Страждання Христові

Напередодні Cвого урочистого входу в Єрусалим Христос, відкликавши дванадцятьох Своїх учнів, сказав їм: «Ось ми входимо в Єрусалим, і збудеться все написане через пророків про Сина Людського: віддадуть Його язичникам, і поглумляться над Ним, і образять Його, і обплюють Його, і будуть бити, і вб’ють Його. І третього дня воскресне».

У Великий Четвер Церква згадує Таємну Вечерю, на якій Ісус Христос встановив Таїнство Причастя. По суті, цей день спричинив Страждання Христові. Адже Христос передбачав і говорив Своєму учневі Петру: «Ще треті півні не заспівають, як ти зречешся Мене». Зрадив Спасителя Юда, своїм поцілунком прирікши Його на хресні страждання...

У кафедральних соборах після літургії здійснюється обряд омивання ніг, коли єпископ подібно до Ісуса Христа омиває ноги священикам, які символізують апостолів. У Патріарших соборах у вівтарі цього дня глава церкви освячує миро, яке починали варити ще у Великий Понеділок.

Під час Таємної Вечері Ісус Христос підніс учням хліб і чашу, поблагословивши: «Споживайте, це є Тіло Моє» і «Пийте з неї всі, це є Кров Моя Нового Заповіту, що за вас проливається».

Цього дня після літургії священик заготовляє Святі Дари, що використовуються для Причастя хворих, які не можуть прийти на сповідь у храм через недугу.

Увечері у храмах вшановуються Страсті, або Страждання Господні. На Богослужінні, яке вже вважається п’ятничним, читається 12 Євангелій. Люди стоять із запаленими свічками, з якими після відправи йдуть додому, намагаючись, щоб вона не загасла. Однак, якщо не вдасться зберегти по дорозі свічку запаленою, гріха немає. Те, що це може викликати біду, – забобон – і вірити у таке не можна. Свічка може погаснути від найменшого вітру. Коли господарі приходять додому, то над дверима випалюють хрести, які поновлюють рівно через рік.

Страсна П’ятниця – найжалобніший день року. Саме в п’ятницю Ісус Христос був розіп’ятий на хресті. Своїми стражданнями і смертю на хресті Син Божий спокутував гріхи всього людства. Цього дня в храмах відправлятиметься Служба винесення Плащаниці, а ввечері – чин її похорону. У Страсну П’ятницю – найсуворіший піст року. Нічого не можна споживати, не приклавшись до Плащаниці. Відправа винесення Плащаниці починається о 14 годині, за 36 годин до Воскресіння. Саме стільки часу Ісус лежав у гробі. Доказом того, що Син Божий був похований і воскрес, свідчить нащадкам Туринська Плащаниця. Учені вже встановили, що вона була саме тим саваном, куди загорнули тіло Розп’ятого Спасителя.

Уперше Святу Плащаницю показали народові 1898 року, хоча вшановували її на сході ще до 1204 року, а з 1206 – на Заході. Туринський учений, міський голова Айсті перший отримав дозвіл короля сфотографувати Туринську Плащаницю, щоб вірні могли хоча б володіти її копією.

Матеріал Плащаниці повністю просочений кров’ю, яка дає позитивний відбиток. Це шмат дуже давнього, пожовклого полотна ручної роботи, небіленого, завширшки 40 дюймів і завдовжки 13 дюймів. Учені зробили висновки, що така тканина продавалася на єрусалимських ринках у 30-х роках І століття.

Розп’яття було смертю жахливою і нестерпною. Засуджені до страти на хресті втрачали всі свої людські права і смерть їх не повертала. Тіла розп’ятих кидали на поживу звірам чи хижим птахам. У Плащаниці ж ми бачимо Людину рідкісно прекрасних і правильних пропорцій, величного царського образу, Який після ганебної, як тоді вважалося, кари був загорнутий у надто дороге полотно і прибраний вишуканими ароматами. Також є докази, що тіло перебувало в Плащаниці недовго. Як відомо, Ісус воскрес третього дня після поховання.

Свята Плащаниця розповідає, скільки страждань переніс Христос через Пілата. Дослідник Барбе постановив, що Ісуса били двоє катів так, щоби металеві кінці впивалися в шкіру.

Нині у світі існує кілька копій Туринської Плащаниці.

Три години Христос переносив страждання на Плащаниці. Він не висів на руках, прив’язаних мотузками. Він висів на товстих цвяхах, розірваних нервових магістралях Своїх рук. І стояв на зазубрених чотирикутних римських цвяхах, що пронизували ступні Його ніг. Ісус постійно піднімався й опускався на живих і розірваних об товсті цвяхи нервах Свого живого тіла. Через Його зусилля зменшувалася асфіксія, напруження грудних м’язів на ту мить послаблювалося. Дихання розширювалося і поширювалося до більш глибоких районів легень. Легені виганяли повітря, і обличчя знову ставало блідим. Для чого робить Він ті зусилля? Щоб сказати нам: «Отче, пробач їм, бо не відають, що творять». І щоразу, щоб сказати це нам, Йому необхідно випростатись стоячи при цьому на цвяхах, що пронизують Його ноги. Голова Його опускається, а коли Христос відкидає її назад, шипи тернового вінця впиваються в тіло.

Воскрес Христос третього дня, тим самим здолавши муки пекла, показавши перемогу добра над злом.

Волин. єпарх. відом.– 2005.– № 4 (5)