять пар волів та йду випробувати їх; прошу тебе, вибач мені. Третій сказав: я одружився і через те не можу прийти. І, повернувшись, раб той розповів про це господареві своєму. Тоді, розгнівавшись, господар сказав рабові своєму: піди швидше на вулиці й провулки міста і приведи сюди вбогих, калік, сліпих і кривих. І сказав раб: господарю, зроблено, як ти велів, і ще є місце. Господар сказав рабові: піди на дороги і загороди і умовляй прийти, щоб наповнився дім мій. Бо кажу вам, що ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері, бо багато званих, та мало обраних» (Лк. 14:16–24).
Євангельське читання завершується дуже важливими словами: «багато званих, та мало обраних». Господь, Який створив світ для того, щоб поділитися з ним вічною Божественною радістю, зустрічається в цьому світі з холодною відмовою; Він закликає всіх – але вибір залежить від нас; Він усіх створив любов’ю для радості й вічного життя – але ми повинні відповісти на любов любов’ю і ввійти в радість, яку нам пропонує Господь.
Картина з Євангелії проста і так точно описує всі стани нашої душі, всі причини, за якими нам «немає часу» на Бога, немає інтересу до вічності.
А чи не запрошує нас Творець кожної неділі до храму на бенкет духовності? Чи не пропонує Він нам зцілення душі й повноводного джерела душевного спокою? Більше того, Божий промисел дає всім таку можливість – неділя, як правило, є вихідним святковим днем, де не повинно бути щоденних побутових справ. У неділю, як ми знаємо, не можна братися за виконання трудомісткої роботи. Проте йти у вихідний до храму на зустріч із Тим, Хто запрошує, не кожен поспішає. Чому? Причин назбирається набагато більше, аніж у цій притчі. Хочеться довше поспати, поніжитися у ліжку, розслабитися, зрештою, не думати ні про що…
Часто до храму ідуть ті, хто має певну проблему – зі здоров’ям, сімейними негараздами, побутовими незгодами…
Причин назбирається теж багатенько. Але в одному та іншому випадку причини залишаються причинами. Одні – аби не піти на запросини, інші – аби піти на гостину Божу. Але ж у притчі Господар просить прийти гостей, аби поділитися радістю і мати приємність від спілкування. Тобто живий контакт із Господом знівелює ті земні заскорузлі побутом причини, які не пускають нас до храму, або ж, навпаки, кличуть по допомогу як до останньої інстанції.
Шлях до Божої гостини відкритий кожному вірянину завжди. Господь радий нас бачити, чути і ладен завжди прийти на допомогу.
Христос каже: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я заспокою вас...». Станете в Царстві Божому – і все буде прозоро: і помисли розуму, і ведення серця, і прагнення волі, і любов: усе буде, як кришталь, прозоро... А ми відповідаємо: Ні, Господи, на це буде свій час: дай вичерпати землю, на якій ми живемо... І черпаємо, і живемо, і закінчується тим, що, за словом Божим у Старому Завіті, давши нам усе, що вона тільки могла дати, земля назад бере все, що вона сама дала і що Господь дав: «ти земля, і в землю повернешся...». І тоді куплене поле виявляється могильним полем, тоді праця, яка нас відірвала від Бога, від живих стосунків з людьми, від живих розмов із Ним, розсіюється навіть у пам’яті людей; тоді земна любов, яка здавалася такою великою, представляється нам, коли ми встанемо у вічності, вузькою тюремною камерою...
«Багато званих» на гостину духовності не зовсім відображає точну кількість. Покликаний на вечерю, по суті, кожен, і Творець радий бачити та піклуватись про його душу та Царство Небесне. А те, що «мало обраних», – означає далеко не вибір Божий серед людей на Його увагу та любов. Мало грішників, які обрали для себе милість Усевишнього, поставивши її на перший план, поступившись довгим списком аж надто важливих для себе речей, які заважають прийти на званий обід зі Спасителем.
Господь щоденно кличе кожного із нас на розмову для спасіння. Та чи чуємо ми Його запрошення і чи готові відгукнутися на його поклик?
