Преподобного Іларiона Нового, ігумена Пелiкiтського (бл. 754). Преподобного Стефана Чудотворця, сповідника, ігумена Триглiйського (бл. 815). Преподобномученика Євстратiя Печерського, в Ближнiх печерах (1097)...
23 лютого – Преподобного Прохора, чудотворця Печерського
Києво-Печерська лавра займає особливе місце в нашому Православ’ї. Уже один факт, що більшість святих, прославлених у Русі-Україні, були насельниками цієї обителі, говорить сам за себе. Але й серед цього сонму Божих угодників чудотворець Прохор вирізняється дивовижними сторінками житія (спасався він наприкінці XII – на початку XIIІ ст., коли наша держава й народ потерпали від міжусобних князівських чвар). Уривки із цієї незвичайної біографії подаємо в перекладі з церковнослов’янської М. Кашуби і Н. Пікулик (Києво-Печерський патерик.– Л.: Свічадо, 2001).
Коли ж почалася рать Святополка з Давидом через незрячість Василька, якого осліпив Святополк, то за намовою Давида Ігоревича з Володарем та самим Васильком не допустили купців із Галича, ані човнів із Перемишля, і не стало солі в усій Руській землі. І почалося безладдя, а до нього додалися беззаконні грабунки, як казав пророк, «...за пригорщі ячменю та за шматок хліба, погубляючи душі, що не повинні умирати», – тоді можна було побачити, що перебували люди у великій журбі і знемозі від голоду й війни, бо ж не було в них ані пшениці, ані солі, щоби перебути оту нужденність. Тоді-то блаженний Прохор, який мав свою келію та зібрав у ній багато попелу з усіх інших келій так, що ніхто про це й не відав, своїми молитвами перетворював його на чисту сіль і роздавав усім, хто приходив. І чим більше роздавав, тим більше вона примножувалася. За неї ж не брав нічого, а вділяв безкоштовно, скільки хто бажав, і вистачило її не тільки монастиреві, але й мирянам, котрі до нього зверталися та брали вдосталь для потреб своїх. І можна було побачити, що торговище спорожніло, а монастир переповнився тими, що приходили за сіллю.
Через те виникла заздрість у тих, хто торгував сіллю, бо ж не могли вони отримати бажаного зиску. Хто гадав набути в ті дні великі багатства, мали значний збиток: якщо раніше дорого вони сіль продавали – по дві куни за дві мірки, – то тепер і за десять мірок не могли того виручити. І збунтувалися всі продавці солі, прийшли до Святополка й звели наклеп на ченця: мовляв, є в монастирі Печерському чернець Прохор, який відняв у них велике багатство, бо ж безперешкодно роздає сіль усім, хто до нього приходить, а вони зубожіли. Князь хотів їм допомогти, але замислив собі двояко: і нарікання їхні втишити, й собі багатства набути. Маючи це на гадці, постановив зі своїми радниками встановити високу ціну на сіль, яку відбере в ченця і сам продаватиме. Тоді ж тим крамольникам пообіцяв: «Задля вас пограбую ченця», – а сам крився з думкою про збагачення. Тим самим хотів Святополк начебто й догодити їм трохи, а тим часом ще більшу вчинити їм шкоду, бо ж заздрість не знає, що то – надавати перевагу тому, аби творити корисне. І послав князь слуг відібрати в ченця всю сіль.
Коли ж привезли сіль і прийшов князь подивитися на неї, а з ним і ті крамольники, які підмовляли проти Блаженного, то всі побачили, що постав перед їхніми очима попіл. Дуже вже дивувалися: що б то могло бути таке – й ніяк не могли збагнути. Але оскільки князь хотів пересвідчитися, в чім річ, то й наказав зберігати оте до трьох днів. Декому ж звелів і скуштувати, але виявився на устах самий лише попіл. А в той час багато людей за звичкою приходили, бажаючи набрати в Блаженного солі, і, як побачили, що Старця пограбовано, то поверталися з порожніми руками, проклинаючи того, хто таке скоїв. А Блаженний казав їм: «Коли буде висипана сіль, то підіть і все розберіть». Князь потримав оте три дні та й наказав поночі викинути. Коли ж той попіл розсипали, то він умить перетворився на сіль. І побачивши це, городяни прийшли й усе розібрали.
І коли трапилося отаке дивовижне чудо, вжахнувся той, хто насилля вчинив: не міг утаїти отих речей, які відбулися на очах у всього міста, й почав усвідомлювати, що то за справа. Тоді-то розповіли князеві й про інше, що сотворив Блаженний. Коли лободою годував багато людей, у їхніх устах був той хліб солодким, а для тих, хто брав хлібину без його благословення, виявлялася вона (темною), наче земля, й гіркою, наче полин, на устах їхніх. Почув це князь, і охопив його сором за скоєне, і пішов він у монастир до ігумена Йоана, і покаявся перед ним.
- Предметно-тематичні рубрики
- Адміністративно-територіальні
- Єпархія
- Капеланська служба єпархії
- Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку
- Деканат монастирів
- Горохівський деканат
- Камінь-Каширський деканат
- Ківерецький деканат
- Луцький міський деканат
- Луцький районний деканат
- Маневицький деканат
- Ратнівський деканат
- Рожищанський деканат
- Старовижівський деканат
- Цуманський деканат
- Шацький деканат
- Волинська православна богословська академія
- Персоналії
- Михаїл (Зінкевич), митрополит
- Філарет (Денисенко), почесний Патріарх
- Александрук Анатолій, протоієрей
- Андрухів Дмитро, протоієрей
- Антонюк Віталій, протоієрей
- Арсеній (Качан), ієромонах
- Близнюк Юрій, протоієрей
- Бодак Роман, протоієрей
- Бонис Іван, протоієрей
- Бучак Михайло, протоієрей
- Вакін Володимир, протоієрей
- Вронський Олександр, священик
- Гринів Богдан, протоієрей
- Гуреєв Іван, священик
- Димитрій (Франків), ієромонах
- Зеленко Іван, протоієрей
- Кованський Артем, священик
- Константин (Марченко), архімандрит
- Лазука Микола, протоієрей
- Ледвовк Сергій, протоієрей
- Лехкобит Віталій, протоієрей
- Лівончук Сергій, священик
- Макарій (Дядюсь), ієромонах
- Мельничук Михайло, протоієрей
- Мицько Володимир, протоієрей
- Мовчанюк Андрій, протоієрей
- Нестор (Олексюк), ієромонах
- Никодим (Смілий), ієромонах
- Пушко Віктор, протоієрей
- Савчук Микола, священик
- Святополк (Канюка), ігумен
- Семенюк Іван, протоієрей
- Собко Віталій, протоієрей
- Хромяк Андрій, священик
- Цап Микола, протоієрей
- Цилюрик Ігор, протоієрей
- Черенюк Ярослав, священик
- Шняк Василь, протоієрей
- Коць Микола, архідиякон
- Анастасія (Заруденець), ігуменя
- Марія (Ігнатенко), ігуменя
- Гребенюк Віктор
- Савчук Лариса