| Українська Православна Церква Київського Патріархату є однією з найбільших конфесій на Волині. Керуючий Волинською єпархією УПЦ КП митрополит Луцький і Волинський Михаїл є одним із відомих релігійних діячів нашого краю, відомою є і його патріотична, державницька позиція. Про життя Волинської єпархії УПЦ КП, актуальні проблеми вселенського і українського Православ’я, владика люб’язно погодився розповісти у інтерв’ю «Волинській правді». |
Владико, нещодавно відбулася визначна подія у історії Вселенської Православної Церкви – Всеправославний Собор. Не всі Помісні Православні Церкви взяли у ньому участь, не була представлена на Соборі і УПЦ КП. Разом із тим, висловлюючи офіційну позицію Київського Патріархату, Священний Синод УПЦ КП оцінив наслідки Всеправославного Собору як позитивні. Чому була дана така оцінка? Насамперед, головним позитивним результатом є те, що Собор зібрався, і це сталося вперше за останні 1200 років. І вже те, що православні зібралися, дає нам підставу розуміти, що Вселенська Православна Церква нарешті дозріла до того, щоб збиратися не тільки на Вселенські Собори задля вирішення глобальних питань. Окрім того, Церква визначила що такі Всеправославні зустрічі будуть проводитися регулярно, а не раз у 200 чи тисячу років. І це був головний позитивний імпульс. Питання, які були підняті – це вже другорядне, а найважливішим є сам факт такого зібрання. Під час проведення цього Всеправославного Собору не було порушене українське питання, яке, втім, є для православного світу дуже актуальним. Як Ви вважаєте, чи можливе швидке вирішення проблеми розколу Православ’я в Україні чи це – далека перспектива? Справа в тому, що Собор не виносив на повістку денну саме поняття автокефалії, бо якщо говорити саме про Українську Церкву, то тут треба вести мову про принцип автокефальності. Тобто йдеться про принцип, за яким Церкву, яка стає автокефальною, приймають до сім’ї Помісних Православних Церков. А такого принципу ще не було вироблено. Автокефальні Церкви утворювалися десятиліттями, це був процес боротьби, їх спочатку не визнавали. А коли виносити це питання на Всеправославний Собор, то під час дискусій можна зайти у глухий кут і дискутувати нескінченно, оскільки немає самого чіткого канонічного принципу отримання і надання автокефалії. На Собор були винесені предметні питання, які вже були оговорені. Всі питання були узгоджені, тому вони були з легкістю ухвалені. Українське питання було винесене поза межами Собору. І ми розраховуємо на те, що уся сила і енергія Вселенського Константинопольського патріарха буде спрямована саме на вирішення українського питання. Тому що це питання, яке стосується великої кількості православних віруючих, і не помічати його не можна. Дуже позитивним фактором є те, що до цієї справи у нас долучається і державна влада. В усі складні часи історії Церкви, починаючи з часів імператора Костянтина Великого, держава долучалася до вирішення церковних справ. І, станом на сьогодні, найвищий законодавчий орган України – Верховна Рада, звернулася до Вселенського патріарха як до предстоятеля материнської Церкви із клопотанням про надання Томосу про автокефалію Українській Православній Церкві. Гадаю, для Вселенського патріарха це буде суттєвим аргументом для швидшого вирішення українського питання. А загалом ці питання, які були підняті на Всеправославному Соборі, знімають з порядку денного питання Москви – ІІІ Риму. Тобто Вселенський патріарх має право скликати Собор, головувати на ньому, і всі рішення ухвалюватимуться колегіально. Тим більше, що Московська Патріархія сама полегшила процес ухвалення рішень Всеправославного Собору, оскільки представники РПЦ на нього не поїхали. Тобто не прибули на Собор ті, хто міг мати якусь іншу думку. І, таким чином, Московський Патріархат програв. На сьогоднішній день питання Української Церкви стоїть у площині вирішення його виключно Вселенським патріархом. Тим більше, що і представники інших помісних Православних Церков, зокрема Кіпрської та Елладської заявили, що українське питання є всеправославним. Як Ви ставитеся до такої перспективи, що при утворенні Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні, певна частина православних нашої країни захочуть залишитися в юрисдикції Московського Патріархату. Чи можливе таке існування РПЦ в Україні? Чинне законодавство України дозволяє утворення різних юрисдикцій. І вони мають право на існування, навіть якщо вони мають своїм центром державу-агресора. Звісно, вони можуть існувати в рамках українського законодавства лише за умови, коли їх внутрішня політика не буде антиукраїнською. Нещодавно Волинську єпархію відвідав предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Як Ви охарактеризуєте результати цьогорічного візиту? Ми кожного року запрошуємо Його Святість на престольне свято нашого кафедрального собору. Кожен візит Святішого для наших віруючих – це підбадьорення, підтримка і благословення. Ми черпаємо під час візиту Патріарха максимум духовної радості і натхнення. І звісно, кожна людина рада побачити Предстоятеля на власні очі. Владико, розкажіть, будь-ласка про сучасний стан Української Православної Церкви Київського Патріархату на Волині? Загалом у Волинській єпархії налічується близько 400 парафій, служить 350 священиків. Діють у нас 6 монастирів, 4 – чоловічих і 2 – жіночих. Функціонують Волинська православна богословська академія, паломницька і капеланська служби. Тобто у нашій єпархії провадиться повноцінне церковне життя, є також телестудія і радіостудія. Розкажіть, будь-ласка, про чернече життя у Волинській єпархії УПЦ КП? У нас діють Свято-Миколаївський Жидичинський монастир, монастир Святих Архангелів, Свято-Духівський скит, Сокільський монастир Успіння Пресвятої Богородиці, а також монастирі Різдва Христового і Святого Василія Великого. Це в основному молоді монастирі, але за допомогою нашої Паломницької служби, гарних контактів з іншими Помісними Православними Церквами, наші ченці мають можливість переймати досвід чернечого подвижницького життя. Зокрема, наші ченці були на Святій горі Афон, у монастирях Греції. У нас налагоджені добрі стосунки із обителями Грузії і Румунії. Тобто наше чернецтво є перспективним, усі вони мають і богословську освіту. Таким чином, монахи нашої Церкви є не тільки ревними подвижниками, але і духовними просвітителями. Наше чернецтво – це взірець духовного життя для мирян. Як би Ви охарактеризували міжконфесійну ситуацію на Волині? Я б її назвав мирною. Мирною в тому плані, що з нашого боку ми ні з ким не конфліктуємо. А ці протистояння, які мають місце, ми намагаємося вирішувати саме у інтересах людей. Я маю на увазі переходи громад з Московського Патріархату до Київського. Не наша єпархія ініціює ці переходи, це відбувається виключно з бажання людей, громад. А проти людей не підеш. Тому нас не можна звинувачувати у тому, що ми захоплюємо храми. Парафіяни самі збирають підписи, проводять референдуми щодо переходу з УПЦ МП до УПЦ КП. Якщо є сутички – це сутички між людьми, де менша частина, яка воліє залишитися у підпорядкуванні Московського Патріархату, просто не хоче бути у програші, і тоді провокуються якісь штовханини і інші проблеми. Але це – мінімізоване. Загалом, із УПЦ МП ми нормально співпрацюємо в усіх тих питаннях, які для нас є спільними. Хоча кожен залишається при своїй позиції, ми – тримаємося української, вони - російської. Розкажіть, будь-ласка, про такий напрямок як капеланське служіння священиків Волинської єпархії УПЦ КП