Того дня Церква вшановує пам’ять святого Івана, йменованого Ліствичником. Він народився 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії. На 20-му році життя постригся в чернецтво у Синайському монастирі. Після смерті старця Мартирія, під керівництвом якого подвизався 19 років, брат Іван віддалився у пустинне місце, зване Фола, де провів 40 літ у строгому пості, молитві, самоті й мовчанні.
Він ухилявся від усякого роду особливих подвигів. Їжу вживав звичайну – ту, що дозволялося за монашеською обітницею, але помірковано. Не проводив ночей без сну, хоча спав не більше того, скільки потрібно для підтримки сил, щоб через постійне неспання не втратити розуму. Перед сном довго молився, багато часу присвячував читанню духовних книг.
Якщо в тілесному житті преподобний діяв у всьому обережно, уникаючи крайнощів, небезпечних для душі, то в духовному житті він, «пломеніючи божественною любов’ю», не хотів знати меж. Особливо глибоко був проникнутий почуттям покаяння і не стримував рясних сліз, сокрушаючись над своїми гріхами. Все життя його було безперестанною молитвою й безмірною любов’ю до Бога.
Після 40 років чернець Іван став ігуменом Синайської обителі, але через чотири роки знову пішов в усамітнення і мирно відійшов до Господа на 80-му році життя.
У творі «Ліствиця» святий зобразив шлях поступового сходження людини до духовної досконалості ліствицею (сходами) душі, що триває постійно. У творінні описується боротьба подвижника з такими гріхами і пристрастями як чревоугодництво, сріблолюбство, блуд, гордість, марнославство, гнів, які, на жаль, властиві, хоч і різною мірою, чи не кожній людині. Разом з цим «Ліствиця» направляє до виховання чеснот, обов’язкових для християн: терпіння, смирення, ціломудреності, любові до молитви та ін. Зображаючи шлях поступового сходження до моральної досконалості, твір Івана Ліствичника є надійним керівництвом для тих, хто прагне до духовних перемін та спасіння душі.
