У 7-му неділю після Пасхи Церква вшановує пам’ять учасників Першого Вселенського собору. Його скликав імператор римський Константин Великий, який припинив гоніння на віру Христову і встановив її як державну для своєї імперії.
Так починається найбагатша в історії Церкви епоха – епоха Вселенських соборів. Невідомо, скільки було отців першого з них, що зібрався в Нікеї триста двадцять п’ятого року: документів не збереглося. Але церковна традиція закріпила цифру 318. Були відомості, що справді триста вісімнадцять отців зібралося тоді. Але ще важливішим було інше: у стародавні часи, про які розповідає нам Книга Буття, зібрав Авраам триста вісімнадцять воїнів, аби визволити свого родича Лота, захопленого ворогами. Саме до цієї події уподібнили отці свій Собор – визволення Христової віри від аріанства. Вони прагнули повернути правду Євангелія Церкві і зробили це. Причому перед Собором здавалося, що більшість авторитетних єпископів піддалася єресі аріанства. І навіть після Собору деякі імператори довгий час сумнівалися. Але правда перемогла, не завдяки арифметичній сукупності людей, а завдяки тому, що і перетворює наші зібрання на Собор, а нашу громаду на церковну спільноту, – присутності благодаті Святого Духа.