у зоні АТО? Ще починаючи з 2014 року багато наших священиків брали участь у Революції Гідності. Коли розпочалася війна на сході України, ці ж самі ревні священики пішли у зону АТО. Але там не можна довго залишатися, не залишаючи парафію. Тому декілька наших священиків пішли туди на постійній основі, зокрема протоієрей Микола Гінайло, священик Олександр Вронський, ієромонах Макарій (Дядюсь). Отець Макарій і нині перебуває на сході, а священик Олександр Вронський на разі повернувся і займається будівництвом храму на честь Святого преподобного Іова Почаївського у Луцьку. Загалом, у зоні АТО упродовж місяця перебувають до 10 священиків нашої єпархії, а два місяці вони продовжують служити на своїх парафіях. Такий порядок визначив Священний Синод нашої Церкви. При чому діяльність нашої Церкви у зоні АТО – це не лише духовна опіка над військовими, це також і волонтерська діяльність, у тому числі і допомога місцевому населенню. Я також сам бував у зоні АТО. Владико, на разі перед Православною Церквою і Християнством загалом існують певні виклики, які ставить сучасний світ. Дехто навіть ставить під сумнів біблійні принципи, біблійну модель сім’ї, як єдино прийнятну. На Вашу думку, чи має Україна шанс протистояти цим викликам, зберегти своє обличчя як християнської країни? Першою чергою, Всеправославний Собор який нещодавно відбувся, чітко визначив поняття сім’ї. Це – союз чоловіка і жінки на основі любові між ними, і аж ніяк не партнерські чи договірні відносини. І немає інших цінностей у цьому плані, які б ми мали сповідувати. А подружня любов має народжувати і плоди, тобто дітей, і то добрих дітей. І коли у нас буде міцна сім`я, то буле міцною і держава. А буде міцною держава, то ніякі інші негативні цінності у нас не укоріняться. Загалом, до чого тут лише Захід? І з Заходу,і зі Сходу можна взяти щось хороше і щось погане. А гріхи, які є у сучасному світі – це ті гріхи, які були і дві, і три тисячі років тому. Але одні їх приймали і гинули, а інші вели праведне життя, і Бог їх благословляв. Згадаймо праведних Ноя, Авраама та Лота. Я думаю, що і нині Господь просто, як і колись, буде знищувати те, що не є Ним благословенне. Яким Ви бачите майбутнє України і Української Церкви? Українську Православну Церкву я бачу Єдиною і Помісною. Це є як ніколи актуальним сьогодні і правильним. Кожна людина повинна любити свою батьківщину, так, звісно, ми різні, але ж у нас є спільні цінності. І Єдина Помісна Українська Православна Церква допоможе краще використовувати ці цінності, а нам допоможе бути єдиними. І тоді нам не буде страшний ніякий ворог. Щоб Ви побажали українським журналістам? Я б побажав журналістам поменше «ганятися за «жовтизною». Не можна показувати лише один негатив і одні трагедії. Хотілося б бачити і позитивні приклади. До прикладу, скільки було негативних статей, коли ми розпочали робити ландшафтний дизайн біля нашого Свято-Троїцького кафедрального собору, ремонт самого храму. Коли ми зняли шар неродючого ґрунту, то не розібравшись, дехто писав про те, що ми там ледь не дев’ятиповерхівку будемо будувати. А коли ми посадили троянди, щось ніхто нічого не писав. Розумієте, для тиражу видання і позитив треба теж писати. І всім треба пам’ятати про те, що кожному доведеться дати відповідь перед Богом. І журналістам особливо, оскільки Господь дав їм талант писати. Тому не можна змальовувати життя на основі лише негативних моментів. Хотілося б бачити більше позитиву. Журналіст має вміти допомогти піднятися тому, хто оступився і утвердити того хто йде правильним шляхом. І, наостанок, щоб Ви побажали нашому виданню? Бажаю, щоб всі читали ваше видання, а Бог вам давав сили і натхнення. Отож виданню – читабельності, а вам, журналістам, – творчого натхнення. |
