Волинська Епархія Української Православної Церкви
Київського Патріархату
офіційний сайт
Головна СтаттіШевченко-іконописець на Волині
Статті

Шевченко-іконописець на Волині

Володимир РОЖКО

Досі не знайдено жодної ікони, намальованої Тарасом Шевченком, однак є чимало свідчень, що він одні образи́ написав, інші реставрував, зокрема у нашому краї.

1843 року при канцелярії київського, подільського й волинського генерал-губернатора було створено Тимчасову комісію для розгляду давніх актів. Основним її завданням було збирання, опрацювання і видання старих архівних документів, щоб виправдати русифікацію недавно окупованої Правобережної України. Одначе комісія з тимчасової перетворилась на постійну й опинилася в руках людей, відданих науці. Зібрані нею безцінні духовні скарби лягли в основу Київського центрального архіву давніх актів. Вона опублікувала цілу низку важливих документів з історії України XIV – XVIII ст. Співробітником комісії як художник, збирач фольклорних та етнографічних матеріалів був Т. Шевченко. Восени 1846-го він отримав наказ генерал-губернатора Д. Бібікова виїхати в наукову подорож до Київської, Подільської та Волинської губерній, щоб замалювати Почаївську Лавру, гідні уваги кургани й урочища, записати народні легенди, перекази, оповідання, пісні, а потому скласти звіт.

На Волинь Т. Шевченко вирушив з Кам’янця-Подільського 3 жовтня. Його праця в Почаєві добре відома, та цілих півтора століття тривають дискусії, чи перебував Тарас Григорович на Ковельському Поліссі – у селах Вербка і Секунь. Виявлені документальні та історичні джерела дозволяють нам відкрити нову сторінку волинської шевченкіани.

Село Вербка розташоване за 4 км північніше Ковеля. В його історію яскраво вписана діяльність монастиря Святої Трійці, який заснували там князі Сангушки. Пізніше власником села став московський утікач князь Андрій Курбський, який дуже шанував цю давню святиню Поліського краю. Серед його прижиттєвих дарунків для обителі був і давній образ св. Миколая візантійської роботи. М. Іванишев, який разом із Шевченком у жовтні 1846 р. оглядав пам’ятні місця, пов’язані з ім’ям Курбського, писав: «У протоколі візитації з 20 лютого 1760 року знаходимо: образ святого Миколая стародавнього письма. Певні люди кажуть, що цей образ існує тут біля 200 літ і славиться чудесами, які, однак, ніде не записані».

Князя Андрія Курбського було поховано в храмі Святої Трійці Вербки. У недалекому Секуні знайшли вічний спочинок управителі князевого маєтку Михайло та Іван Колимети. Саме ці місця бажав оглянути Микола Дмитрович Іванишев, і не тільки як член археографічної комісії, а насамперед як автор майбутньої великої монографії про князя-втікача з Москви, який отримав притулок на Волині. А змалювати їх мав художник Тарас Шевченко. Наприкінці другої декади жовтня 1846 р. вони й зустрілись у Вербці, щоб оглянути пам’ятні місця та виконати замальовку і креслення колишнього монастирського храму Св. Трійці. Замальовку – без зазначення авторства – знаходимо в праці М. Іванишева «Життя князя Андрія Михайловича Курбського в Литві й на Волині» (див. на цій сторінці).

Тарас Шевченко не міг не звернути уваги і на давній образ Миколая Чудотворця в парафіяльному храмі. У дослідженні Юрія Перхоровича читаємо: «З Луцька Шевченко поїхав до Ковеля, де в тому часі знаходився професор Іванишев з дорученням генерал-губернатора Бібікова віднайти могилу московського втікача князя Курбського та зібрати відомості про нього та його управителів Михайла й Івана Колиметів. До помочі йому, немає сумніву, приїхав Шевченко, який зарисував церкву в селі Вербка, де Курбський був похований, склепіння, в якому знайдено труну, та накреслив план церкви. Рисунок і два креслення збереглися, хоч совєтські вчені заперечують їх приналежність Шевченкові. У Вербці Шевченко ще відновив у церкві руки на образі св. Миколая, на якому фарба від часу стерлась». Саме найближче оточення нашого поета-художника в селі Вербка – ієромонах Елевферій (Віртминський) та дяк Костянтин Станкевич могли звернутись до Тараса з проханням зробити цю своєрідну реставрацію.

Із Вербки шлях Т. Шевченка і М. Іванишева проліг до села Секунь. У 1572 – 1588 рр. Михайло Колимета побудував тут дерев’яну церкву Архістратига Михаїла. У храмі прибулі виявили ряд ікон візантійської роботи, серед яких виділявся образ Божої Матері. Усі вони були привезені московськими втікачами.

Настоятелем храму був на той час молодий священик Ілля Мусієвич, дияконом – Григорій Антонович. Вони й зустрічали гостей та допомагали ознайомитися з храмом. Можливо, вони й звернули увагу Шевченка на потемнілий образ Богоматері візантійської роботи і попросили відновити ікону.

З часом давній храм Св. Михаїла в Секуні опинився в аварійному стані, 1868 р. побудовано новий, до нього перенесли й ікону Богоматері, яку реставрував Тарас. Тут її в 1932 р. знайшов відомий учений-історик О. Волинець і виявив, що ікона Богоматері є давньої візантійської роботи, але її відновив художник, який додав українські прикраси – коралі. «Народна пам’ять, – писав О. Волинець, – зберегла, що це був пан у чорному плащі і чорному капелюсі та говорив народною мовою.

Владика Никанор (Абрамович), будучи благочинним другої округи Ковельського повіту в 1934–1942 рр., під час своєї першої візитації до Свято-Михайлівського храму в Секуні у документах парафії знайшов книгу «Опись церковного имущества», заведену ще 1806 року. В примітці напроти запису «Образ Божої Матері за Престолом» стояла нотатка: «В 1846 году образ сей рештаврирован проезжим живописцем Тарасием Шевченком». Отож, як засвідчили документи, історичні джерела і народні перекази, запрестольна ікона Божої Матері в Секуні була другим образом, до якого торкнувся мистецькою рукою Тарас Шевченко під час перебування на Ковельському Поліссі.

Про ще одну ікону Діви Марії з давньої каплиці села Туричани Володимирського повіту знаходимо дані в праці Юрія Перхоровича. Вона стояла неподалік маєтку Крижановських. До 1864 р. власником маєтку і римо-католицької каплиці був один з активних учасників польського повстання граф Серановський. Маєток конфіскувала царська влада до казни, а капличку передали православній громаді. З відновленням державності Польщі його спадкоємця Альфреда-Тадеуша Крижановського було призначено «комісаром східних земель». 1923 р. римо-католики хотіли забрати капличку в православних, але комісар тому супротивився, підтвердив право православних на цю святиню і під час передачі зазначив, що надвівтарна ікона, яку малював Тарас Шевченко, була в колекції його батька Альфреда Крижановського і той передав її до каплиці.

Належність цієї ікони до мистецької спадщини Т. Шевченка стверджував і редактор «Рочніка Волинськєґо», депутат сейму Якуб Гофман, який у 20-х р. неодноразово бував у Туричанах, оглядав давню муровану каплицю й ікони в ній. Криваві події Другої світової війни та післявоєнні акти вандалізму червоних затерли сліди від давньої святині – каплички та Шевченкової ікони Богоматері в ній.

Волин. єпарх. відом.– 2012.– № 10 (95)

10 березня 2018 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери