Волинська Епархія Української Православної Церкви
Київського Патріархату
офіційний сайт
Головна Новини10 лютого – м’ясопусна поминальна субота
Новини

10 лютого – м’ясопусна поминальна субота

За тиждень перед початком Великого посту православні звершують посилену заупокійну молитву. Субота м’ясопусна – бо вже за день, із понеділка, припиняється вживання м’ясного. Поминальна – бо цього дня Церква особливо молиться за тих, хто помер, зокрема, за тих, хто не отримав із якихось причин належного церковного відспівування.

Святитель Афанасій (Сахаров), розмірковуючи про сенс батьківських субот, під час яких поминаються всі спочилі – від наших днів аж до Адама, зауважує: «Якщо б усі православні християни почали молитися тільки про своїх близьких родичів і друзів, якою, за словом Євангелія, була б їхня винагорода? Адже й грішники люблять тих, хто їх любить… А головне – коли кожний молився б лише за своїх, поминання тривало б недовго – кілька десятиліть після смерті, лише доти, доки живі ті, хто знав і любив нас… Але саме щоби подолати невблаганний час та помолитися дійсно за всіх одвіку спочилих, навіть за тих, чиї імена вже стерлися з людської пам’яті століттями минулого, і встановлено в Православній Церкві традицію батьківських поминальних субот».

У день молитви за спочилих ми отримуємо чітку настанову з Нового Завіту. В посланні апостола Павла, яке читається цього дня, є такі слова: «Браття! Не хочу залишити вас у невіданні про померлих, щоб ви не впадали у скорботу, як інші, що не мають надії. Бо коли ми віруємо, що Ісус помер і воскрес, то й померлих у вірі в Ісуса Бог приведе з Ним…»

А в Євангелії від Йоана Господь запевняє: «Істинно, істинно кажу вам: хто слово Моє слухає і вірить у Того, Хто послав Мене, той має життя вічне, і на суд не приходить, але перейшов від смерті в життя… Настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, – у воскресіння суду… Я нічого не можу творити Сам від Себе. Як чую, так і суджу, і суд Мій праведний є, бо не шукаю Моєї волі, але – волі Отця, Котрий послав Мене…»

На поминальницю ми відвідуємо некрополі: особливі міста, населення яких складають спочилі. Звичайною мовою – це кладовище, цвинтар, могилки, традиційний простір скорботи.

Після смерті людська душа позбавляється тіла, а разом із тим і можливості робити добрі справи. Тому чинити їх покликані ми, живі. Ось звідки звичай милостині в пам’ять про спочилих, образом чого, до речі, є панахида. Також наші близькі потребують поминання на Літургії, коли у вівтарі храму за них приноситься Безкровна Жертва. Зробити все це для них – можливість і для нас проявити свою любов й отримати втіху.

У народі кажуть: людина живе доти, доки про неї пам’ятають, тобто живе в нашій пам’яті. На заупокійній відправі співається така до болю знайома усім «Вічная пам’ять», а на аналої біля свічника – записки з численними іменами. І за кожним із них – історія життя, страждань, любові, болю від утрат. А ще – досвід молитви, яка долає цей біль та відкриває таємницю Вічності… На канунникові – особливому заупокійному свічникові прямокутної форми, побачити який можна в кожному храмі, – мерехтять вогники: символ теплоти нашої молитви. Тож не забудьмо запалити в нашому серці свічку молитовної пам’яті про тих, хто залишив у ньому слід. Ця молитва засвідчить про любов, яка, за словами апостола, сильніша, ніж смерть, і ніколи не минає.

Звершуючи поминання всіх одвіку спочилих, пам’ятаймо: на кожного з нас у свій час чекає мить переходу від тимчасового життя до вічності та Божого суду. На цьому суді не буде враховано, до якої партії належала людина чи на чиєму боці барикад вона зустріла останню хвилину. Нас судитимуть за законом Божої любові, тобто – що саме, добро чи зло, чинили ми тим, хто опинився на нашому життєвому шляху. Пам’ятаймо про це.

А ще – не припиняймо молитву за мир в Україні.

7 лютого 2018 р.
Архів новин
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери