Ікона «Воскресіння Господнє – Зішестя до аду»

Образ створено в першій половині XVIІ ст. Походить із храму села Проходи Ратнівського деканату. Матеріали: дерево (липа), левкас (ґрунт із крейди і клею), темпера, золочення на орнаментованому тлі. Реставрована у 1991 році підприємством «Скіфія» у Києві, експонується в Музеї волинської ікони.

Усі чотири євангелісти сповіщають про воскресіння Ісуса Христа як про факт зникнення тіла Спасителя з гробу, виявлений жінками-мироносицями. Тому в ранньохристиянські часи Воскресіння позначалося сценою приходу жінок із посудинами, наповненими миром, до гробу і ангела, який сповіщає, що Христос воскрес.

Але у ІІ ст. став відомим літературний твір, названий «Євангелієм Никодима». Візантійське християнське мистецтво, спираючись на це апокрифічне «Євангеліє» (визнане Церквою допустимим для домашнього читання), виробило іконографію образа «Зішестя до пекла». У ньому в чіткій формі передано зміст воскресіння Господнього: перемогу над смертю і спасіння віруючих від тління й пекельної безодні. З Візантії цей образ прийшов на Русь. Зберігся, зокрема, у розписах Софії Київської.

Волинський образ із села Проходи позначено непровінційною вишуканістю і святковою піднесеністю містичного дійства. У композиції візантійського канону відчувається відблиск культури Ренесансу. Зокрема, автор ікони професійно володів технікою «сфумато», коли на основу темперного живопису наносилися тонкі шари кольорових лаків або олійних фарб, чим досягалися ніжні напівтони у передачі об’єму на ликах святих.

У верхній частині зображено гори – умовне позначення тверді земної, а прірва між ними – бездна пекла. У центрі композиції над дверима аду стоїть Цар слави – воскреслий Христос. У лівій руці Він тримає білий сувій, правою – підіймає з пекла Адама. Лик праотця виражає здивування силою Ісуса. Христос сповнений співчуття і всепрощення. Зліва від Нього праматір людська Єва у глибокій духовній напрузі й надії чекає своєї черги.

У роздумах про чудо воскресіння, яке щойно сталося, стоять царі Давид і Соломон, пророк Мойсей зі скрижалями Законів. За ними – «подвижник пустелі» Іван Предтеча. Лики і голови на задньому плані передають незлічиму кількість воскреслих.

Червоний колір хітона Ісуса символізує страдницьку жертву, принесену для спасіння роду людського. Його гіматій (плащ) передає присутність Божественного світла. Еліпсовидний ореол довкола постаті Ісуса (так звана мандорла – з грецької «слава») є «світлом від світла», яке Ісус Христос приніс у пітьму пекла.

Між скелями на обрії зображено замок із червоними і зеленими дахами. Це водночас образ старозавітного Єрусалима і символ небесного Єрусалиму, тобто Раю. У цьому зображенні, можливо, використано замальовку українського міста, улюблений мотив галицько-волинських іконописців. Імовірно, що ця ікона вийшла з майстерні найвидатнішого художника Львова перших десятиліть XVII ст. Федора Сеньковича, який мав зв’язки з Волинню і вивчення творчості якого лише почалося.

Волин. єпарх. відом.– 2010.– № 3 (64)