Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна СтаттіВеликомученик Юрій Переможець (Георгій Побідоносець)
Статті

Великомученик Юрій Переможець (Георгій Побідоносець)

Віктор ГРЕБЕНЮК Великомученик Юрій Переможець (Георгій Побідоносець)

Житіє цього святого (Церква вшановує його 6 травня, 16 і 23 листопада, 9 грудня), одного з найшанованіших у нашому народі, сповнене легендарних рис.

У стародавні часи в Сирофінікії в одному озері завелася потвора – велетенський змій, який пожирав усякого, хто проходив поруч. Не раз мешканці столичного міста Берит, розташованого поблизу, виряджали озброєні загони, аби позбутися лиха, та все дарма. Ба більше: чудовисько своїми отруйними випарами заражало і повітря, і земні плоди. Та врешті жителі міста – а всі вони були ідолопоклонниками – вирішили «домовитися» з монстром і за порадою кумирослужителів віддавали за жеребом одну дитину на день тій ненаситній потворі.

Прийшла черга і самому князеві пожертвувати своєю дочкою. Стоячи на березі озера, юна княжна ридала, ждучи смертної години. Аж ось в образі молодого вершника, озброєного списом, з’являється Божий посланець – святий Георгій. «Біжи звідси, добрий юначе, – заволала бідолашна дівчина, – щоб тобі не загинути разом зі мною!» – «Не загинеш, – відповів витязь. – В ім’я Господа мого Ісуса Христа все можливо». Цієї миті з озера випірнув змій, а святий побідоносець, осінивши себе хресним знаменням, ударив чудовисько списом та, поранивши його, прив’язав до пояса, наче пса, і повів у місто. Вражені цим чудом, двадцять п’ять тисяч мужів та їхні жінки й діти прийняли святе Хрещення.

Оскільки ця оповідь, як бачимо, існує в суто легендарній формі, науковці довго сумнівалися в тому, що святий Юрій це історична особа. Кілька десятиліть знадобилося вченим у ХХ ст., щоб вияснити істину. Дослідники дійшли думки, що за цією фольклорною оболонкою приховуються реальні події. Насправді йдеться про подвижника Христової віри, який жив і проповідував у Нікомідії (це тепер у Туреччині), де й загинув 303 року.

Хто ж такий змій у цій легенді? Це той же дракон, про якого розповідається і в Книзі пророка Даниїла, і в Одкровенні Йоана Богослова, і в інших частинах Святого Письма (єврейське слово тан, що не раз трапляється у Старому Завіті, перекладають і як шакал, і як дракон, і як змій, і як крокодил). Це – переносний, алегоричний образ диявола, втілення язичництва.

Але чи насправді вже подолано язичництво? Погляньмо хоч би на те, як святкується празник Юрія ще й тепер. Як пише знаменитий дослідник українського фольклору Олекса Воропай, «із зеленого жита дівчата плетуть вінки, святять їх в церкві, а коли йдуть у поле хресним ходом, то кладуть ті вінки на хоругви». У цьому християнізованому обряді явно бачимо язичницьку основу. Ще й нині на Юрія вішають вінки на роги худобі (цього дня за традицією її вперше виганяють на пасовище), чимало й інших юріївських звичаїв дійшло до нас із язичницьких часів. Звісно, ті з них, котрі вже не мають магічного значення, сприймаються нині лише як культурна спадщина нашого народу. Але є серед них і явно чародійські, з якими Християнству ще треба боротись.

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 5 (30)

9 грудня 2018 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери