Преподобного Іларiона Нового, ігумена Пелiкiтського (бл. 754). Преподобного Стефана Чудотворця, сповідника, ігумена Триглiйського (бл. 815). Преподобномученика Євстратiя Печерського, в Ближнiх печерах (1097)...
Слова при Сповіді
Є в храмі Божому особливе місце – сповідальний анало́й. Саме тут найчастіше звучать слова про гріх, багатоликий і різноманітний. Якщо вони вимовляються зі щирим покаянням і смиренністю, а грішна душа й скорботне серце прагне стати «білішим від снігу», то можна спостерігати чудо: до аналоя із хрестом і Євангелієм підходить пониклий і розстроєний грішник, а після сповіді й молитви розрішення іде інша людина, готова вмістити в себе Христа.
Плач про гріхи заповіданий Господом: «Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться» (Мф. 5:4). Але для розради після Сповіді самих сліз недостатньо. Необхідне слово покаяння й слово розрішення. Якщо під священниковою єпитрахиллю чутно лише скоромовкою «грішна (або грішний), панотче у всім», то це ще далеко не Сповідь. Це не сльози каяття, а простий жаль про вчинене, тим більше, коли бушує страх покарання.
Гріх конкретний і чітко виражений, так само конкретним повинно бути й слово про нього. Інакше міазми до пуття не висповіданого гріха обов’язково дадуть знати в найближчому майбутньому. Тож якщо каянник розгублений, скований, не може чітко викласти свої злочини перед Богом, хай запише гріхи на папері.
Почуття й слово допомагають один одному, але все-таки перевага залишається за другим. Недарма в одній з молитов перед сповіддю говориться: «Сам як Благ і Незлобивий, Владико, цих рабів Твоїх словом розкаятись благоволи». Покаянний плач справа хороша, але за слізьми повинне бути розуміння ваги падіння, рішучість боротися із цим гріхом, словесне підтвердження свого рішення.
Й інший камінь спотикання – багатослівність, за яким стоїть або бажання виправдати свій гріх, або прагнення «виплакатися». Тим більше, що в особі священика такий сповідник часто знаходить мовчазного слухача, який разом з ним зітхає, співчутливо киває та ще й заспокоює.
Так вже влаштована людина: коли згрішила, вона шукає собі виправдання. Це не порок дня нинішнього. Початок йому поклав наш праотець Адам, коли після власного гріха обвинуватив у ньому Єву. А потім і Бога – за те, що Він дав йому цю дружину.
Зайве слово перед Євангелієм на сповіді може зашкодити каяттю, зробити його тільки жалем і не перетворить душу. За багатослів’ям втрачається чіткий зміст гріха й зі стану «я грішний» випливає невидимий перехід у безлике – «ми грішні».
Суперечки й дискусії про те, наскільки докладною повинна бути сповідь, ідуть із часів давніх і, напевно, не припиняться до днів останніх, але висновок з них можна зробити вже зараз: сповідь повинна бути настільки докладна, щоб її зрозумів священик.
Все. Іншого не треба.
Бувають нарікання парафіян, що одних душпастир сповідує подовгу, а на інших, видалося їм, тільки єпитрахиль поклав – і вже молитву розрішення читає. Тут не недбальство панотця й не бажання виділити кого-небудь із розкаюваних. Просто одні приходять і говорять «слово», чітко, конкретно й покаянно, а інші влаштовують із Таїнства монолог з переліком причин, наслідків і впливів гріха на всіх, кого знають, люблять або не люблять. Цей «театр одного актора», особливо у виконанні людини, яку отець сповідник бачить перший раз у житті, не тільки затягує сповідь, але й дуже часто не приводить ні до якого результату. Підсумок передбачуваний: священик перетворився в слухача, мирянин же радіє, що його нарешті вислухали, а Бог – залишається осторонь. Покаяння не було! Точніше, паростки щирого жалю й сорому ледь виднілися в потоці виправдань і обставин.
Дійсно, у світі прагматизму, раціональності й сучасних технологій дуже часто перемовитися навіть двома відвертими словами можна тільки з комп’ютером в інтернеті, та й то зашифрувавши себе псевдонімом. Але сповідальний аналой – це місце, страшне неприкритою відвертістю й велике за результатом. Тут, під єпитрахиллю, перед Хрестом і Євангелієм кожне слово повинне бути правдивим, щирим і гідним Того, з Ким розмовляєш. Бо священик говорить: «і я, недостойний ієрей, владою Його, мені даною, прощаю і розрішаю тебе від усіх гріхів твоїх».
Про це пам’ятайте, готуючись до Сповіді.
- Предметно-тематичні рубрики
- Адміністративно-територіальні
- Єпархія
- Капеланська служба єпархії
- Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку
- Деканат монастирів
- Горохівський деканат
- Камінь-Каширський деканат
- Ківерецький деканат
- Луцький міський деканат
- Луцький районний деканат
- Маневицький деканат
- Ратнівський деканат
- Рожищанський деканат
- Старовижівський деканат
- Цуманський деканат
- Шацький деканат
- Волинська православна богословська академія
- Персоналії
- Михаїл (Зінкевич), митрополит
- Філарет (Денисенко), почесний Патріарх
- Александрук Анатолій, протоієрей
- Андрухів Дмитро, протоієрей
- Антонюк Віталій, протоієрей
- Арсеній (Качан), ієромонах
- Близнюк Юрій, протоієрей
- Бодак Роман, протоієрей
- Бонис Іван, протоієрей
- Бучак Михайло, протоієрей
- Вакін Володимир, протоієрей
- Вронський Олександр, священик
- Гринів Богдан, протоієрей
- Гуреєв Іван, священик
- Димитрій (Франків), ієромонах
- Зеленко Іван, протоієрей
- Кованський Артем, священик
- Константин (Марченко), архімандрит
- Лазука Микола, протоієрей
- Ледвовк Сергій, протоієрей
- Лехкобит Віталій, протоієрей
- Лівончук Сергій, священик
- Макарій (Дядюсь), ієромонах
- Мельничук Михайло, протоієрей
- Мицько Володимир, протоієрей
- Мовчанюк Андрій, протоієрей
- Нестор (Олексюк), ієромонах
- Никодим (Смілий), ієромонах
- Пушко Віктор, протоієрей
- Савчук Микола, священик
- Святополк (Канюка), ігумен
- Семенюк Іван, протоієрей
- Собко Віталій, протоієрей
- Хромяк Андрій, священик
- Цап Микола, протоієрей
- Цилюрик Ігор, протоієрей
- Черенюк Ярослав, священик
- Шняк Василь, протоієрей
- Коць Микола, архідиякон
- Анастасія (Заруденець), ігуменя
- Марія (Ігнатенко), ігуменя
- Гребенюк Віктор
- Савчук Лариса