Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна СтаттіПритча життя
Статті

Притча життя

Ієромонах Макарій (Дядюсь)

«…Ось вийшов сівач сіяти; і коли він сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи і поклювали його. Інше впало на місця кам’янисті, де небагато було землі, і скоро зійшло, бо земля була неглибока. Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, оскільки не мало кореня, засохло. Інше впало в терня, і виросло терня і заглушило його; інше впало на добру землю і дало плід: одно в стократ, а друге в шістдесят, інше в тридцять разів. Хто має вуха слухати, нехай слухає!» (Мф. 13:3)

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Сьогодні, читаючи Євангеліє, задався питанням: чому ж, дійсно, Господь промовляв до людей притчами? Згадалося, що учні Його про це ж саме запитали, на що отримали відповідь: «Тому що вам дано розуміти тайни Царства Небесного, а їм – не дано». Ці слова на часі й сьогодні. Адже Господь і нам дає пізнати таємниці Його. Йдеться про таємниці нашого життя, у якому крокуємо до Царства Небесного. Але чомусь ми живемо, як глухі, незрячі. Коли з нами чи з нашими рідними трапляється біда, тяжка хвороба, смерть, ми доходимо до панічного відчаю. Чому саме з нами?! Чому це допустив Господь?! Навіщо це?! Як бурхливі хвилі, постають безліч запитань, непорозумінь, протиріч. Тоді життя для нас – як суцільна незрозуміла притча. Ми уподібнюємось людям, від яких усе закрито завісою незнання. «Тому говорю їм притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і слухаючи, не чують і не розуміють; і збувається над ними пророцтво Ісаї, яке говорить: “Слухом почуєте – і не зрозумієте, і очима дивитись будете – і не побачите. Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх”» (Мф. 13:13–15).

Хто читає всі ранішні молитви, той пригадає, як ми просимо Бога: «чи хочемо, чи не хочемо, – спаси нас...». Ось і виходить, що Господь хоче, аби ми спаслись, не загинули, тому допускає хвороби, проблеми. Допускає все це як ліки, як напоумлення для нас із вами. Він вириває терня, вибирає каміння, проорює наше життя, аби ті насінини впали в добрий ґрунт. Щоб Його насіння не пропало, не загинуло, а проросло, приносячи чудові, боговгодні плоди.

Хвала Господу, що Він відкрив нам ці таємниці. Тому і знаємо, до кого бігти по допомогу, за зціленням. Знаємо, де можна знайти затишок і умиротворення, – у єднанні з Богом, спілкуючись із Ним, стоячи на молитві. Блаженні ми, бо знаємо Того, Хто вирішує і зціляє наші болі.

Дослухаючись такої науки, не живім, як незнаючі, а приступаймо до Нього у Сповіді, Причасті, в молитві. Щоб ми могли однодушно сказати з апостолом Павлом: «Тому я себе почуваю добре в немочах, у кривдах, у нестатках, у гоніннях, в утисках за Христа, бо коли я немічний, тоді сильний» (2 Кор. 12:10).

Амінь.

* Проповідь опубліковано на сайті Chernectvo.org

Волин. єпарх. відом. – 2012.– № 05 (90)

6 листопада 2022 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери