У мерехтінні свічок і тиші храму вони дивляться на нас з ікон – безмовні та незворушні. Ці люди з минулого на церковних образах майже всі на одне обличчя – серйозні, з довгими бородами, в архієрейському одязі або чорних плащах. Здається, що у них спільного із сьогоднішнім днем? Але одного разу ти з важким серцем приходиш до церкви. А згодом ловиш себе на думці, що твоя проблема дивним чином вирішилася. І вже по–іншому розглядаєш ікони з ликами святих, замислюючись над питанням: невже це дійсно їхня допомога?
Нещодавно православна церква відзначала особливий день – Собор усіх святих Волинської землі. Наші читачі знають про нього за іконою, на якій — великий гурт людей із німбами над головами. Є тут історичні особи – князь Володимир Великий, княгиня Ольга, просвітителі Кирило і Мефодій, Нестор-літописець, луцький князь Микола Святоша, мученик Данило Братковський, багато монахів. Усі ці особистості так чи інакше захищали православ’я. І всі вони або народилися на території історичної Волині, або пов’язані з нашим краєм особливими моментами свого життя.
Докладніше розповісти про Собор усіх святих Волинської землі, а також про суть поняття святості ми попросили ректора Волинської православної богословської академії УПЦ КП протоієрея Володимира Вакіна. У навчальному закладі, яким він керує, Собор усіх святих – це актовий день, тобто щось на зразок «престольного празника». Тутешні студенти вшановують волинських угодників не тільки як покровителів своєї альма-матер, а й як особистих наставників. Адже знайти «свого» святого, наслідувати його життя і за потреби просити про допомогу – одна з перших порад майбутнім священикам.
«Коли людина робить справу з любов’ю, жертвуєш своїми інтересами заради спільного блага, служіння іншим, тоді й набуваєш святості».
– Собор усіх святих налічує понад 30 осіб. До нього увійшли різні люди, бо різним служінням можна догодити Богові, – розповідає пан ректор. – Тут ви побачите архієреїв, монахів, князів, простих мирян. Але їхнє походження не важливе. Має значення тільки те, з якою любов’ю ти робиш свою справу, чим можеш пожертвувати заради інших. Одна чернеча історія розповідає про чоловіка, який прийшов у монастир, а через деякий час знайомі запитали його, чим він там займається. «Що я можу робити? – відповів той.
– Читати не вмію, писати теж. Можу тільки рубати дрова і носити воду». «Але до монастиря ти також рубав дрова і носив воду?!» – «Так, але тепер я це роблю з любов’ю». І саме у цьому вся суть. Коли робиш справу з любов’ю, жертвуєш своїми інтересами заради спільного блага, служіння іншим, тоді й набуваєш святості.
Хто і як визначає, що людина стала святою? Володимир Вакін каже, що формально це вирішує церква на своєму помісному соборі. Але в першу чергу на святість життя вказує сам Господь Бог. Дуже часто ті, хто її досягнув, не ставили за мету бути прославленими. Швидше навпаки: якщо ти бажаєш слави святого, значить, засліплений гордістю. Тому справжні святі часто приховували свої добрі справи, про їхнє буття мало знали оточуючі. Але через деякий час Господь прославляв їх – і після молитов до них відбувалися чудеса.
– Власне, ці дива і зцілення від хвороб – головні ознаки того, що людина знайшла ласку в очах Божих та заслужила святості. Тоді церква її пошановує, бо вона наблизилася до Господа в Царстві Небесному, оскільки Він чує її молитви, і відбуваються різні дива, – наголошує ректор.
«– Список Собору всіх святих не закритий, – каже Володимир Вакін. – Він постійно оновлюється. Наші сучасники теж можуть потрапити до нього, бо святість — це не історичний факт чи подія, а те, що може відбутися зараз».
Існує стереотип, що святі мають бути скромними, тихими, неконфліктними. Неспокійним натурам до раю нібито потрапити важко. Але це не так, запевняє протоієрей і наводить як приклад митрополита Петра Могилу. Каже, був дуже енергійним чоловіком. Намагався вникнути в усі сфери церковного життя і навести там порядок. Його вчинки були рішучі, зовсім не флегматичні. Митрополита критикували за всюдисущість, але саме завдяки своїй кипучій натурі він встиг багато зробити. Прожив Петро Могила не дуже довго — лише 50 років, проте його правління історики називають «золотою добою» духовного розвитку України. Так само «людиною з характером» був і мученик Данило Братковський, якого у Луцьку привселюдно четвертували.
– Список Собору всіх святих не закритий, – каже Володимир Вакін. – Він постійно оновлюється. Наші сучасники теж можуть потрапити до нього, бо святість – це не історичний факт чи подія, а те, що може відбутися зараз. Кожен покликаний до неї, тобто до наближення до Бога. І те, що хтось грішить, не означає, що він не може стати святим. Через покаяння нам дано побачити свою немічність, яка потребує лікаря і оздоровлення. А лікар і оздоровлення — це сам Господь, який повертає цілісність душі і тіла.
– Пане ректоре, а вам у житті та роботі колись допомагали святі Волинської землі?
– Так, і то дуже відчутно. Турбот в академії завжди вистачає: це і опалювальний сезон, і утримання студентів – вони в нас на повному забезпеченні: треба їх прогодувати, створити умови для навчання і проживання. Сутужно буває часто. Тоді я з особливою надією молюся до наших покровителів, і вони не посоромлюють. Одного разу були дуже потрібні гроші для конференції. Я не мав уявлення, де їх можна взяти. А після молитов кошти несподівано надійшли. Причому якраз у потрібній сумі, з точністю майже до гривні… Буває, що мені як ректору доводиться приймати непрості рішення. Особливо коли йдеться про майбутнє студентів. Тоді теж прошу у святих підказки, як вчинити, щоб не помилитися? І вони завжди допомагають.
