Преподобний Никон уособлює покірність Творцю за послані випробування. Названо його Сухим тому, що, перебуваючи в полоні, від тортур зійшов кров’ю, всохся, але палав любов’ю до Бога і по смерті прийняв нетління свого тіла.
Никон був сином багатих і знатних батьків, що проживали у Києві. Проте вже в молоді роки заради Ісуса Христа він залишив усе багатство і став ревним ченцем Києво-Печерського монастиря.
У 1096 році, коли на столицю напав половецький хан Боняк, печерські ченці Никон, Євстратій та інші потрапили в полон, були закуті в залізні кайдани. Якийсь христолюбець прибув із Києва і хотів викупити Никона з полону, але той відмовився, викуплено було багато інших невільників. Повернувшись, він розповів про блаженного Никона його родичам і ті негайно прибули до землі половецької, маючи великі статки для викупу. Проте блаженний дав їм таку відповідь: «Не витрачайте даремно своє майно. Адже якби хотів Господь мати мене вільним, то не віддав би до рук оцим беззаконникам, тому, що Сам віддає в тяжкий полон тих, кого хоче».
Половці, зрозумівши велику вигоду для себе із викупу Никона, зробили все можливе, аби його подальше перебування у полоні стало нестерпним, – і все заради того, щоб він згодився і подав вістку своїм батькам щодо викупу. Проте ніякі фізичні страждання не здолали його стійкого духу, основаного на глибокій вірі у Господа.
Його ревну відданість вірі зауважив Творець: за час перебування в неволі було багато чудес від блаженного Никона. Він благодатно зцілив невільників, які занедужали з голоду, тяжких робіт і нестатків, та ще й учинив так, що вони таємно втекли додому.
Його господар-половець теж важко захворів і вже збирався помирати та наказав своїм жінкам і дітям розіп’ясти Никона на своїй могилі. Проте блаженний, прозрівши, що той половець урешті покається, своїми молитвами до Господа зцілив його і себе вберіг від тілесної смерті.
Преподобний Никон увесь час молився Господу і дякував йому за все, а своїм мучителям якось відповідав: «Христос звільнить мене з рук ваших задарма. Явився мені брат мій Євстратій і сказав: “На третій день будеш ти в монастирі ради молитов святих Антонія і Феодосія та тих чорноризців, що з ними”»… Хазяїн-половець перелякався, що Никон утече, та й перерізав йому сухожилля на ногах і приставив до нього посилену варту. Проте вже третього дня о шостій годині випробування невільника на стійкість дали конкретні плоди – незримо його було перенесено до печерської церкви Пресвятої Богородиці в той час, коли там на Божественній Літургії почали співати причасний стих. Тут же біля преподобного зібралась уся братія й почала розпитувати, де він узявся. Спочатку Никон хотів утаїти те велике чудо, що з ним сталося, та все ж довелося йому відкрити істину. Кайдани було знято й перековано на потреби вівтаря.
Минуло чимало часу, доки із половцями було укладено мир. Проте перебування Никона у полоні вплинуло на свідомість його поневолювача. Той половець, що тримав преподобного, приїхав до Києва та з цікавості зайшов до Печерського монастиря. Яке ж було його здивування, коли він побачив свого колишнього бранця! Про всі події він розповів ігумену і братії. Сам же прийняв рішення не повертатися на батьківщину і разом з усіма своїми родичами прийняв Хрещення, а згодом і чернечий постриг та був прислужником у Никона до кінця його днів.
Преставився преподобний 11 грудня 1101 року. Мощі його спочивають у Ближніх (Антонієвих) печерах, а пам’ять відзначається ще 28 вересня разом зі всіма Києво-Печерськими угодниками, що в Ближніх печерах спочили, та в другу неділю Великого посту.
Свята Православна Церква закликає віруючих звертатися до цього чудотворця під час важких випробувань та скорбот, особливо тих, хто в неволі.
