Волинська Епархія Української Православної Церкви
Київського Патріархату
офіційний сайт
Головна СтаттіСвятителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської, та святої Емілії, матері його
Статті

Святителя Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської, та святої Емілії, матері його

Віктор ГРЕБЕНЮК Святитель Василій Великий

Є святі, а є святі родини. Звичайно ж, насамперед спадає на думку Святе Сімейство – Христос, Діва Марія і Йосиф Обручник. Відомі й інші сім’ї, члени яких прославлені Церквою як святі, наприклад: блаженний Августин і його матір Моніка; благовірні князі Володимир Великий, його сини Борис, Гліб, Ярослав Мудрий та онука Едігна (щоправда, остання проголошена блаженною лише Католицькою Церквою). Але є ще більш вражаючий факт – ціла свята фамілія: Василій Великий, його батько Василій Старший, баба Макрина, сестра Макрина, матір Емілія, брати Григорій і Петро – усі вони проголошені святими. Окрім того, дядько його був єпископом, дід постраждав від гонінь на християн.

Василій Великий народився 330 року в м. Неокесарії Понтійській (у теперішній Туреччині). Був то час, коли Християнська Церква лише недавно вийшла з підпілля, стала державною в Римській імперії, але язичництво було ще доволі міцним, язичників було досить багато, а псевдохристиян – ще більше. Адже далеко не кожен приймав віру Христову щиро. Проте ця сім’я відзначалася справді християнським духом, а що належала до еліти, то родителі Василія добре розуміли важливість освіченості й прищепили це синові. Осередком науки тоді були Афіни, тому хлопець після навчання у місцевих і столичному закладах відправився туди. «І пробувши в школах літ п’ятнадцять, усю еллінську премудрість пройшов до кінця і звіздарського мистецтва вивчився. Проте ще не досягнув такої істинної премудрості, аби досконало пізнати Премудрішого від усіх Творця, Істинного Бога», – сказано в його житії.

У ті часи охрещували здебільшого дорослих, причому після тривалого навчання християнської віри (оголошування). Тим-то лише після перебування в Афінах і братової смерті, що сильно вразила його, Василія вводять у хрест і він подумує про чернече подвижництво. Юнак вирушає до Єгипту, Палестини і Сирії, де було чимало монастирів. Уже тоді він став досить відомим проповідником, маючи успіх у поширенні Христового вчення серед інтелектуалів. Набравшись досвіду, Василій повертається у родинний маєток, де з приятелями пробує займатися аскезою на чернечий лад. У 364 році він стає священиком, а за шість літ – єпископом Кесарії, митрополитом Каппадокійським.

Але якщо монахом Василій бути хотів, то владикою – ні. Коли помер у Кесарії архієрей, то народ бажав на це місце Василія, але той, утікаючи від почестей, сховався. Тож мусили обрати іншого, маловченого. Тоді Василій вернувся. Проте стосунки з новим архієреєм не складалися, бо той заздрив його авторитетові й освіченості. Не бажаючи бути причиною церковних негараздів, Василій пішов спасатися в пустинь, де разом зі сподвижниками творив устави монастирського життя. Допомагала новій громаді ченців його матір Емілія: «вона була вдовою і всі старання мала, щоб угодити Богові».

То була пора, коли єресь аріанства, хоч і розвінчена Вселенським собором, не здавалась і туманила уми багатьох християн. Малограмотному архієреєві годі було змагатися з добре підготовленими єретиками, тож він примирився з Василієм і покликав його з пустині до міста. Тут блаженний «багато потрудився, і словами, і писаннями очищаючи правовір’я від єресі». Коли ж Господь забрав у вічність і цього єпарха, Василій, хоч і дуже не хотів, мусив погодитися з вибором народу і став єпископом Кесарії Каппадокійської.

У перші століття Християнства не було загальновизнаного чину Служби Божої, різні громади мали безліч її невиправданих відмінностей, вона була надзвичайно довгою й обтяжливою. Це теж непокоїло Василія, і він просив у Бога натхнення провести належну реформу в цій справі. «По шести ж днях став наче сам не в собі, у день сьомий зійшов на нього Дух Святий, і почав літургісати...» Так він став укладати Відправу, що нині зветься Літургією Василія Великого і правиться в нашій Церкві донині. Він створив різні молитви, деякі відредагував тощо.

До нас дійшло близько трьохсот проповідей і послань Василія, якими святець боровся за церковну дисципліну і чистоту Православ’я. Ніякі високі чиновники-єретики, навіть цар-аріанин і цар-язичник, не могли йому в цьому завадити.

Хоча Василій був строгим аскетом, у багатьох питаннях як людина освічена він проявляв благорозумну терпимість. Наприклад, радив не цуратися талановитих світських книжок, котрі вчать добрих звичаїв, навіть якщо їх автори не християни. Він писав у «Порадах молоді про те, як з користю читати світську літературу»: «...Слід нам скористатися цими творами за прикладом бджіл. Вони не прилітають навмання до всіх квітів, ані не намагаються вибрати геть усе з тих квіток, на які сідають, а беруть з них лише поживне, а решту залишають».

Василій Великий відійшов до Господа, куди була покликана і його матір, і вся доброчесна родина, у віці сорока п’яти років, зовсім знесилений хворобами й чернечими подвигами. Але попрацювати на Божому винограднику встиг стільки, що й дотепер його присутність у Церкві – постійна: служимо Літургію Василія Великого (а Літургія Йоана Золотоустого – це її скорочений варіант), промовляємо його молитви, читаємо – тепер і українською – його твори, просимо його: «Святий Василію Великий, моли Бога за нас!»

Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 1 (50)

14 січня 2018 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери