Цього дня особливо вшановуємо первомученика архідиякона Стефана; парафія в селищі Торчин Луцького районного благочиння має храмовий празник.
Святий Стефан був одним із 70-ти апостолів Христових. Після Вознесіння Господнього число вірян у Єрусалимі стало зростати, тож збільшилась потреба в кількості апостолів для служіння їм. Тоді апостоли вирішили скликати раду і вибрати сімох побожних мужів, повних Духа Святого і мудрості.
Нововибрані мали допомагати апостолам у місійній праці: опікуватися вдовами та сиротами, збирати милостиню, правильно її розподіляти й таке інше. Апостоли помолилися над ними, висвятили їх у диякони, поклавши на них руки. Так було встановлено священничий ступінь дияконів (помічників священників і єпископів). Цей звичай зберігся в Христовій Церкві до сьогодні.
Серед обраних дияконів особливою побожністю, ревністю в служінні Богові, мудрістю відзначався молодий Стефан. Через це його призначили архідияконом, тобто старшим серед дияконів. Він мав величезний дар проповідника і повчав з такою силою та вірою, що навіть вороги не мали відваги перечити йому. Це призвело до того, що вони намовили декого з юдеїв засвідчити, що нібито Стефан говорив образливі слова проти Мойсея і Самого Творця.
За це архідиякона було ув’язнено. Він постав перед радою старійшин. На свій захист виголосив велику промову, де засудив юдеїв, що вони не дотримували закону Мойсея і вбили Месію. Цими словами архідиякон викликав у них ще більшу лють. Його засудили до смерті через каменування. Святий Стефан не злякався цього, бо пам’ятав, що людина повинна боятися лише Бога.
Поглянувши на небо, він побачив Ісуса, Який стояв праворуч Усевишнього, і мовив: «Ось бачу відкрите небо і Сина Чоловічого, Який стоїть по правиці Бога». Вони ж закричали і, затуливши вуха, кинулись на нього, вивели за місто і почали каменувати. А свою одежу поклали в ногах хлопця на ім’я Савло, який був поруч. Блаженний Августин приписує навернення Савла крові святого Стефана. «Якщо б Стефан не молився, – каже він, – то Церква не мала б Павла». Стефана каменували, а він взивав: «Господи Ісусе, прийми дух мій!» Упавши на коліна, закликав сильним голосом: «Господи, не постав їм цього за гріх!» І промовивши це, «смертю заснув».
Святий архідиякон загинув як мученик, маючи 30 років. Після каменування вороги залишили його на здобич диким звірам. Про це згадує у своїх писаннях святий Єронім. Наступної ночі Гамалиїл, відомий учитель закону юдейського, який захищав апостолів у синедріоні, а пізніше сам із сином Авивом увірував у Христа і проповідував про Нього, послав надійних людей, щоб вони таємно взяли тіло Стефана і перенесли в село Кафоргамалу, недалеко від Єрусалима. Там Гамалиїл поховав його.
Святий Григорій Ніський у проповіді на честь угодника Божого Стефана каже: «Ось ми переходимо з празника в празник і приймаємо благодать за благодаттю. Вчора наповняв нас подивом Господь вселенної, а сьогодні наповняє нас подивом ученик Господа. Яким способом Цей, а яким той? Той (Христос) задля нас прийняв людську природу, а цей (Стефан) – задля Господа позбувся людської природи».
У 415 році мощі святого Стефана було віднайдено, перевезено до Єрусалима і перепоховано в одній церкві на Сіоні. Згодом Євдокія, дружина візантійського імператора Феодосія, відвідуючи Єрусалим, побудувала величний храм на честь первомученика. Він був зведений на тому місці, де архідиякон зазнав мученицької смерті.
Вшановуючи пам’ять святого Стефана, його високі чесноти, маємо наслідувати його любов до своїх ворогів. Бо важко знайти людину, котра б не мала ворогів, але ще важче знайти людину, яка б ставилася до них так, як Стефан до своїх кривдників.
Усі події 9 січня за єпархіальним календарем – ось тут.
