Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна Статті23 лютого – Преподобного Прохора, чудотворця Печерського
Статті

23 лютого – Преподобного Прохора, чудотворця Печерського

Віктор ГРЕБЕНЮК Преподобний Прохор, чудотворець Печерський. Малюнок Ірини Дацюк

Києво-Печерська лавра займає особливе місце в нашому Православ’ї. Уже один факт, що більшість святих, прославлених у Русі-Україні, були насельниками цієї обителі, говорить сам за себе. Але й серед цього сонму Божих угодників чудотворець Прохор вирізняється дивовижними сторінками житія (спасався він наприкінці XII – на початку XIIІ ст., коли наша держава й народ потерпали від міжусобних князівських чвар). Уривки із цієї незвичайної біографії подаємо в перекладі з церковнослов’янської М. Кашуби і Н. Пікулик (Києво-Печерський патерик.– Л.: Свічадо, 2001).

Коли ж почалася рать Святополка з Давидом через незрячість Василька, якого осліпив Святополк, то за намовою Давида Ігоревича з Володарем та самим Васильком не допустили купців із Галича, ані човнів із Перемишля, і не стало солі в усій Руській землі. І почалося безладдя, а до нього додалися беззаконні грабунки, як казав пророк, «...за пригорщі ячменю та за шматок хліба, погубляючи душі, що не повинні умирати», – тоді можна було побачити, що перебували люди у великій журбі і знемозі від голоду й війни, бо ж не було в них ані пшениці, ані солі, щоби перебути оту нужденність. Тоді-то блаженний Прохор, який мав свою келію та зібрав у ній багато попелу з усіх інших келій так, що ніхто про це й не відав, своїми молитвами перетворював його на чисту сіль і роздавав усім, хто приходив. І чим більше роздавав, тим більше вона примножувалася. За неї ж не брав нічого, а вділяв безкоштовно, скільки хто бажав, і вистачило її не тільки монастиреві, але й мирянам, котрі до нього зверталися та брали вдосталь для потреб своїх. І можна було побачити, що торговище спорожніло, а монастир переповнився тими, що приходили за сіллю.

Через те виникла заздрість у тих, хто торгував сіллю, бо ж не могли вони отримати бажаного зиску. Хто гадав набути в ті дні великі багатства, мали значний збиток: якщо раніше дорого вони сіль продавали – по дві куни за дві мірки, – то тепер і за десять мірок не могли того виручити. І збунтувалися всі продавці солі, прийшли до Святополка й звели наклеп на ченця: мовляв, є в монастирі Печерському чернець Прохор, який відняв у них велике багатство, бо ж безперешкодно роздає сіль усім, хто до нього приходить, а вони зубожіли. Князь хотів їм допомогти, але замислив собі двояко: і нарікання їхні втишити, й собі багатства набути. Маючи це на гадці, постановив зі своїми радниками встановити високу ціну на сіль, яку відбере в ченця і сам продаватиме. Тоді ж тим крамольникам пообіцяв: «Задля вас пограбую ченця», – а сам крився з думкою про збагачення. Тим самим хотів Святополк начебто й догодити їм трохи, а тим часом ще більшу вчинити їм шкоду, бо ж заздрість не знає, що то – надавати перевагу тому, аби творити корисне. І послав князь слуг відібрати в ченця всю сіль.

Коли ж привезли сіль і прийшов князь подивитися на неї, а з ним і ті крамольники, які підмовляли проти Блаженного, то всі побачили, що постав перед їхніми очима попіл. Дуже вже дивувалися: що б то могло бути таке – й ніяк не могли збагнути. Але оскільки князь хотів пересвідчитися, в чім річ, то й наказав зберігати оте до трьох днів. Декому ж звелів і скуштувати, але виявився на устах самий лише попіл. А в той час багато людей за звичкою приходили, бажаючи набрати в Блаженного солі, і, як побачили, що Старця пограбовано, то поверталися з порожніми руками, проклинаючи того, хто таке скоїв. А Блаженний казав їм: «Коли буде висипана сіль, то підіть і все розберіть». Князь потримав оте три дні та й наказав поночі викинути. Коли ж той попіл розсипали, то він умить перетворився на сіль. І побачивши це, городяни прийшли й усе розібрали.

І коли трапилося отаке дивовижне чудо, вжахнувся той, хто насилля вчинив: не міг утаїти отих речей, які відбулися на очах у всього міста, й почав усвідомлювати, що то за справа. Тоді-то розповіли князеві й про інше, що сотворив Блаженний. Коли лободою годував багато людей, у їхніх устах був той хліб солодким, а для тих, хто брав хлібину без його благословення, виявлялася вона (темною), наче земля, й гіркою, наче полин, на устах їхніх. Почув це князь, і охопив його сором за скоєне, і пішов він у монастир до ігумена Йоана, і покаявся перед ним.

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 2 (15)

23 лютого 2023 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери