Тринадцята неділя після П’ятдесятниці (Мф. 21:33–42)

Був один господар, що насадив виноградника. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, найняв до нього виноградарів і відійшов. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого ж укаменували. Тоді він послав інших слуг, більше від перших, але ті вчинили й з ними те саме. Наприкінці послав до них свого сина, кажучи: «Матимуть пошану до мого сина». Та виноградарі, уздрівши сина, заговорили між собою: «Це спадкоємець. Убиймо його й заберімо собі його спадщину». І взявши його, вивели геть із виноградника й убили. «Отож, коли прибуде господар виноградника, що зробить з тими виноградарями?» – запитує Ісус, розповівши цю притчу. «Лютих люто вигубить», – відповіли йому, – а виноградник найме іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно». Тоді Ісус сказав їм: «Чи в Письмі не читали ви ніколи: Камінь, що відкинули будівничі, став каменем наріжним? Від Господа це сталось і дивне в очах наших».

У цій притчі під рабами, посланими господарем виноградника, маються на увазі старозавітні пророки, а також апостоли, які продовжили їх справу. Дійсно, більшість пророків і апостолів загинуло насильницькою смертю від рук «злих виноградарів». Під «плодами» маються на увазі віра і благочестиві справи, які очікував Господь від єврейського народу.

Пророча частина притчі, тобто покарання злих виноградарів і віддача виноградника іншим, виповнилася через 35 років після вознесіння Ісуса Христа, коли за полководця Тита вся Палестина була розорена і євреї розсіяні по світу. Царство ж Боже перейшло до інших народів, до язичників, які увірували у Христа.

Хоча ця притча безпосередньо відноситься до долі єврейського народу, вона стосується всіх віруючих у всі часи. Якщо Церква в цілому або окремо християнська душа будуть своєю жорстокосердістю та віроломством подібні до древніх ізраїльтян, то відкидання їх Богом і все, що показане в притчі, неминуче. Тому стараймося жити благочестиво: в мирі, злагоді та любові, не роблячи зла і не піддаватися гніву, гордині, нечистій похоті та іншим гріхам, аби приносити Господу вгодні Йому плоди життя християнського.

Волин. єпарх. відом. – 2016. – № 9 (142)