Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна СтаттіБоговладдя
Статті

Боговладдя

Віктор ГРЕБЕНЮК

Чи настане цей суспільний лад в Україні?

Живемо в епоху демократії, тож вона здається нам універсальним і непорушним устроєм на всі часи і для всіх народів. Це найкраща з усіх суспільних систем, і вона може тільки безмежно вдосконалюватись. Хоча, можливо, й не найкраща. За відомим висловом Черчилля: «Правильно було сказано, що демократія – найгірша форма правління, за винятком усіх інших…». Мабуть, британський прем’єр-міністр мав на увазі «батька політології» Платона, який у переліку суспільних ладів демократію ставив на останньому місці.

Слово «демократія», як знаємо, походить від грецьких демос (народ) і кратос (влада), тому ще кажуть «народовладдя». Та немає такої наївної людини, яка повірила б, що народ і справді владарює через своїх виборних представників. Насправді керують еліти, переважно «грошові мішки»: як у Давньому Римі, так і тепер, як у нас, так і на Заході, а вибори – то тільки виборчі технології. Однак є речі глибші, ніж ця очевидність.

Ніщо не вічне на світі, тож чому б демократія – принаймні, її форма – мала бути унікальним винятком із непорушного правила? Ми змінюємо часи, часи змінюють нас. А оскільки список суспільних устроїв невеликий, то нинішню демократію має замінити один із тих, котрий уже був. «Що було, те і буде; і що робилося, те і буде робитися, і немає нічого нового під сонцем» (Книга Екклезіаста, 1:9). Який же то може бути лад?

Декому здається дивним, що нічого в Писанні не сказано про демократію. Коли під натхненням Святого Духа складалася Біблія, у Середземномор’ї, зокрема в греків, демократія процвітала. Є в Божому Слові згадки про спорт, про філософію, про пластичні мистецтва, так притаманні античній культурі, а про демократію – нічогісінько. Для державного буття Свого вибраного народу Господь благословив тільки теократію та, як поступку, монархію.

Що таке монархія – відомо. Це єдиновладдя (князя, хана, царя, короля): безроздільне, або ж абсолютне, чи обмежене законом, тобто конституційне. А що таке теократія?

Слово «теократія» (Теóс – Бог) має кілька значень. Насамперед пряме: влада Всевишнього над усім світотвором. То була і ­Його ­безпосередня влада над людським суспільством у Раю; ця влада непроминальна у Небі; до цієї влади, нового Раю, прагнемо ми, нині сущі на землі.

Але не це значення терміна маємо зараз на увазі. У політології під теократією розуміють державний устрій, за якого політична влада в країні належить духівництву або ж коли глава держави є одночасно главою панівного віровизнання. Теократична форма правління була в різні часи, у різних народів, які сповідували різні релігії. Нині це Ісламська Республіка Іран та Місто-Держава Ватикан.

Не розглядатимем ані тисячолітнього досвіду Ватикану, ані двотижневого – Карпатської України 1939 р. (її президентом був священик-уніат Августин Волошин), ані досвіду Словаччини за президентства отця Йозефа Тисо в 1939–1945 рр. Зупинимося тільки на Православ’ї.

У XII–XV ст. у Новгородській республіці вибраний на вічі архієпископ очолював, за сучасною термінологією, виконавчу й судову гілки влади, керував державною скарбницею.

В 1516–1852 рр., тобто 336 літ, Чорногорія була теократичною державою. Нею правили князі у сані єпископа.

У 1960–1977 рр. президентом Кіпрської Республіки був предстоятель Кіпрської Православної Церкви Архієпископ Макаріос ІІІ.

Ці теократії були в чомусь успішні, а в чомусь ні, адже все людське – недосконале. Деякі були строго монархічними, а деякі поєднувалися з виборністю – головною ознакою демократії. Однак народи, які жили з таким ладом, жили – принаймні в цьому аспекті – за Божою настановою.

Проте вони суттєво відрізнялися від старозавітної теократії: мали структуру держави – писані закони, органи управління, регулярне військо, владу на весь народ, на всю національну територію тощо. А описані в Біблії так звані судді були одночасно священиками й вождями свого племені (коліна), але не державцями. Богообраний народ розпадався на маленькі групи, а ті – ще на менші. Це спричиняло криваву боротьбу всіх проти всіх. Євреї епохи суддів не спромоглися створити державної структури Богом даного ладу, в краї панував хаос. «У ті дні не було царя в Ізраїлі; кожен робив те, що йому здавалося справедливим» (Книга суддів, 21:25). Тому народ вимагав собі царя, і Господь дозволив завести євреям монархію – як попущення.

Чи може український народ у своїй державі встановити теократію? Тобто вчинити, чого вимагає Всевишній не тільки від стародавніх євреїв, адже Його слово – до всіх. Це була б докорінна зміна соціального ладу. Теоретично то мусило б мати такий вигляд. Ідея боговладдя повинна опанувати великі маси народу й значну частину еліти. Зрозуміло, що теократія має бути привабливою для самих діячів Церкви, тож треба виростити достатню кількість високоосвічених у різних галузях знань священнослужителів. Згодом за результатом референдуму в країні мирно й легітимно змінюється політичний устрій. За умов багатоконфесійності керівним органом держави стає парламент, далеким прототипом якого можна вважати нинішню Всеукраїнську Раду Церков і релігійних організацій.

Ця мрія була б зовсім неприйнятною для країн знецерковлених – Чехії, Франції тощо, але не для України. Є, щоправда, в цьому сценарії одна найбільша хиба: державна влада, здійснювана священнослужителями чи уповноваженими від Церкви, не буде позбавлена багатьох вад, притаманних людині...

Волин. єпарх. відом.– 2013.– № 9 (106)

28 червня 2020 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери